WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч.. ХХ ст. - Дипломна робота

Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч.. ХХ ст. - Дипломна робота

відкривав для них шлях до фахової освіти. За традицією "Кобзар" щорічно виступав з концертами у Шевченківські дні, на честь ІванаФранка, Лесі Українки, Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської, Миколи Лисенка та інших видатних діячів української культури, влаштовував вечори і театральні вистави. Перша зустріч "Кобзаря" з глядачами відбулася 11 квітня 1921 року на вечорі з нагоди 60-річчя від дня смерті Т. Шевченка.
Тогочасна преса ("Каменярі", 1921, ЗО квітня) засвідчує, що організатори цього свята зазнали чимало клопоту, доки одержали дозвіл на концерт. До його програми доклала рук і цензура. Та попри всі перешкоди перше шевченківське свято після багатьох років застою пройш-ло успішно і справило велике враження не лише на українську публіку. Серця слухачів глибоко схвилювали в цей вечір "Заповіт" М. Вербицького, "Гамалія" І. Біликовського, "Ой одна я, одна" і "Вечір" М. Лисенка, а також "Коли нашу рідну хату" Я. Степового, "Фінал" Д. Січинського (виконувала Ф. Лопатинська), в'язанка народних пісень "Вулиця" Ф. Колесси, увертюра до опери "Остання ніч" М. Лисенка. В концерті взяли участь два хори, солісти і оркестр. Керував хором відомий тоді у Чернівцях маестро Кость Томоруг.
За звичаєм на подібних торжествах перед концертом зачитувались доповіді чи реферати про життєвий шлях, творчу і громадсько-політичну діяльність видатних людей. У травні 1925 року на вечорі, присвяченому їв. Франкові, з рефератом "Іван Франко як громадянин" виступив Іван Стасюк. Він же прочитав реферат "Т. Шевченко в світлі епохи" і в березні наступного року на вечорі, влаштованому "Буковинським кобзарем" на честь видатного поета.
"Буковинський кобзар" пропагував палке слово Ю. Федьковича, доносив до народу навіть призабуті, але рідні хори на його слова: сповнений гнівного заклику до боротьби "Оскресни, бояне" Є. Мандичевського та "Гуляли" О. Нижанківського, "Золоті зорі" О. Нижанківського - О. Садагурського, "Як я, браття, раз сконаю" С. Людкевича, "Гей по горі" М. Вербицького - Ф. Колесси та інші.
Хор цього товариства зберігав і відновлював у людській пам'яті ліричні пісні С. Воробкевича, котрі зажили широкої популярності, бо в них бриніла нотка душі народної. У виконанні "Кобзаревого" хору часто лунали хвилюючі мелодії зі спадщини цього найстарішого буковинського композитора.
Рідко який концерт "Буковинського кобзаря" обходився без композицій М. Лисенка. І були це здебільшого вокальні твори на поезії Т. Шевченка. З багатого лисенківського репертуару хор не раз виконував кантати "Б'ють пороги", "Радуйся, ниво неполитая", фрагменти з опер "Утоплена", "Остання ніч", "Тарас Бульба" та інші. Влаштовувало товариство і вечори та лекції-концерти, присвячені М. Лисенкові.
І все ж чи не найдзвінкішою в репертуарі "Буковинського кобзаря" була українська народна пісня. Сам факт її широкого використання був своєрідною демонстрацією проти заборони королівських властей розмовляти рідною мовою, проти свавілля жандармів, які в кожному, хто співав народних пісень, вбачали більшовика. Так, у серпні 1922 року, як повідомляла одна з місцевих газет, плутонер міського відділу сигуранци Ракочі відкрив вогонь по трьох чернівецьких "більшовиках", котрі співа-ли українські пісні. Для "Кобзаря" стало доброю традицією щорічно проводити концерти української народної творчості. Такий своєрідний огляд відбувся, наприклад, у червні 1927 року. Хвилююче прозвучали зі сцени 17 перлин музичного фольклору в обробці М. Леонтовича, зокрема "За городом качки пливуть", "Ще й ця вдова", "Над річкою беріжком", "Козака несуть", "Зашуміла ліщинонька" та інші. Іншим разом програму складали народні пісні в обробці Філарета Колесси, Якова Степового, а також буковинські народні, зібрані й оброблені місцевими самодіяльними композиторами.
Чернівецький "Кобзар" підтримував та заохочував до творчості і периферійні співацькі товариства. З цією метою у травні 1934 року він провів огляд селянських хорів Глибокої, Кіцманя, Нових Мамаївців, Іванківців, Ставчан та Суховерхова. Підсумки показали, що він пройшов успішно, а деякі хори виявили досить високий мистецький рівень і були відзначені дипломами товариства "Кобзар" мав молодшого побратима в Кіцмані, який у міру сил і можливостей сприяв розвиткові самодіяльного українського мистецтва.
Згадуючи творчий шлях одного з найбільших співацьких товариств Буковини, слід сказати схвальне слово передусім про фундатора і першого диригента, відомого тоді музику Костя Томоруга та про ентузіаста на культурній ниві, багаторічного керівника хорів "Кобзаря" Олександра Садагурського. Заслуговують доброї згадки його активісти та пристрасні любителі музики.
Глибокий слід у пам'яті буковинців залишила уже згадувана співачка Філомена Лопатинська, що виступала в перший рік відновлення товариства.
При "Буковинському кобзарі" деякий час діяли курси українського танцю. Варто сказати й про драматичну секцію "Кобзаря", заходом і зусиллями якої ставились українські п'єси. 1933 року цю секцію було реорганізовано і зміцнено, від її імені потім почав виступати Чернівецький український напівпрофесійний театр. Заслуговує на увагу і діяльність музичної школи "Кобзаря", яка проіснувала аж до 1940 року.
Товариство "Буковинський кобзар" зустрічало на своєму шляху багато перепон, переживало роки піднесення й занепаду, зазнавало різних впливів. Тому й не дивно, що інколи його мистецькі виступи не відзначались ідейною чіткістю. І все ж словом і рідною піснею "Буко-винський кобзар" вселяв у серця трудящих надію на визволення, на возз'єднання в єдиній, вольній, новій радянській сім'ї.
"МУЖСЬКИЙ ХОР"
Поряд з "Буковинським кобзарем" і "Міщанським хором" у лютому 1930 року при чернівецькому товаристві "Міщанська читальня" заснувалось ще одне українське співацьке товариство - "Мужський хор", основне ядро якого становили робітники й ремісники. Своєю діяльністю цей хор вписав помітну сторінку в історію українського мистецького життя краю. З невеличкої групи (16 співаків) він поступово виріс у значний колектив і зажив собі доброї слави й найширшого визнання на Буковині. Ось як писала 11 березня 1934 року газета "Gzernowitzer Morgenblatt" про його виступ, присвячений С. Воробкевичу: "4 березня в залі філармонії ми чули концерт українського "Мужського хору", одного з найбільш старанних і дисциплінованих хорових колективів нашого міста... Не більше ЗО співаків, але кожен справжній артист... Решта хорів міста повинна брати з нього приклад...".
Один з фундаторів колективу - Василь Дячук - згадував, як 1933 року в Чернівцях було влаштовано конкурс між співацькими товариствами - румунським, німецьким, польським, єврейським і українським. Україн-ців представляли "Буковинський кобзар" і "Мужський хор". До речі, напередодні концерту керівники "Мужського хору" одержали листа, в якому невідомі автори погрожували публічно висміяти їх, якщо вони візьмуть участь у змаганнях. Та на зло недругам "Мужський хор" взяв участь у конкурсі і виконав ряд вокальних творів,
Loading...

 
 

Цікаве