WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Ізот Діброва, лицар кубанського кобзарства - Реферат

Ізот Діброва, лицар кубанського кобзарства - Реферат

на бандурі". Даний факт підтверджує й газета "Кубанський край" ще від 12 березня 1913 року в статті М.Завадського "Кобзар Галайда". (Галайда - один із псевдонимів Г. Хоткевича)."Із місцевих бандуристів, - пише О.Панченко, - слід згадати й таких, як ось козак Ємець та козак станиці Пашківської Діброва і його донька, що часто брали участь в концертах у Краснодарському клубі "Нацмен", виконуючи в дуеті і соло думи про запорізького кошового Костя Гордієнка, думи про Нечая та інші" (с.60).Козак Ємець - це нове ім'я, зафіксоване О.Панченком. Що це не Василь Ємець - поза сумнівом. Кубань він відвідував у 1913 та 1916 роках, після НаціональноїРеволюції перебував на еміграції.Клуб "Нацмен" розміщувався на розі вулиць Красної й Чапаєва. Його закрили в час розгрому, "українізації" українського народу Кубані. Отже, на протязі діяльності клубу Зот Діброва був активним його учасником як бандурист. Це, зрештою, стверджує й український кубанський письменник і бандурист Кузьма Катаєнко (1903-1980) в своєму "Життєпису" (1979). В час навчання на українському відділі Кубанського Робфаку з 1926 по 1930 рік він працював головою української секції клубу "Нацмен". Секція мала різні гуртки: драматичний, хоровий, бандуристів та інші. В останніх були "знамениті бандуристи як Мамро, Діброва, Рідкобородий, Семенишин, Кузьма Німченко та інші…"
Участь Зота Діброви в Українській Національній Революції безперечна. Він був самовідданим її воїном. Про таких, як він, говорить донька Петра Макаренка, члена Кубанської Законодавчої Ради, - Людмила у спогадах "Петро Макаренко - мій тато". (Венесуела. Каркас. 1991.) До речі, пересилаючи свої спогади на Україну панові Миколі Тарнавському, Людмила Петрівна висунула умову: "Відносно національності прошу подавати і наголошувати, що національність Батька і нас всіх є українська, ми є кубанські українці козацького роду!" Далі у спогадах вона говорить, що Петро Леонтійвич закликаючи "козаків для захисту рідного краю,… посилав по станицям й бандуристів, які прославляли Запоріжжя і своїх предків - запорізьких козаків" (с.101-103).Є всі підстави допускати, що одним із перших серед них був і Зот Діброва. Подальший хід його кобзарської діяльності стверджує це припущення.Тепло відгукується про свого кобзаря-побратима Олексій Обабко (1882-1971): "В 1927 році, випадково відвідавши станицю Пашківську, я особисто слухав гру на бандурі Зота Діброви. Зот кремезний, туго збитий козак, що зберіг типові риси запорожця часів Тараса Бульби. Своїм видом і манерою ніжно відобувати звуки на бандурі нагадав мені стародавніх бандуристів України." (В.Тарануха. "Нарис". - 1966. - С.4. Машинопис).Можна зауважити, що зі спостережень сучасників вимальовується грандіозна особистість кубанського кобзаря-бандуриста, що втілюється в справжній кобзарський Символ!Ізот Андрійович Діброва народився в станиці Пашківській в другій половині ХІХ століття. Про його дитячі та юнацькі літа роздобути даних не вдалося. Ми зустрічаємося з ним вперше як з артистом симфонічного оркестру Кубанського козачого війська в 1904 році, коли він в числі колег-оркестрантів Конона Безщасного, Сави та Федора Дібров, Конона Йоржа, Степана Жарка та Івана Шеремета - піонерів кобзарського відродження на Кубані - вперше слухали гру й спів бандуриста з Великої України в Першій Катеринодарській жіночій гімназії на концерті, присвяченому роковинам з дня народження Тараса Шевченка.
Враження від виступу Михайла Кравченка (1898-1917) було вражаючим настільки, що всі вирішили теж стати бандуристами і бажання своє здійснили."З.А.Діброва, - пише К.Безщасний в листі до автора 10 квітня 1966 року, - мав родичів на Полтавщині. Поїхав туди і там купив поганеньку кобзу, дерев'яні кілки, 17 приструнків і 6 басів. Там же він навчивсь і настроювати кобзу…" З цього часу, тобто десь з 1905 року, Зот Андрійович, як освічений музикант, і розпочинає опановувати самотужки гру на бандурі. Згодом, уже в 1916 році, він на протязі делькох місяців удосконалює своє мистецтво гри в Другій кубанській кобзарській школі Миколи Богуславського при катеринодарській просвіті. (В.Ємець. "У золоте 50-річчя на службі Україні". Голівуд-Торонто. 1961. с.386). Грав на бандурі кубанського майстра Дмитра Крикуна, на діатоничній моделі киянина Анатолія Паплинського (1870-?) та іншіх більш досконалих інструментах місцевих майстрів, зокрема Кузьми Німченка (1899-1973). Проте зараз важко встановити, якій бандурі Зот Андрійович віддавав перевагу: діатоничній чи хроматичній.З.Діброва як бандурист-концертрант виступав не стихійно, а по строго продуманій системі. Мапа Кубані була в нього в долоні. На ній він знав кожну станицю, місто, хутір. У нього була величезна кількість знайомих, друзів, однодумців, не кажучи вже про побратимів-бандуристів, з якими він перебував у братерських стосунках. Крім того, він умів спритно використовувати послуги вже радянської влади для втілення в життя кобзарської ідеї. І робив це так, що не він ішов до них, а вони до нього і пропонували йому співпрацю, а він буцімто ще й вимагав нагороди… Його концертні програми були затвердженими, хоч він їх не завжди дотримувався, на маршрутних листках, які складав сам, стояли печатки з підписами…
І все це для нього проходило поки ще безкарно. Він не знав невдач на сцені. Вірив у свій талант, у свою щасливу зорю!Але коло його громадських та кобзарських інтересів на цьому не вичерпується. Він обробляє та інструментує народні пісні та танці, пише музику на слова кубанських українських поетів, зокрема поета І.М. Луценка (1886-?), навчає молодь грі на бандурі (в їх числі була і талановита його донька Оксана), пише "Школу гри на бандурі", яка, на жаль, безповоротно потонула в радянських цензурних нетрях. Цю думку стверджує і викладач Північно-Кавказького українського педагогічного інституту ім. Миколи Скрипника в м. Краснодарі професор С. Баклаженко: "... уже 6 місяців автор "Школи гри на бандурі" Діброва ніяк не може не тільки одержати отзив, а повернути назад рукопис, який він здав через Кубокреліт в Главліт". (С.Баклаженко. Українська культура на Північному Кавказі по Жовтню // Червоний шлях. - Харків. - 1929. - № 5-6. - с. 181). С. Баклаженко дає високу оцінку З.Діброві як музиканту-просвітителю. У вищеназваній статті він ставить його поруч з визначними бандуристами 20-х років, такими, як Конон Безщасний, Михайло Горіх, Кузьма Німченко, І.Т.
Loading...

 
 

Цікаве