WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч.. ХХ ст. - Дипломна робота

Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч.. ХХ ст. - Дипломна робота

століття на західноукраїнських землях е хор "Ой чого ти почорніло, зеленеє поле". Безсмертний вірш Тараса Шевченка сприймається як свого роду перегук віків, як діалог з батьківщиною її великого сина. Передочима поета оживають картини трагічної історії України, уособленої тут в образі зеленого, родючого поля.
Перша частина хору - "запитання" поета і лаконічна "відповідь" поля. В другій ідеться про трагічну загибель запорожців під Берестечком та пир чорного гайвороння над трупами народних лицарів - це драматична кульмінація твору. Третя частина відіграє роль репризи: "Почорніло я, зелене, та за вашу волю... Я знов буду зеленіти, а ви вже ніколи не вернетеся на волю..."
Тема, якою починається твір, чарує пластичністю мелодії, логікою її просторового і ладотонального розвитку. На суворому, дещо аскетичному тлі подальших хоральних акордів вона сприймається як експресивна людська мова.
На жаль, композитор не зміг розвинути з цього чудового тематичного зерна всю композицію, бо саме завдання музичного розвитку завжди становило найбільшу трудність для Воробкевича: давався взнаки брак композиторської техніки.
Серед інших слід назвати також "Минають дні", "Заросли шляхи тернами", "Тече вода з-під явора", "І широкую -долину", "Думи мої", які свого часу були дуже поширені на західноукраїнських землях.
Поезія Шевченка "Минають дні" сповнена глибокого філософського змісту. В центрі твору - образ знеможеної неволею людини, який асо-ціюється з завмираючою осінньою природою. В неволі важко, говорить поет, але страшнішим є сон на волі. В кінці повертаються настрої почат-кових рядків вірша.
Для першої частини хору "Минають дні" характерні короткі мотиви, ніби відірвані один від одного паузами-зітханнями. Настрій осінньої сонливості композитор підкреслює заколисним ритмом, монотонне повторюваним звуком "ля" у тенорів. Соло тенора наче вносить деяке просвітлення, ніби промінь сонця прорізує товщу важких осінніх хмар. Та зараз же повертається попередній гнітучий сум. Відповідь на розпачливий зойк наболілої душі "Доле! Де ти? Де ти?" звучить глухо, байдуже: "Нема ніякої".
Рішуче, ніби імперативне, починається середня частина хору на слова "Не дай спати ходячому, серцем завмирати". В наступному розділі композитор вдається до "інструментального" прийому: в партію баритона він впроваджує заколисну остинатну фігурацію вісімками, яка добре від-творює зміст тексту. Решта голосів "протягує" слова "спати, спати, спати на волі". Як і в попередніх композиціях, третя частина хору відіграє роль смислової і ладотональної репризи. Цікаво відзначити тут одну деталь: на словах тексту "заснути і ні сліду по собі не кинуть, однаково, чи жить, чи загинуть" у музиці на мить повертається мажорна гармонія, що яскраво виділяється на фоні згасаючої мінорної фрази, ніби утверджуючи волю й гаряче прагнення до активного творчого життя.
Розглянуті хори належать до кращих творів С. Воробкевича на тексти Т. Шевченка. Останні хори збірки С. Воробкевича, редагованої Д. Січинським, нічим істотно не виділяються. Своїми інтонаціями, гармонічною фактурою і структурою вони близькі до народних пісень ("І широкую долину", "Утоптала стежечку", "Тече вода з-під явора", "Титарівна-Немирівна").
Збірка закінчується хором "Думи мої". Він, як і перші, розбудований ширше. Середня його частина Магсіаlе "В Україну ідіть, діти" вдвічі довша за крайні. Композитор увесь час чергує однойменні тональності ре мажор і ре мінор, досягаючи цим колоритної ладової мінливості. Такий прийом зустрічається і в інших хорах Воробкевича. Але на особливу увагу заслуговує розвиток музичного матеріалу методом повторення одного мотиву. Його супроводжує динамічне наростання до фортіссімо: "... Там найдете щире серце і слово ласкаве".
Як бачимо, Воробкевич звертався не тільки до ліричних поезій "Кобзаря", як це переважно робили тодішні галицькі композитори, а пробував також покласти на музику волелюбні драматичні поеми. В цих останніх творах приваблює різноманітність структури - від простої куплетної до масштабних драматизованих композицій. Мелодика їх переважно позначена українським колоритом, вона м'яка й задушевна, нерідко щиро народна, хоч інколи зустрічаються звороти, що нагадують італійські оперні арії чи німецькі романтичні пісні.
В цілому комплексі засобів музичної виразності, застосовуваних Воробкевичем, іноді вражає деяка стандартність у використанні технічних прийомів і прояви сентиментальної ліричності (досить звернути увагу на його позначення в тексті: doloroso, lacrimoso, con amorezza, flebile). Ясно, що
Воробкевичеві не завжди вистачало таланту й майстерності, щоб піднести-ся до Шевченкового генія і передати в музиці всю ідейну й емоційну глибину його полум'яного слова.
Крім хорів, що увійшли до розглянутої збірки, С. Воробкевич скомпонував ще кілька десятків творів на тексти Т. Шевченка - це "Вечір на Україні", "Гей по горі ромен цвіте" та ін. В рукописній спадщині його знаходимо також багато одноголосних мелодій, які композитор, очевидно, мав намір пізніше опрацювати для хорів ("На вгороді коло броду", "Якби мені черевички", "Ой гляну я, подивлюся" тощо).
Поряд з хорами на слова Т. Шевченка стоять композиції С. Воробкевича на тексти Івана Франка: "Ой ти, дівчино, з горіха зерня", дві веснянки "Весно, що за чудо" і "Розвивайся, лозо, борзо", складені в 1895-1898 роках, а також низка хорів на слова поетів Ю. Федьковича, М. Шашкевича, Я. Головацького, О. Поповича та ін. За характером і художніми прийомами вони нічим істотно не відрізняються.
Серед патріотичних пісень С. Воробкевича на власні слова найперше місце посідає чоловічий хор "Збудилась Русь" ("Задзвенімо разом, брат-тя"), написаний у 1898 році на відзнаку 50-річчя революції 1848 року. Він часто виконувався на святкових академіях і концертах як гімн, як заклик до єднання і боротьби проти поневолення, за краще майбутнє. Завдяки актуальному, глибоко патріотичному текстові, урочистому й піднесеному характерові мелодії і маршовому, чеканному ритмові цей твір швидко здобув всенародне визнання на західних землях України. В 1902 р. М. Павлик, друг і однодумець І. Франка, підтекстував під цю музику нові слова, назвавши "Піснею галицьких трударів". У такому вигляді хор Воробкевича вперше прозвучав у Львові на вечорі робітничого товариства "Зоря", організованому на користь жертв потерпілих під час демонстрації на Стрілецькій площі 1902 року. Твір "Задзвенімо разом, браття" часто виконувався робітничими і студентськими хорами в роки загального революційного піднесення, що настало на західноукраїнських землях під впливом російської революції 1905 року. І пізніше він постійно включався до програм прогресивних літературно-мистецьких вечорів.
Виправлений і змінений М. Павликом текст прямо закликав до збройної боротьби з тиранією. Цікаво, що деякі його звороти перегукувалися з "Інтернаціоналом" у перекладі М. Вороного:
Задзвенімо разом, браття, Покажім панам-тиранам,
Пісню трударів

 
 

Цікаве

Загрузка...