WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Артикуляційні прийоми, як перспектива музичного розвитку і професіонального вдосконалення - Реферат

Артикуляційні прийоми, як перспектива музичного розвитку і професіонального вдосконалення - Реферат

ратує на те, щоб "у творах виконуваних на клавесині, все було пов'язано", з другого ж, нагадує, що "не слід ухилятися від властивого клавесинові характеру гри. Отже, прагнення до в'язності гри на клавесині завжди носило відносний характер, будучи не в змозі подолати артикуляційних особливостей цього інструменту.
Сприйняття розчленованої вимови як певної артикуляційної норми, яка найбільше відповідала звуковій природі клавесина, не втратило свого значення й на межі ХVІІІ та ХІХ століть, коли на зміну клавесинові прийшло фортепіано. Це можна пояснити тим, що на початковому етапі становлення фортепіанного штрихового мистецтва ще були сильними артикуляційні традиції принципів клавесинної гри, про що свідчать опубліковані на початку ХІХ століття фортепіанній школі". Так, наприклад, у школі М.Клементі описуються такі різновиди розчленованої вимови: клиноподібне стаккато, крапко-стаккато, крапки під лігою. "У Віденській фортепіанній школі" Ф.Штарка є спроба зафіксувати співвідношення звучащого і незвучащого часу у перелічених вище видах розчленованості:
У зв'язку з цим можна зробити такий висновок: хоч в епоху класицизму повністю завершується перехід від клавесина до фортепіано, однак у галузі артикуляції відповідні зміни з'являються з деяким запізненням. Причину цього слід шукати, з одного боку, в артикуляційних ідеалах попереднього стилю, а з другого - в особливостях еволюції фортепіано. У галузі фортепіанного будівництва від самого початку виник географічний розподіл на віденську й лондонську школи. Віденські інструменти відрізнялись легкістю клавіатури, вишуканою органованістю кожного тону. Чіткість їх звучання особливо імпонувало Моцартові, бо найбільше відповідала класичній ясності його стилю.
Він із задоволенням відзначав, що "звук зникає майже в той самий момент, коли його видобуваєш" (А.Ейштейн, Моцарт М., 1977, с. 23).
Педаль, як невід'ємний атрибут фортепіано з'являється, по суті, тільки у Бетховена. Твори ж Гайдна і Моцарта написано переважно для безпедальних інструментів. Отже різниця в артикуляції у Моцарта і Бетховена обумовлена на не лише стильовими особливостями їх творів, а й самим процесом розвитку інструментальної механіки. Використання виразових можливостей підсумовуючої правої педалі складає суть артикуляційної відмінності бетховенського піанізму, який висуває легато як основну артикуляційну барву. На зміну витонченій відшліфованості кожного звука приходить органічна спаяність звукової лінії, яка вимагає більшої глибини та співучості тону. Цьому більше відповідала англійська фортепіанна механіка з її інтенсивною звучністю, що й забезпечило її "перемогу"в ХІХ столітті.
В результаті освоєння можливості зв'язної гри на фортепіано згідно з естетикою романтизму, суттю якого була пісенність панівної ролі у фортепіанній артикуляції набирає штрих легато. Тільки тепер його графічне дугоподібне позначення істотно доповнюється словесними уточненнями: legano, poco legato, molto legato, ben legato і як вираження граничної злитості гри - legatissimo. Нерідко їх супроводять вказівки на характер вимови, зокрема leggiero e legato, що свідчить про усвідомлення змісту штрихового мистецтва.
Зрозуміло, що описану історичну зміну артикуляційних принципів не слід приймати прямолінійно, що кожна епоха використовувала всю багатоманітність виразових можливостей артикуляції. Йдеться передусім про принцип, який складає основу артикуляційної гри - естетики того чи іншого стилю.
Отож, коли на уроках спеціального фортепіано відзначаємо, що у клавірному виконавстві епохи барокко домінуючою сферою було non legato, а раннього віденського класицизму - стаккатність і що артикуляція романтизму характеризується переважно принципом зв'язної гри, то це зовсім не означає необхідності збіднення артикуляційної палітри виконавця і зведення її до якогось одного прийому. Навпаки, таке розуміння повинно сприяти багатоманітному використанню одного і того ж штриха при інтерпретації музики різних історичних періодів та художніх напрямів. Так, у барочному legato завжди відчуватиметься елемент огранованості кожного звука; у пасажах Моцарта, зіграних legatissimo, зберігатиметься артикуляційна чіткість ритмічного пульсу стаккато - співучість тону.
Підводячи підсумок оглядові еволюції артикуляційної символіки, яке проявилось у двох напрямах: 1) як наслідування інструментальних штрихів; 2) наслідування вокальної вимови.
Не можна не вказати й на жапрові джерела артикуляційних перетворень. Якщо для клавірного мистецтва барокко характерне тяжіння до танцювального жанру з властивою йому акцентованою метричністю та членороздільністю мелодичного рисунка, то для романтизму, навпаки, типовим є прагнення до пісенного жанру, відмінною рисою є плавність і злитість звукових переходів. Описана закономірність може бути розглянута також як інструментальний та вокальний принципи артикулювання. Отже розвиток артикулювання на різних історичних етапах істотно залежав від трьох факторів: 1) артикуляційної природи інструментів панівних жанрів; 3) наслідування артикуляційних особливостей інших інструментів, у тому числі й найдосконалішою з них - людського голосу. Це потрібно, щоб кожен учень по класу спеціального фортепіано знав і умів використовувати на свій практиці в дитячому садку, вмів кожен твір на слухання музики проілюструвати на належному професійному рівні.
Крім розглянутих вище видів зв'язного й розчленованого артикулювання, на особливу увагу заслуговує один з найскладніших штрихів - portamento. В ньому відбилася основна суперечливість, яка є рушієм усіх артикуляційних процесів, а саме суперечливість між двома крайніми полюсами вимови - зв'язністю й розчленованістю. Графічне позначення цього штриха
вказує на спробу всупереч логіці поєднати несумісне (неможливо "вимовити" мелодію одночасно і зв'язно і розчленовано). Гра на межі зв'язності і розчлегованості, по суті, є процесом чергування невеликих відхилень в той чи інший бік. Робота над portamento - це один з найкращих шляхів розвитку артикуляційної жвавості й рухливості піаністичного апарату. Еволюція зміни в галузі артикуляції істотно вплинули на формування прийомів звуковидобування. Тому на уроках по спеціальному фортепіано треба звернути увагу до збагачення деференціойованої пальцевої гри за рахунок використання як окремих рухів кисті, так і об'єднувальних рухів усієї руки. Потрібно учневі навести приклади - порівняння; порівняти властиву романтичному піанізмові широку амплітуду рухів з переважно пальцевою барочною манерою гри Й.С.Баха.
За свідченням сучасників "Бах грав такими легкими й непомітними рухами пальців, що їх ледве можна
Loading...

 
 

Цікаве