WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Раціоналізм музичного універсуму - Реферат

Раціоналізм музичного універсуму - Реферат

Реферат на тему:

Раціоналізм музичного універсуму

Змістовною домінантою музичного мистецтва стало переосмислення старих і пошук нових суспільних ідеалів, інших базисних життєвих цінностей. Зміна концептуальних орієнтирів і парадигм дозволила вийти на рівень комплексних, інтегративних досліджень, що передбачають залучення різноманітних дисциплін (філософія, естетика, культурологія, музикознавство, психологія мистецтва, психологія художньої творчості). У складний, можна сказати революційний, період, до якого належить друге п'ятиріччя XXI століття, актуалізується необхідність звернутися до класичних, засадничих питань естетики та теорії й історії культури. Кожна епоха має свій принцип музичної естетики, її представники щоразу по-новому грають давно вже відому драму. Як зазначає К.Комаров, "мало яка історична епоха може зрівнятися з епохою Просвітництва за своєю неоднозначністю та кількістю різноманітних оцінок" [1,14]. Важливе коло питань, пов'язаних з проблемами вивчення і аналізу доби Просвітництва, окреслюється у працях Х.Тенорт, С.Карп, які тлумачать її "епохою величі здорового глузду" [2,5]. В.Мажарова, О.Єлисєєва наголошують, що світовідчуття досліджуваного історичного періоду "привело до відчуження людини від світу живої і неживої природи та дало їй право препарувати світ" [1,15]. Дослідник А.Вікторов з емоційним негативізмом називає Просвітництво гримучою сумішшю "пантеїзму, деїзму і морального релятивізму" [3,62-63]. За таких умов треба визначити необхідність розробки гуманістичного пафосу музичного мистецтва новочасової моделі світу.

Метою статті є розкриття процесів свідомості в музичному мистецтві Нового часу. Для досягнення поставленої мети треба вирішити такі завдання: проаналізувати взаємодію символічної та музичної сфер, дослідити зміни в останній; зіставити і порівняти на основі музичного мистецтва світську і теологічну свідомість; дослідити розвиток музики в зазначений період.

Погляд на людину як на кінцеву мету світобудови та центр всесвіту в Новий час набуває інших, ніж у попередні епохи, вимірів. Цілком закономірно, змінюються орієнтири і в царині музичних уподобань, акцент зі строго релігійного переноситься на світську проблематику. Названу зміну засвідчують праці "Універсальна музика" І.Кірхера, "Гармонія світу" І.Кеплера [7], "Універсальна гармонія" М.Мерсена [6], "Монадологія" Г.Лейбниця [4]. Панівною для Просвітництва була думка про всесильність розуму, непоборність ідеї соціальної рівності. Якщо уважно придивитись до цих та інших гуманістичних основ нової епохи, виявиться, що Просвітництво продовжує розробляти проблему гармонії, але вже на інших засадничих підвалинах. У світовідчутті людини Нового часу перевага надається питанням земним, більше того - буденним, тим, що трапляються у повсякденні кожної людини, нехай це буде король чи його блазень. Відповідно до дійсності людини дається художня оцінка.

Так, наприклад, якщо раніше релігійна проблематика мистецтва вивищувала знаковість світу та й одночасно утверджувала незмінність ціннісних аспектів буття, тобто незмінність зв'язку знака і значення (кола значень для даного знака), абсолютну авторитетність - авторитарність символу, його значеннєву "безвідносність", його право не просто здаватися, але дійсно бути тим самим необхідним змістом, що зрештою і визначило канонічний характер середньовічної музично-теологічної свідомості, причому саме як вимоги, висунутої до музики, то в Новий час цілком і повністю зображувалася світська картина світу на чолі з вільною людиною, народженою в часи Відродження. Характерні риси світської свідомості утворює вже не молитва, звернення до Бога, а відносини людини з реальним світом, соціальним середовищем. А в цьому спілкуванні споконвічний конфлікт людини із соціумом, добра зі злом, особистості з суспільством, "Я" зі світом, "Я" з "Іншим". Доба Відродження зробила крок в означений процес, розширивши гармонійні відносини людини і природи, людини і суспільства. В епоху Просвітництва постає задача поглибити названі відносини. Гуманізм мистецтва - пафос утвердження найвищої людяності, художня концепція активної і дієвої людини, інтереси якої збігаються з загальнолюдськими.

Таким чином, процеси свідомості у світській культурі спрямовані на прийняття сфери суб'єктивного, цінностей земного буття, буття психологічного, містичного, фантастичного в межах людської свідомості. І сам антропос у даному світовідчуванні є частиною реального простору (щиросердечного, фізичного), замкнутого в психологічній самості, внутрішньому світі ego чи мислимого космічного простору (універсуму).

Музика близько стикається з позамузичною галуззю культурної символіки. Первинні ознаки творів музичного мистецтва визначилися в тій групі (системі) жанрів, що, слідом за Г.Бесселером і А.Сохором, ми називаємо повсякденними чи первинними (культові, прикладні, фольклорні, тобто колективні, часто пов'язані з усною традицією, жанри). Композиторська творчість з кінця Ренесансу і дотепер полягає саме у відведенні жанрових функцій музики на другий план, в їхній заміні "стильовою ініціативою".

Панорама музичного мистецтва змінюється завдяки новим можливостям музичної поетики. Починаючи з ХVII століття до нього входять стійкі жанрово-стильові прийоми (типові засоби), риторичні формули, стильові моделі композиторських поетик, моделі національних шкіл, напрямків, історичних періодів. Навіть при наявності конкретного авторизованого першоджерела перераховані явища стають "загальним надбанням" музики, її анонімною знаковою системою, загальним словниковим запасом. Пластичність музичної поетики - здатність буквально запам'ятовувати символічні імплікації в музичному матеріалі, відкриття власне семантичної пам'яті музики.

Як було сказано, динамічна сутність світської свідомості докорінно відмінна від музично-теологічної свідомості людини релігійної. Духовний шлях у кожної свідомості різний, визначений іншими ціннісними критеріями. Будь-який музичний стиль епохи Нового часу формував свій образ людини. Найбільш концептуальними жанрами стають симфонія, концерт, соната, опера, у романтиків - мініатюра та вокальний цикл. Помітно, що, на відміну від функціональної канонічності культових жанрів у музично-теологічній свідомості з теоцентричною картиною світу, музично-світська свідомість продукує нові форми комунікації: і концертну, і камерну, і театральну музику, які існують у світі реальному та відбивають цю реальність у звучанні. В антропоцентричній картині світу принципи музично-світської свідомості пояснюють специфіку не тільки жанрової системи, але і просторово-тимчасової організації музики.

Прийнято вважати своєрідним символом доби Нового часу механічний універсум Р.Декарта, з його атомізованими будівлями, які відображають світ у вигляді титанічної формації; його доповнює "Світовий монохорд" Роберта Флада [5,208-246], що впроваджує бачення єдності світу й гармонії за допомогою музики. Від основи цього античного інструменту розтікаються неоднакові кола - музичні співвідношення - емблема октави, яка асоціює натуральні елементи (ґрунт, воду, полум'я і атмосферу) та понадзакономірні царини, планети... Торкнутися струн монохорда означає зачепити безліч меж дійсної світобудови, яка невпинно прогресує всередині себе і є самодостатньою [5,220].

Дещо по-іншому підходить до вирішення проблеми М.Мерсенн. Він пояснює Всесвіт не монохордом, а гігантською лірою в руках сакраментального Орфея, струнами якої є всі живі істоти. Бог-музика розтягує струни на свій смак, диригуючи звуками буття. В багатобарвному звучанні життя кожен виконує послану провидінням партію. Лише при цій умові людина спроможна приєднатися до поліфонії сердець світової гармонії [6,378].

Людина, яка свідомо підкоряється священному капельмейстеру, згідно з М.Мерсенном, запрограмована музикальністю оточуючого світу. Звучність світобудови підтверджується, на думку автора, численними паралелями. Наприклад, богословські чесноти - віра, надія, милосердя - аналогічні композиції музичної форми; спосіб життя - енергійний, споглядальний, змішаний - тотожний типам музичних жанрів і тетрахордів; хаос людських пристрастей - дисонанси; роди діяльності - звукові регістри. Ці відповідності є доказом того, що "звуки, консонанси, жанри мають безпосереднє відношення до всього внутрішнього і зовнішнього світу людини" [6,376].

Кожна чеснота - то є самобутня струна ліри, налагоджене звучання якої удосконалює душу, викорінює пристрасті та вади, подібно до звучання струн арфи Давида, яке проганяло демонів [6,375]. Найдовшою струною моральних сил душі є воля, яка рухає всі інші якості. "В гармонії немає елементів, які б не можна було б зіставити з моральними якостями людини. З їх допомогою ми осягаємо гармонійні, арифметичні та геометричні засади всіх чеснот" [6,376].

Побудова суспільства, за М.Мерсенном, аналогічна музичній вертикалі, ієрархію якої він мислить не від верхнього голосу, а від баса. За логікою автора, бас і найбільш довгі відрізки струн знаходяться ближче від інших до спокою і безмовності, тобто до уявлень про вищу владу на землі, тому особи, які очолюють держави, уподібнюються до баса. Рівні соціальної ієрархії, які знаходяться між правителем і народом, виражаються середніми голосами, розташованими між басом і дискантом. Паралельно до чого рухи нижчих голосів викликають зміну всієї вищерозташованої будівлі, так слово правителя рухає цілий народ, як бас - гармонію [6,377-378]. Філософ упевнений, що такі аналогії "безперечно, допоможуть скласти більш точне і обґрунтоване уявлення про природу речей" [6,377].

Loading...

 
 

Цікаве