WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч.. ХХ ст. - Дипломна робота

Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч.. ХХ ст. - Дипломна робота

зокрема "Золоті зорі", "Гуляли" О. Нижанківського, "Закувала та сива зозуля" П. Ніщинського, віночок народних пісень Д. Котка, причому, співав так, що збудженапубліка не раз викликала аматорів на "біс". А наступного дня майже рецензенти чернівецьких іншомовних газет найвище оцінили виступ саме українського "Мужського хору".
Вирізнявся "Мужський хор" з-поміж інших подібних товариств передусім своєю виконавською культурою, молодістю його співаків, їх ентузіазмом і наполегливістю у навчанні. Його концерти часто супроводжувались виступами солістів - О. Горвацького, В. Дячука, X. Куд-ринського та ін. Надто приваблював спів відомого на Буковині тенора Дениса Руснака. В його репертуарі переважали народні пісні і вокальні твори українських композиторів М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового, Д. Січинського, С. Людкевича та ін.
Публіка любила "Мужський хор", його концерти нерідко відвідували не тільки українці, а й люди інших національностей. Його популярності значною мірою сприяв і репертуар з народними піснями в основі, такими близькими й рідними широкому загалу буковинців. Доречно згадати хоча б кілька пісенних перлин, виконаних на одному з таких концертів, що відбувся в грудні 1937 року,- "Чого тужиш, серце козаче", "Взяв би я бандуру", "У сусіда хата біла", "Ой у полі три криниченьки", "Я нікого не любила" та інші.
"Мужський хор", на відміну від інших товариств, часто виїжджав у провінцію, доносячи українську народну пісню й музику до найвіддаленіших куточків Буковини. Його молоді голоси лунали у Вижниці й Хотині, у Вашківцях і Новоселиці, у Берегометі і Веренчанці, у багатьох інших містечках та селах.
Співацькі товариства Буковини присвячували свої концерти переважно Т. Шевченкові, чия натхненна поезія кликала знедолених до боротьби, Ю. Федьковичу, С. Воробкевичу та О. Кобилянській. Слід зазначити, що концерти ставали водночас і засобом пропаганди вокальних творів, написаних на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, власних музичних композицій С. Воробкевича. Готувалися вони здебільшого спільними силами "Буковинського кобзаря", "Мужського" та "Міщанського" хорів.
А втім, бувало, "Мужський хор" і самостійно вшановував видатних діячів літератури і культури. Наприклад, у травні 1932 року в приміщенні філармонії він дав великий концерт на честь О. Кобилянської, виступивши з широкою програмою, до якої входили "Іван Підкова" М. Лисенка, "Ой на горі жито" Ф. Колесси, "Пою коні при Дунаю" С. Людкевича, "Ой три шляхи" С. Воробкевича, "Сонце низенько" К. Стеценка та ін. В концерті взяла участь і оперна співачка О. Єнджийовська. Вона співала "Бабине літо" Д. Січинського, "Нічку лукаву" М. Лисенка, "Айстри" Я. Лопативсь кого і "Через гору піду я" В. Заремби, ще деякі пісні. Вокальна частина концерту справила на присутніх глибоке враження, а розчулена письменниця щиро дякувала співакам за подаровані їй години втіхи і на пам'ять сфотографувалася з усіма хористами.
Окрім ювілейних свят, "Мужський хор" влаштовував інші концерти, вечори народної пісні, танців. Згодом до його виступів прилучився і струнний оркестр. Під час виїздів у міста та села краю в його програмі, як завжди, були народні мелодії. Так, на одному з вечорів, що відбувся в 1933 році у селі Клішківцях, чернівецькі співаки ознайомили бесарабців з українськими галицькими піснями.
Як і слід було чекати, успіхи українського хору занепокоїли окупантів. 1937 року керівників товариства викликали до сигуранци і взяли від них підписку, що співаки не виступатимуть на сцені в українському національному вбранні, тобто в білих сорочках, синіх шароварах і високих чоботях (так, мовляв, одягаються на Радянській Україні, і це викликає небезпечні для королівської держави настрої).
Інколи "цікавились" хором і різні націоналістичні "добродії", які в своїх продажних листках у потрібному їм світлі витлумачували діяльність українських митців. Часом вони вдавались і до провокацій. Та чернівецькі робітники - переважна більшість "Мужського хору" - не поділяли думок і замірів панів-"самостійників", відмежовувались від них.
Десять років пройшов "Мужський хор" нелегкими дорогами поневоленої Буковини, аж поки рідні голоси не злилися в могутню пісню вільного й возз'єднаного українського радянського народу. В експозиції Чернівецького краєзнавчого музею є дві символічні фотографії від 14 липня 1940 року. На одній з них бачимо, як вулицями міста крокують у гуцульському вбранні співаки "Мужського хору", щоб узяти участь у мітингу на честь Юрія Федьковича; на другій - велелюдний мітинг, на якому промовляє до народу відомий український радянський письменник Олександр Корнійчук. Того ж року частина співаків "Мужського хору" влилася в колектив новоство-реної Обласної філармонії, щоб примножувати внесок талановитих буковинців у загальноукраїнську мистецьку скарбницю.
1.2. Сидір Воробкевич - визначний музичний діяч на Буковині в ХІХ - поч. ХХ ст. Вокальна творчість С. Воробкевича.
Сидір Воробкевич (1836-1903) - видатний подвижник національної культури, який поєднав у собі дар композитора, письменника, фольклориста, педагога, диригента, громадського діяча. Саме багатогранність його рідкісного таланту, своєрідне бачення світу були визначальними в творчих здобутках митця.
Музика С. Воробкевича доступна кожному, оскільки вона грунтується на фольклорному мелосі. Пісню народну композитор називав "талісманом", що відкриває таємниці минулого, і закликав уважно вивчати її, бо це - історія народу. Через те його пісні, такі як "Над Прутом у лузі", "Заграй ми, цигане старий", "На чужині погибаю", швидко набули популярності - народ сприйняв їх, як свої. Тогочасна преса відзначала: "Вони гомоніли скрізь по нашім краї завдяки гарній музиці автора - і під бідною селянською хатою, і серед міської інтелігенції".
Музична спадщина С. Воробкевича багата й різноманітна, її склада-ють хори, солоспіви, вокальні ансамблі, опери, мелодрами, оперети й різні інструментальні п'єси. Центральне місце посідає в ній вокальна музика. Тематика пісенної лірики композитора, інтонаційна структура, ритміка й форма цілковито випливають з народних пісень.
Великий вплив на хорову творчість Воробкевича мала його практична диригентська діяльність. Починаючи від 60-х років минулого століття і до останніх своїх днів, він постійно працював з хоровими колективами - спершу з сільськими хорами, а потім, у Чернівцях, - з дитячим шкільним, гімназійним і студентськими хорами, колективом робітничої молоді і хором чернівецької "Бесіди". Це була його справжня творча лабораторія. Часто він приносив на репетиції щойно написаний власний твір, перевіряючи на практиці його звучання.
Воробкевич добре знав і відчував природу й виразові можливості людського голосу. Особливу увагу приділяв він чистоті інтонації, виразній дикції і правильності дихання хористів, багато часу віддавав вивченню динамічних нюансів й агогічних тонкощів, спрямовуючи всі засоби на відтворення необхідного музичного образу.
В 70-80-х роках минулого
Loading...

 
 

Цікаве