WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Аналіз вокальних методик другої половини ХХ століття: на прикаді методичного досвіду І. Прянішникова, В.Луканіна, В. Самарцева - Курсова робота

Аналіз вокальних методик другої половини ХХ століття: на прикаді методичного досвіду І. Прянішникова, В.Луканіна, В. Самарцева - Курсова робота

При роботі з подихом основну увагу І. Прянішников приділяє таким аспектам:

  1. Розвитку грудного подиху

  2. Окремим доданком подиху (вдих, затримка, видих)

  3. Дотримання правил подиху

  4. Відновлення подиху

1. І. Прянішников вважає що у життєвому процесі людина дихає зовсім інстинктивно, не маючи ні найменшої необхідності усвідомлювати собі цей процес; в співі подих грає більш важку й складну роль і повинен бути підлеглим волі співаючого, досягти ж цього неможливо, не усвідомивши процесу подиху.

З описів фізіологічного пристрою голосового апарата відомо, що подих виробляється легенями та бронхами за допомогою грудної клітки, дихальних шляхів і діафрагми. Існують два головних типи подиху, а саме:

1) Подих верхньою частиною грудної клітки, "грудний" подих.

2) Подих при активній участі діафрагми й нижніх ребер, "діафрагматичним". Інші типи подиху, - ключичний або плечовий та черевний, - не допускаються в мистецтві співу.

Грудний тип подиху.При вдиханні обсяг грудної клітки збільшується підняттям верхньої частини грудної клітки й рухом ребер, діафрагма піднімається, за нею втягується (підтискається) живіт. При видиханні верхня частина грудної клітки й ребра опускаються, причому зменшується обсяг грудної клітки, а діафрагма й живіт приходять у нормальне положення. При кожному вдиху й видиху відбувається дуже помітний рух грудної клітки, - особливі підняття й опускання верхньої її частини, - що тягне часто за собою відповідне піднімання й опускання плечей.

Діафрагматичний тип подиху.Діафрагматичний тип подиху відбувається при нерухливих або трохи піднятих верхніх ребрах і грудній кісці, обсяг же грудної клітки збільшується скороченням діафрагми, що приймає більше пласку форму, а також розширенням нижніх ребер. При вдиху діафрагма натискає на черевну порожнину й випирає живіт, а нижні ребра розширюються. При видиху діафрагма й нижні ребра, приходячи в нормальне положення, давлять на легені й виганяють повітря, що перебуває в них. Слідом за розслабленням і підняттям діафрагми черевна порожнина теж приходить у нормальне положення, живіт обпадає, анижні ребра стискаються. Грудна клітка залишається в основному нерухомою, крім маленького, майже непомітного руху нижніх ребер, живіт же рухається вперед та назад, під одягом це майже непомітно, особливо, коли співаючий стоїть обличчям до слухача; так переважнодоводиться співати [10,32].

Нормальне дихання людини вважає І. Прянішников - діафрагматичне. Так дихають всі ті, у кого живіт і нижні ребра не стягнуті одежею, тобто чоловіки й жінки, що не носять корсета; ті що носять корсет, а тим більше стягуючі його, без винятку дихають грудьми. При стягнутій талії черевна порожнина й нижні ребра позбавлені руху, необхідного для діафрагматичного подиху, і подих мимоволі робиться грудним, котрий поступово, у міру звички з дитячих років, стає природженим.

Якщо для життєвого процесу байдуже, який практикується тип подиху, то для співу необхідно засвоїти більш відповідний вимогам правильного артистичного співу.

І. Прянішников виділяє недоліки грудного типу подиху. Хоча в співі часто вживається цей тип подиху, а деякі педагоги навіть учать йому, все-таки треба віддати перевагу діафрагматичному типу подиху. При грудному типі подиху звук голосу часто буває:

1) недостатньо чистим і металевим;

2) мало гнучким і нетривалим;

3) повітря виходить нерівномірно, тому звук часто тремтить і колишеться;

4) пластика страждає від некрасивого піднімання таопускання плечей і грудей, атакож від цього руху грудної клітки збільшується стомлення грудних м'язів. Особливо часто зустрічаються останні два недоліки, тобто нетвердість звуку від нерівномірного натиснення грудної клітки на легені та піднімання плечей, що складає враження, начебто співак співає із працею, тоді як у дійсності він не відчуває жодної напруги [10,32].

Переваги діафрагматичного типу подиху.Цей тип подиху має наступні переваги перед грудним:

1) Набагато легше досягти вміння давати звук рівно, тривало й без усякого тремтіння, тому що набагато легше надавлювати на легені рівномірно й повільно діафрагмою, аніж грудною кліткою.

2) Глядач не помічає рухів живота й нижніх ребер, і йому здається, начебто співак зовсім не відновляє запасу повітря.

Важливим з погляду І. Прянішникова є способи оволодіння діафрагматичним типом подиху.Тому, хто не звик до діафрагматичного типу подиху, воно здається спочатку стомлюючим і ненатуральним; переваги його з'ясовуються лише в міру звикання до нього; особам же, які від природи користується діафрагматичним типом дихання, застосування його й під час співу не представляє ніякої складності.

Спочатку необхідно опанувати діями м'язів, що приводять у рух діафрагму й нижні ребра. Для цього насамперед треба звільнити талію від усякого стиснення одягом. Потім — набирати в легені повітря (неодмінно стоячи) і випускати його так, щоб верхні ребра й грудна клітина не рухалися, а залишалися постійно трохи піднятими. Набирати йвипускати повітря треба кілька разів, при незмінному положенні верхньої частини грудної клітини. Якщо при цьому покласти долоню на живіт, то буде помітно, як він випинається при вдиху та опускається при видиху. Це значить, що діафрагма при вдиху опускається, а при видиху приходитьу нормальне положення, тобто відбувається правильний діафрагматичний подих. При цьому також і нижні ребра повинні трохи розширитися, що легко відчути рукою. Без цього руху нижніх ребер подих буде недостатньо глибоко, тобто не можна набрати в легені потрібну кількість повітря. При необхідності взяти дуже велику кількість повітря буде трохи підніматися й верхня частина грудей, але можна досягти того, що рух цей буде дуже незначним [10,34].

Якщо учень не може одразу засвоїти діафрагматичний тип подиху, то йому треба лягти на спину без подушки й тоді він сам почне мимоволі застосовувати діафрагматичний тип подиху. По рухові живота, поклавши на нього руку, можна одержати явне поняття про процес, що відбувається, залишається лише спостерігати, як він виробляється. Усвідомивши собі це, треба намагатися досягти стоячи такого ж руху. Якщо грудна кістка й верхні ребра будуть нерухомими, повільніше та рівномірно буде при вдиху приходити в нормальне положення діафрагма, тобто чим повільніше й рівномірно буде опускатися живіт, тим триваліше й рівномірно буде виходити повітря з легенів, а отже, тим тривалішим і рівнішим буде подих.

При застосуванні діафрагматичного типу дихання треба спостерігати, щоб не натискалися м'язи нижньої частини живота, а діяли переважно діафрагма й нижні ребра [10,32].

2. І. Прянішников пропонує наступні способи розвитку співочого подиху.Усвідомивши собі й цілком засвоївши діафрагматичний тип подиху, можна приступитися до його розвитку, тобто до придбання здатності набирати в легені потрібну кількість повітря, потім призупинити на якийсь час подих і, нарешті, випускати повітря як можна триваліше й рівномірно. При цій вправі не треба давати звуку, отже, голос не стомлюється. Вправи для розвитку співочого подиху не повинні обмежуватися першими днями навчання, їх варто продовжувати протягом багатьох місяців, тому що повне володіння співочим подихом досягається не швидко, іноді після декількох років навчання. Вправа полягає в наступному: треба поставити метроном на цифру 60, щоб він відбивав секунди, потім взяти повільний повний, глибокий подих, не наповнюючи надмірно легені, тобто не настільки, щоб зробилося неможливим утримувати повітря.

Повним (співочим) подихом називається подих, при якому легені й бронхи бувають наповненими настільки, що можна при деякому зусиллі, втягти ще небагато повітря. Взявши повний подих, треба затримати його кілька секунд, тобто призупинити подих, і потім почати випускати повітря як можна рівніше та повільніше, спостерігаючи, щоб груди не спадали й щоб процес видихання відбувалися винятково діафрагмою та нижніми ребрами. З початку видиху треба пошепки, не перериваючи струменя повітря, слухати удари метронома. Число полічених ударів покаже, скільки секунд тривав видих, а із часом, по зростанню числа ударів, можна судити про збільшення тривалості видихання. При кінці видиху треба спостерігати, щоб не випускати повітря без необхідного залишку, тобто треба припиняти видих тоді, коли повітря залишається стільки, що для подальшого видихання доводиться вже вичавлювати його напругою мускулів[10,35].

Закінчивши видих, требачерез кілька секунд повторити вправу доти, поки не почується стомлення м'язів грудини і діафрагми. Таку вправу корисно повторювати кілька разів у день і неодмінно перед їжею, а не на повний шлунок, коли глибокий і повний подих неможливий. Для починаючого співака ця вправа дуже корисна.

Loading...

 
 

Цікаве