WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч.. ХХ ст. - Дипломна робота

Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч.. ХХ ст. - Дипломна робота

нову, Що вже сила є у нас
Що розпалює завзяття Рабські пута розламати,
Побороти долю злу. Що настав розплати час!..
Відповідно до трьох строф вірша хор має три куплети. Вінпочинається типовим для гімнів і революційних пісень інтервалом кварти, що з'являється потім кілька разів на найважливіших словах тексту.
Мелодія в цілому близька до мелодій багатьох революційних пісень.
Завдяки виразному маршовому ритму, ясному гомофонному складові і простій куплетній формі хор "Задзвенімо разом, браття" став на початку нашого століття однією з найулюбленіших робітничих пісень і завжди виконувався разом з хором А. Вахнянина на відомий революційний текст "Шалійте, шалійте".
Хор "Чи такая наша доля" на слова І. Федоровича, розрахований на мішаний склад співаків, було написано як заключний номер мелодрами "Убога Марта". Композитор висловив у ньому свої мрії про краще май-бутнє рідного народу, про вільне життя.
Дуже популярною протягом багатьох десятиліть була пісня Воробкевича "Мово рідна". Як вірш Данила Млаки вона вміщувалася майже в усіх букварях, читанках, підручниках, а як пісня побутувала в різних аранжировках для чоловічого, .мішаного та дитячого хорів, для голосу з супроводом фортепіано, а також для самого фортепіано чи цитри.
У важкі роки національного гніту, коли українська культура повсюд-но переслідувалася, виховання любові й шани до рідної мови було спра-вою першорядної ваги. Не дивно, що Воробкевичева пісня "Мово рідна" дуже полюбилася і швидко стала популярною. У двоголосному укладі автор постійно включав її до своїх співаників для школярів.
Мелодія пісні близька до побутового романсу. Якщо перший її восьми-такт характеризується спокійним ліричним настроєм, то в другому, де автор таврує ту частину українського суспільства, яка цурається рідної мови, з'являється драматичний елемент.
Дещо відмінним від інших у цій групі є хор "Цар-ріка, наш Дніпро.", скомпонований одразу ж після повернення композитора з Києва у 1875 році. Це ніби ода Дніпру-Славуті, який був живим свідком слави і страждань, що їх зазнав український народ у минулому.
Хор написано в куплетній формі. У кожному з шести куплетів перший восьмитакт-заспів виконує соліст-бас. Лінія його мелодії розлога, ніби розповідь народного Кобзаря. Приспів виконує чоловічий хор. Як щодо задуму, так і щодо використання засобів музичної мови "Цар-ріка, наш Дніпро" наближається до кращих творів на шевченківські тексти.
Найбільшу за кількістю групу хорів Воробкевича (понад 200) становлять лірико-побутові пісні-хори. Всі вони написані на власні слова композитора. За тематикою серед них можна виділити любовні, сімейні, колискові, пісні розлуки тощо. Особливо популярні "Над _Прутом у лузі", "Там, де Татран круто в'ється", "Заграй ми, цигане старий", "Сині очі", "Баркарола", "Чабан вівці ганяє", "Якби була я зазулев", "На чужині загибаю".
За змістом і музичною мовою вони нагадують побутові пісні-романси. Виконуються в основному хором, але часто звучать і як сольні пісні в супроводі інструмента чи виключно в інструментальній аранжировці. Для цих творів характерні м'яка кантиленна мелодика з дещо сентиментальним забарвленням, плавний ритм ноктюрна, колискової або вальса і прозора, легка фактура гармонізації.
Найвідомішою серед них є пісня-хор "Над Прутом у лузі хатина стоїть", позначена глибоко ліричним, елегійним настроєм. І888 р. вона з'явилася у збірнику "Бонн" (редагованому композитором В. Матюком), куди увійшли ще п'ять пісень-хорів G. Воробкевича: "Там, де Татран", "Іван з Путилова", "Сині очі", "Вечір." і "При вині". У 1891 році хор "Над Прутом у лузі хатина стоїть" виконувався в програмі відомого кон-церту "Львівського Бонна" в Празі поряд з творами М. Лисенка, А. Вахнянина та В. Матюка і дістав загальне схвалення.
Того ж року цю пісню переклав для скрипки з супроводом фортепіано композитор-дилетант Степан Сужинський, а Денис Січинський згодом включив її до своєї збірки "150 українських пісень для фортепіано". Пізніше вона вміщувалась у різних вокальних та інструментальних збірниках.
Для хорів "Там, де Татран круто в'ється", "Сині очі" характерні м'які, заокруглені, де-не-де хроматизовані мелодичні фрази, ритми вальсу, баркароли чи колискової, чергування сольних епізодів і повних хорових звучань.
У "Баркаролі" композитор вдається до інструментального прийому, використовуючи спів з закритим ротом. На фоні хору murmurando звучать репліки баритона соло. Такі виразові засоби в хоровій музиці галицьких композиторів до Сидора Воробкевича не вживалися, тому твір звучав свіжо, по-новому.
Щира ліричність і задушевність, прозора гармонічна фактура і простота форми спричинилися до життєздатності і надзвичайної популярності цих пісень протягом довгих років, їх співали в Буковині й в Галичині молоді й старі, селяни й інтелігенція, фахівці-музиканти і самодіяльні гуртки, неписьменні люди і студентська молодь. Вони передавалися від батьків до дітей, включались у все нові збірники хорів і пісень: "Кобзар", "Бонн", "Торбан", в пісенники для шкільної молоді. Багато з них втратили авторство і співаються досьогодні як народні.
Серед хорів Воробкевича на власні тексти окрему групу складають жартівливі й застольні пісні. Вони передають веселу вдачу, здоровий товариський гумор композитора ("Ой Василю, Василечку", "Старий Ной" та ін.). Багато з цих творів складені в сатиричному плані з метою висміяти ледарів, ченців-пияків і вітрогонів. Як правило, вони створювалися принагідне, і композитор сам не надавав їм великої ваги, музика в бага-тьох з них мало оригінальна.
Типовим явищем для української музики другої половини XIX ст. були в'язанки народних пісень, так звані Quodlibet'u, або попурі. Відомо, що твори такого типу писав М. Лисенко. Кілька їх скомпонував і С. Воробкевич (наприклад, "Руський кадриль", "Гей, слов'яни, брати мої", "Вінок, сплетений з 36 рідних квіток" та ін.).
Працюючи довгі роки з шкільною молоддю, Воробкевич добре знав інтереси дітей та юнацтва, розумів їхні турботи і мрії. Він прекрасно усві-домлював, що спів е для них природною потребою, що молодь, як і дорос-лі, любить не тільки словом, а й піснею, музикою виражати свої пережи-вання і почуття. Тим часом українській дітворі, зокрема на Буковині, не вистачало відповідної музичної літератури: збірників пісень, доступних підручників з музичної грамоти і сольфеджіо. Враховуючи все це, Вороб-кевич одним з перших на Західній Україні взявся випускати пісенники для школярів, які, по-перше, склали репертуар для класних занять, пікільних ранків, вечорів, різних святкових виступів і, по-друге, стали єдиними на Буковині методичними посібниками для вчителів музичної грамоти і співів у школах, бо до них, як правило, додавалася невеличка музично-теоретична частина.
1870 р. у Чернівцях вийшов друком перший збірник пісень С. Воробкевича, призначений для школярів. Туди увійшло 20 пісень у
Loading...

 
 

Цікаве