WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Робота над мелодією - головний фактор формування художньої майстерності майбутнього бандуриста-виконавця - Реферат

Робота над мелодією - головний фактор формування художньої майстерності майбутнього бандуриста-виконавця - Реферат

Реферат на тему:

Робота над мелодією - головний фактор формування художньої майстерності майбутнього бандуриста-виконавця

Бандурне виконавство - виняткове явище художньої культури, яке тісно пов'язане з історією нашого народу.

Постійно зростаюча зацікавленість суспільства до цієї проблеми актуалізує постійне зростання фахового рівня бандуристів - концертних виконавців та викладачів-популяризаторів національного культурного надбання.

Яким же повинен бути сучасний бандурист? Насамперед людиною зі сформованою національною свідомістю, послідовним борцем за незалежність держави і розбудову української культури. Він не повинен стояти осторонь сучасних проблем свого народу і своєю творчістю відгукуватися на всі події в країні. Він мусить займати активну позицію по захисту рідної мови. В той же час бандурист повинен вільно володіти мистецтвом гри на бандурі і обов'язково вміти співати під власний супровід.

Майстерність виконавця повинна визначатися рівнем культури інтонування.

Мелодія, що являє собою вагому інтонаційно-смислову організацію музичних звуків - невичерпне джерело варіантної різноманітності творчої, виконавської інтерпретації.

Неінтерпретована мелодія, хоча й насичена запрограмованим змістом - лише схема, в якій неконтрольоване співвідношення окремих звуків може бути не тільки маловиразним, але й перечити логіці внутрішньої організації процесу розвитку.

Розкриття, розшифрування мелодичної структури у виконанні неможливе без осмислення інструментальних виражальних засобів, якими являються динаміка, агогіка, артикуляція, штрихи. Техніка бандуриста поза органічним зв'язком з контекстом виконуваного твору не може вважатися художньою.

Аналіз будови мелодії та інших засобів музичної виразності (гармонії, фактури, форми) необхідні виконавцю для добору та застосування інструментальних виражальних засобів, технічних прийомів (темпоритму, динамічних співвідношень у великому і малому масштабі, інтонування окремих звуків, мотивів, фраз, артикуляції, штрихів, цезур, акцентів, різноманітних способів поєднання або розчленування музичного матеріалу), які в найбільшій мірі відповідають внутрішній сутності виконуваного твору, сприяють розкриттю композиторського задуму, активізуючи емоційний вплив музики на слухача.

Тут - пряма залежність характеру техніки від характеру образно-емоційного строю, композиційної програми, закодованої в нотному тексті.

Майстерність виконавця є необхідною умовою і невід'ємною складовою частиною творення музичного художнього образу. Вона містить у собі не тільки весь комплекс м'язових відчуттів, орієнтацій, скоординованих різноманітних форм і характерів рухів, але й духовне виявлення особистості виконавця, пов'язане із втіленням його інтерпретаторських намірів.

Ось у такому, розширеному розумінні й слід трактувати поняття художня техніка.

Оскільки мелодія в музиці традиційного напрямку - головний носій музичного змісту, поза розкриттям котрого поняття художня техніка втрачає сенс, роботу над виразним виконанням мелодії (в її широкому значенні) потрібно вважати головним фактором формування майстерності бандуриста.

Слід підкреслити, по-перше, що в даному випадку одноголосну мелодію ми розглядаємо не тільки як головний, але й багатогранний елемент музики, що вимагає для свого втілення в живому звучанні не однозначних, а комплексних рухів, котрі сконцентровано виражають розум, волю, почуття і творчу фантазію бандуриста-інтерпретатора; по-друге, поняття мелодії не обмежується її значенням як носія тематизму, а поширюється на всю мелодичну структуру, на всі голоси, на всю тривалість музичного твору. Художність техніки виявляється в інтонуванні основних мелодій, розробкових і з'єднуючих побудов, швидкоплинних пасажів, а також окремих звуків, інтервалів, мотивів, де мелодія не є головним носієм музичного змісту.

Майстерність володіння звуком полягає в умінні чути і формувати його від моменту атаки і до закінчення. Як зазначалося вище, природа бандурного звука полягає у непідвладності бажанню виконавця змінити його динаміку після моменту атаки. Отже, мова йде про відчуття розшарування динаміки - найбільш сконцентрованої в момент атаки і дещо вільнішої, поступово згасаючої на стаціонарній частині тривалості. Таким чином, можна говорити про необхідність опанування на бандурі техніки двопланового динамічного рівня. Не нав'язуючи слухачеві безперервну напруженість звучання, виконавець отримує можливість впливати на сприйняття, з почуттям міри задовільняючи потребу слухача в осмисленості інтонування і подальшій плинності музичного змісту.

Зняття (припинення звучання) основного тона також повинно бути обґрунтованим. При відтворенні монотонії на бандурі зняття звука - явище закономірне: момент-атакування наступного звука стає моментом-припиненням попереднього. Природне затухання звука є передумовою м'якого його зняття. Утворена внаслідок цього динамічна мікроцезура між звуками виконує тут сполучну функцію, бо править за контраст головній змістовій лінії, вираженій пунктирно у твердому атакуванні повторюваних нот.

Недооцінювання техніки володіння динамічними цезурами між повторюваними звуками призводить до різкого атакування, динамічної некерованості, різкого звільнення струни ("зриву"), нігтьових призвуків і, як наслідок, невідповідності звучання бандури характеру мелодії.

Наступним важливим фактором у виконанні монотонової мелодії є точність метроритмічного відтворення. Доцільне співвідношення сильних, відносно сильних та слабких долей досягається природною динамікою, агогічним акцентуванням та їх поєднанням.

Предметом спеціальної турботи бандуриста є вимовлення так званих пунктирних ритмів. Особливу увагу слід приділити логічному співвідношенню передиктової шістнадцятої з опорою основного тону.

Значимість атаки опорного тону може бути завуальована звучанням передикту, що йде після цезури, а також затактовою лігою. Щоб шістнадцята отримала інтонаційну цілеспрямованість, її необхідно вимовити з доцільною мірою сили звучання. Механічно-формальне відтворення пунктирних ритмів без вимогливого слухового контролю призводить або до скорочення дрібних тривалостей та випадання їх з мелодичної лінії, або до невиправданого їх звучання на передньому плані.

Виконання монотонової мелодії включає основні елементи артикуляційної техніки, котрі знаходять широке застосування і у відтворенні мелодій, інтонаційно більш розгорнутих.

Близькою до монотонової по техніці відтворення можна вважати мелодію, побудовану за принципом оспівування опорних тонів допоміжними звуками.

Зупинимось на деяких закономірностях мелодичної лінії. Виразність мелодичної лінії ґрунтується перш за все на природному зв'язку висхідного руху з наростанням напруження, низхідного - зі спадом, заспокоєнням. Однак, співвідношення високих і низьких звуків має й іншу виражальну можливість: низькі звуки сприймаються як більш тяжкі, масивні, високі - як більш легкі, прозорі, "ефірні". Причини цього явища прості - низький звук більш багатий обертонами. Але це має значення головним чином по відношенню до відмінностей регістрів.

Так, якщо одна й та ж мелодія (тема) послідовно проходить у музичному творі в різних регістрах, то, як правило, найбільш напруженим кульмінаційним проведенням виявляється проведення в низькому (басовому) регістрі (див. фуги Баха, Букстехуде). Для самої ж мелодії, для мелодичного руху (тобто для руху всередині однієї мелодії), якщо в ньому немає зіставлення звуків далеких регістрів, значення цієї виражальної можливості більш обмежене. Вона реалізується перш за все у крайніх регістрах: - високому, де ясно відчутна легкість звуків і складається враження випаровування, розтанення; - низькому, де ясно відчутна масивність звуків, і на цій основі інколи природно виникає наростання при низхідному рухові.

Зустрічаються і низхідні наростання, що починаються у високому регістрі. Як правило, вони пов'язані зі згущенням похмурого колориту, носять трагічне забарвлення. Але основне, домінуюче значення для інтонування мелодії має органічність зв'язку звуковисотного сходження із зростанням напруги (і переважно з крещендо), та спаду - із затуханням напруги (і переважно з дімінуендо).

Як правило, в мелодії відбуваються зміни напрямку руху, чергування висхідного і низхідного руху, що відповідає посиленням та послабленням напруження відтворюваної мелодією емоції. Це визначає більш або менш рельєфно виявлену хвилеподібність мелодичної лінії.

Техніка виконання висхідних і низхідних мелодій полягає в раціональному розподілі сили звучання, а також артикуляційної глибини в залежності від наближення, або віддалення до кульмінаційних точок. Найбільш природно і органічно динаміка впливає, коли вона дещо "спізнюється" при висхідному рухові мелодії, спершу виявляючи ладово-інтонаційний розвиток, або коли її послаблення випереджує події при низхідному, заспокійливому інтонаційному рухові, створюючи в свідомості слухача відчуття післякульмінаційного спаду. Слід також враховувати специфіку бандури: нерівномірність динамічної потужності голосів у різних регістрах інструмента зобов'язує виконавця формувати свою техніку в нерозривній єдності з навиками слухо-моторного контролю співвідношення сили звуків різної висоти з метою вироблення доцільної динамічної послідовності звуків.

Повільна, лірична мелодія вимагає витонченого нюансування, інтонування інтервалів та окремих звуків як частини цілого. Тут необхідна особливо гнучка, ювелірна техніка звуковимовлення, спрямована на виявлення логіки розвитку музичної думки. Сюди входять наступні прийоми:

а) динамічно-урівноважена атакованість затактів;

б) динамічна, артикуляційно-штрихова та агогічна опертість точок в кульмінаціях мотивів, фраз, речень;

в) післякульмінаційна динамічна розрядка;

г) контрасти динамічні, артикуляційні, темпові, ритмічні, агогічні та ін.

Мелодія-тло, так звані Альбертієві баси. Тут, як правило, необхідний єдиний штрих, що забезпечить цілісність гармонічного тла акордових звуків.

У мелодичній секвенції, як і у прихованій поліфонії, важливі два моменти: вирізнення (динамічне або агогічне) опорних точок, які утворюють домінуючу мелодію, а також витонченість, артикуляційно-динамічну гнучкість у поєднанні з точністю темпоритму у другому елементі з'єднуючих ланок (рівність спрямовуючого ритморуху).

Швидкоплинна, як і всі інші названі типи мелодій, також повинна виконуватись осмислено. Вона вимагає від бандуриста майстерного володіння темпоритмом, а також модифікуючою (М. Дремлюга. Прелюдія) або стійкою (Й. Бах. Прелюдія d-moll) артикуляцією.

Виходячи з наведеного, можемо зробити наступні висновки:

1). До елементів техніки в її внутрішньому, глибинному процесуальному значенні належать:

- орієнтація на струнному звукоряді;

- контроль м'язового тонусу в його пульсуючому ("актив - пасив") значенні;

- різноманітні види контактування зі струнами (щипок, удар) і форми рухів рук (прийом стрибка, мартеллято, леджієро, перлинна гра і кантиленна техніка, ритмізоване глісандо, вагова гра);

- акцентуація, штрихи, динаміка;

- координація рухів у різноманітних видах (проста й складна, характеру рухів, м'язових зусиль, психомоторна);

- слухо-моторне випередження;

- зосередженість, стійкість і багатоплановість уваги;

- психотехніка (входження в образ, процес перебування в образі).

2). Техніка бандуриста не існує поза інтерпретацією художнього змісту виконуваного музичного твору.

3). Виконавські виражальні засоби розкривають і доповнюють ідею твору, а не підмінюють авторський задум. Застосування виконавських виражальних засобів (сили звука, темпу, артикуляції, штрихів та ін.) не повинно перешкоджати розгортанню ладо-гармонічної структури, логіки розвитку, драматургії твору.

4). У виконавському процесі повинен діяти принцип поступового і економного введення інструментальних виражальних засобів. В застосуванні виконавських виражальних засобів і у створенні емоційних ефектів повинно бути виявлене найвище почуття художньої міри.

5). Майстерність інтерпретатора - невід'ємна складова частина творення художнього музичного образу.

Loading...

 
 

Цікаве