WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Обґрунтування християнської ідеї всепрощення у символістській опері-містерії О.Гречанінова "Сестра Беатриса" - Реферат

Обґрунтування християнської ідеї всепрощення у символістській опері-містерії О.Гречанінова "Сестра Беатриса" - Реферат

Реферат на тему:

Обґрунтування християнської ідеї всепрощення у символістській опері-містерії О.Гречанінова "Сестра Беатриса"

Розвиток російського музично-театрального мистецтва початку ХХ століття пов'язаний із відродженням старовинного театрального жанру - містерії. На сцені "Старовинного театру", відкритого в Петербурзі у 1907 році, відроджувалась театральна давнина - ставилися міраклі, мораліте та інші жанри середньовічного містеріального театру. Загально-естетичний інтерес до жанру містерії на початку століття поглиблюють символістські концепції синтетичного містеріального мистецтва (як відомо, російські символісти пов'язували театральний прогрес із створенням "нової містерії" - певного синтетичного дійства, з особливим сугестивним текстом та специфічним музичним рядом, мета якого - перетворення та переродження людського духу). До ряду музично-театральних містеріальних експериментів початку ХХ століття включається одноактна опера О.Гречанінова "Сестра Беатриса".

Основою опери О.Гречанінова стала одна із ранніх п'єс бельгійського драматурга-символіста М.Метерлінка "Сестра Беатриса", жанр якої автор визначив як "диво у трьох діях". Лібрето опери являє собою дещо скорочений текст п'єси. Свого часу М.Метерлінк створював "Сестру Беатрису" спеціально як оперне лібрето, "глибоке за проникаючою його ідеєю всепрощення, сильне кращими сторонами символізму без його слабкостей, оригінальне сценічним задумом, таке, що замість усього часткового, випадкового поставило на перший план основні важелі людського духу, що осягаються більш почуттям, ніж розумом" [1, 93].

Намагаючись "підслухати ту музику, що нечутно лине з "Беатриси", та її передобразну, потенційну силу перетворити на силу дієву, "гучнообразну", композитор майже повністю скористався текстом Метерлінка та назвав оперу "легендою у 3-х картинах".

Зміст опери ґрунтується на середньовічній легенді про "заблукалу" монахиню Беатрису, місце якої у монастирі посіла Свята Діва Марія, рятуючи грішницю від сорому своїм дивовижним перетворенням. Сюжет "Сестри Беатриси" включає традиційні для містеріального жанру компоненти: чудеса Святої Діви ("оживання" статуї, дощ "небесних квітів", "дивовижне" сяяння тощо), християнську ідею всепрощення, включення до дії "божественного", потойбічного персонажа - Діви Марії.

Підґрунтям драматургічного конфлікту п'єси М.Метерлінка та опери О.Гречанінова є давня християнська думка про гріховність земного кохання, породженого диявольською спокусою, та протиставлення йому істинного, божественного кохання, що несе ідею "прощення занепалих". Сутність драматургічного конфлікту - у його одвічній принциповій невирішуваності, позачасовій та позапросторовій природі, і таким чином, він належить до категорії субстанційних.

Однак в умовах конкретного сюжету - легенди про монахиню Беатрису - за давньою містеріальною традицією, яка потребує від дійства обов'язкового торжества християнської чесноти (що пов'язано із повчально-проповідницькими завданнями містеріального театру), на прикладі трагічної долі головної героїні розкривається могутність божественної милості, і в цьому випадку довічне протиріччя вирішується. Загалом утворюється оригінальна структура драматургії усіченого типу, у якій традиційні компоненти перетворюються у три основні фази:

  • перша демонструє основний конфлікт у його загостренні, коли у бентежній душі Беатриси борються суперечливі почуття земного кохання та вірності християнському обов'язку (ця фаза драматургії відповідає у композиції опери першій картині);

  • друга фаза (2-га картина опери) - посткульмінаційний розвиток конфлікту, коли до дії вступають "потойбічні", "божественні" сили - оживає статуя Святої Діви та набуває вигляду Беатриси, демонструючи таким чином вищу "милість занепалим" та прощення гріха.

  • третя фаза конфлікту (3-я картина опери) - розв'язка конфлікту та епілог: божественна мудрість християнської чесноти силою всепрощення стверджує власну могутність над земним "життям у гріху".

Крім того, у драматургії п'єси М.Метерлінка та опери О.Гречанінова можна виділити дві образно-тематичні лінії: лінію земного "грішного" кохання та лінію високої християнської доброчесності, що протистоїть їй. Першу з драматургічних ліній найбільш широко подано у першій картині: тут наявний персонаж, що уособлює спокусу гріховного кохання - принц Беллідор, який увозить Беатрису з монастиря. Події мирського життя наявні також у третій картині, але розкриваються непрямо, про них розповідає покаянна Беатриса, що повернулася помирати до монастиря. Друга драматургічна лінія подається більш широко і простежується на всіх етапах розвитку дії: у першій фазі у душі Беатриси борються почуття християнської доброчесності та земного кохання, монахиня закликає до Мадонни, намагаючись подолати "диявольську спокусу"; друга та третя фази дії повністю пов'язані з демонстрацією сили та могутності "божої любові" - зображено чудеса Святої Діви, а власне перевтілення Богоматері у Беатрису від початку свідчить про християнську мудрість, адже сестрам-монахиням зрештою немає за що прощати "заблукалу", коли її вже простило Небо, і Беатриса помирає з вірою, що на землі настало царство Божої любові у її високому християнському смислі.

Головна ідея опери - християнська ідея всепрощення - розкривається через два основних образи: сестра Беатриса - символ "заблукалої" людської душі, занепалої та покаянної, образ, що дає можливість продемонструвати могутність та силу всепрощення божественної любові; Мадонна, яка творить чудеса та "заміщає" Беатрису після її втечі з монастиря, - образ, типовий для естетики символізму, образ-символ всепроникаючої та всеосяжної милості Божої, "жінки, оповитої в сонце". В образі Святої Діви, перевтіленої у "подобу людську", знайшли найбільш повне вираження риси улюбленої символістами Вічності, Вічної Жіночості, Софії Премудрості Божої як абстрактної категорії ідеального прекрасного і водночас реально існуючої сили. У цьому плані О.Гречанінов виявився близьким філософсько-естетичній концепції Вл.Соловйова, який тісно пов'язував свою Софію з Богоматір'ю та ідеалами християнства, розглядав її як небесну сутність, "сховану під видимістю нижчого світу, світосяйний дух відродженого людства"[2, 254], як ангела-хранителя землі (згадаємо трактування образу Софії у поемі Вл.Соловйова "Три побачення", де категорія Вічної Жіночості переживається ним і як "вічна подруга", що існує у безкінечності, "небесна лазур", і як предмет інтимного прагнення, образ реальної жінки). Близьким соловйовському було розуміння вчення про Софію М.Бердяєвим, який відзначав, що "вчення про Софію підтверджує начало божественної премудрості у тварному світі" [3, 95]. Саме ці концепції відповідають духу "Сестри Беатриси".

У філософії Західної Європи вчення, близьке "софійним" уявленням російських символістів було у Я.Беме, але з дещо іншими акцентами: його вчення про Софію є вченням про "вічну цноту", цілісність людини, чиє гріхопадіння було втратою нею своєї Діви-Софії, за якою приречена тужити (певні мотиви цього вчення також наявні у містерії О.Гречанінова). Образ Мадонни в умовах цього сюжету є уособленням найвищих ідеалів християнства, у якому автори вбачають двоїстість у ставленні до людини. „З одного боку, людина є істотою занепалою та гріховною, не здатною власними силами підвестися... Але з іншого боку, людина є образ і подоба Божа, вершина творіння, вона покликана царювати, Син Божий став людиною і у ньому є предвічна людськість" [4, 178].

Християнські ідеї, пов'язані з ідеями "соборності", "богопошуку" та "богобудови", були надзвичайно поширені у середовищі російських символістів, і в цьому плані цілком зрозуміле зацікавлення сюжетом "Сестри Беатриси" з боку російської творчої інтелігенції (нагадаємо гучну постановку п'єси Вс.Мейєрхольдом у театрі В.Коміссаржевської, звернення до "Сестри Беатриси" одночасно трьох російських композиторів).

Музичну мову опери відрізняє, як писали сучасники О.Гречанінова, "подих Духу Святого" - музика "Сестри Беатриси" залучає слухача до сутності метерлінківської містерії, "що передається мовою слів лише однобічно" [1, 97]. Музичний ряд опери пов'язано із введенням тем-символів, які позначають явища духовного світу героїв, різного роду "нематеріальні поняття" та музичну "ілюстрацію" містеріальних чудес.

Серед "символічного" тематизму опери виділяється тема "духовної чистоти Беатриси-монахині, що являє собою стилізацію давніх церковних наспівів (як відомо, О.Гречанінов був видатним майстром у галузі духовної музики, знавцем як давньоруського церковного стилю, так і західно-європейської культової музики, не випадково тому, особливо вдалими у його "Сестрі Беатрисі" виявилися сторінки, пов'язані з релігійною тематикою). Декілька тем-символів опери уособлюють традиційні для літературно-поетичного та музичного символізму "неземні", ідеально-чудові образи: тема "чудесного сяяння Святої Діви", тема "небесного дива" тощо.

До інтонаційного ладу "Сестри Беатриси" введено такий невід'ємний компонент містеріального жанру як стилізація середньовічного григоріанського співу з використанням католицьких текстів - виникає цілий пласт специфічної музично-символічної образності. Дух католицизму, високої християнської чесноти, що панують у монастирі, проступають у хорових молитвах-хоралах "Gloria Tibi, Deus", "Ave maris stella, Dei mater", хвалебних піснеспівах "Hosanna", де відтворюються риси старовинного поліфонічного стилю суворого письма з яскраво вираженим аскетично-стриманим характером.

Отже, одноактна опера-містерія О.Гречанінова "Сестра Беатриса" являє собою цікавий зразок відбиття у музичному театрі релігійних ідей, серед яких головною виявилася християнська ідея всепрощення.

Література

  1. Энгель Ю. Обзор сезона 1912-1913 гг. Москва. Оперные новинки //Ежегодник императорских театров. - 1913. - вып. 5. - С.79-102.

  2. Лосев А. Владимир Соловьев и его время. - М.:Прогресс, 1990. - 720с.

  3. Бердяев Н. Русская идея //Вопросы философии. - 1990. - № 2. - С.87-154.

  4. Бердяев Н. Самопознание. - М.:Книга, 1991. - 446с.

Loading...

 
 

Цікаве