WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Таємниці музики, філософія музики - Реферат

Таємниці музики, філософія музики - Реферат

РЕФЕРАТ Таємниці музики, філософія музики Музика (грец. musike - мистецтво муз) - мистецтво у якому дійсністьвідображається засобами звукових художніх образів. Музика спрямована, перш за все, на емоційну і чуттєву сферу людини. Основою цього процесу є сприймання, виконання, слухання, оцінювання тощо. В чому полягає природа музики, заради чого треба займатися нею: може, задля розваги й відпочинку, подібно до того, як ми віддаємося сну та бенкетуванню? Річ у тім, що останні самі по собі мають на увазі досягнення не важливої мети, а лише приємних відчуттів; як мовить Еврипід - аби проганяти турботи. Тому дехто й музику ставить в один ряд із (сном, бенкетуванням), тобто спить, п'є, танцює під музику. Ритми й мелодія відображають щонайправдивіше гнів і лагідність, мужність і поміркованість та всі протилежні їм риси, а також решту моральних якостей. Це видно з досвіду: слухаючи музику, ми змінюємося в настрої. Звичка ж відчувати гіркоту чи радість, сприймаючи якесь відображення реальності, призводить до того, що ми починаємо спізнавати ті самі почуття, стикаючись із дійсністю. Хто, приміром, дивлячись на чийсь портрет, спізнає радісне почуття не з якоїсь іншої причини, а саме тому, що він бачить перед собою зображення певної особи, тому, звичайно, буде приємно зустрітися віч-на-віч із людиною, портретом якої він милувався. Музика розглядалася богословами часто неоднозначно. Августин, Тома Аквінський і багато інших вказували на те, що, хоча музика і є придатним засобом для прослави Божої, оскільки вона відображає божественний порядок і гармонію, вона має залишатися підпорядкованою слову і доктрині, які виражають цей порядок з більшою точністю. Подібна неоднозначність, здається, проявляється у зв'язку між музикою і процесом секуляризації. Правдоподібно, що музика більше, ніж інші мистецтва, пов'язана з релігією; багато її форм по своїй природі літургійні, а її упорядкований прояв радості є пов'язаний з принесенням прослави. Хоча музика також пов'язана із дією туги, сама переміна смутку в спів може схилити від трагічного до упокорення, заспокоєння та есхатологічної надії. Ймовірно, що музика природно є схильною до синхронної гармонії і діахронної розв'язки. Проте, безмовний характер музики і її відносна свобода від відтворення можуть також зумовлювати певний поштовх до містичної, недогматичної релігії, ба навіть і до культу музики, який замінив би культ віри. Щодо саме старовинної музики, то в різні епохи були різні уявлення про це поняття. Феноменом сучасного музичного виконавства є те, що в наш час в концертних залах постійно звучить музика найрізноманітніших епох і стилів. Цей феномен відрізняє також музику від інших мистецтв: музиканти-виконавці повинні вміти "здійснювати" не тільки музику наших сучасників, але й майстрів, що створювали її кілька століть тому. Так було не завжди: впритул до першої чверті XIX століття, в першу чергу виконувалась і була цікавою для публіки саме музика сучасників. Музика попередників швидко "застарівала" і залишалась цікавою хіба що для вузького кола "істинних знавців". Так, наприклад, у середині XVIII століття вважали, що твори, написані на його початку безнадійно застаріли, навіть ті, що були оцінені як справжні витвори мистецтва. Давня музика вважалася лише підготовчим етапом, у кращому разі ставала предметом вивчення або опрацьовувалася з метою якогось спеціального виконання. У 1770-х роках у Лондоні було організовано "Концерти старовинної музики", на яких звучали твори, написані за 20-30 років перед тим. З часом, особливо в епоху музичного романтизму ставлення до музики минулого змінилося. Часові "ножиці" збільшувалися за рахунок усвідомлення колосальної різниці між романтичною та постромантичною музикою, музичними надбаннями віденської класики, та, майже зовсім іншої за своїм естетичним світоглядом музики Палестини, Орнандо Ласло, Монтеверді, Букстеґуде, Фрескобальді та інших великих майстрів Ренесансу і Бароко. У XX сторіччі ставлення до музики минулого та сучасної музики взагалі кардинально змінилося. І знову таки, завдяки стильовим ЇЇ розбіжностями. У 1960-х роках професори Київської консерваторії називали музику Дебюссі та Равеля "сучасною музикою", а твори О. Глазунова "музикою минулого". Дійсно, музика композиторів-імпресіоністів має досить інші кардинальні естетичні засади, (з боку ладового тяжіння, наприклад), ніж музика неокласична. У наші часи - трохи по-іншому. Нікому зараз й в голову не зайде назвати музику Д. Шостаковича "старою", тобто такою, яка не відображує пульсу й трибу сучасного життя. В наші часи, за якоюсь неписаною домовленістю, здебільшого "старовинною музикою" називають все написане до Й. С. Баха, до його визначення класичної темперації, що не змінилася протягом століть, і, повністю відповідає сучасним критеріям музичного мистецтва. Хоча й тут є багато нюансів, які включають у себе не тільки рівномірність темперації, стиль, у якому написана музика, але й спосіб виконання (комплекс прийомів на тому, чи іншому інструменті) й наче "віддаляють" музику Й. С. Баха від стовідсоткової впевненості, що ми її автентично сприймаємо та розуміємо. Сьогодні, можна сказати, музика має тенденцію зайняти місце релігії. Якщо, слухаючи музику, людина деякою мірою прив'язана до затишних значних гармоній, то здається можливим зупинитися на певному містичному агностицизмі, який має алергію до доктринальних формулювань або метафізичних пояснень. Згідно цього чисельні сучасні композитори залишаються вірними релігійним практикам і поведінці, не обіймаючи офіційного вірування (Воген Уільямс, Хауелс, Брітн, Тіпетт, Максуел Девіс). Проте, в той самий час, музика залишається засобом для наполегливості чіткої віри і офіційної релігії. Це не дивує, оскільки для думаючої особи, як вказує композитор Джеймс Мак Міллан, музика представляє велику тайну: як це можливо, що математично організовані уклади звуку спроможні надихнути великі емоції. Ми досі стоїмо перед піфагорською істиною про те, що музика, ймовірно, єднає душу і тіло, розум і пристрасті, окрему особу із суспільством і світом. До того ж, будь-яка музична традиція певною мірою містить в собі певні погляди про час, простір і вічність, або про емоційне і розумне чи індивідуальне і загальне. Хоча музика і без слів, згідно виразу епохи Відродження, сама по собі вона є організованою мовою, придатною певною мірою до
Loading...

 
 

Цікаве