WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Переклад як жанрово-видова категорія художньої творчості в бандурному мистецтві - Реферат

Переклад як жанрово-видова категорія художньої творчості в бандурному мистецтві - Реферат

музикантів, переважно бандуристів, кобзарів та лютнярів XVI-XVII ст.: бандурист Тарашко, бандурист Чурило, який служив при польському королі Зигізмунді Августі (1548-1572), бандурист та лютняр Войташко (Альберт) Длугорай, який був блискучим виконавцем та композитором і залишив кілька авторських творів та транскрипцій творів західноєвропейських композиторів, що увійшли до збірки "Лейпцігська лютнева табулатура 1619 р." [3, 103]. Всі ці факти свідчать, що в репертуарі кобзарів та бандуристів вже в XVI - XVII ст. були не лише народні пісні та їх інструментальні обробки (що також є одним із жанрів перекладу), але й переклади популярної на той час професійної інструментальної музики.В подальшому розвиток цього жанру вочевидь пов'язаний як із загальним культурно-мистецьким процесом, так із посиленням рис професіоналізації в бандурній творчості, що, в свою чергу, активізувало поширення професійної освіти.Яскравою сторінкою історії професійного розвитку кобзарства та бандурного мистецтва стала наукова, етнографічна, громадська та педагогічна діяльність М.Лисенка та Г.Хоткевича.Організація класів бандури у навчальних закладах вплинула на подальшу професіоналізацію бандурного мистецтва. Зроблено перші кроки залучення класичного репертуару через переклади, що підняло престиж бандури як концертного інструменту.В напрямку розвитку академічного виконавства засобом збагачення репертуару через переклади працювала ціла плеяда викладачів.
Творцями пріоритетного для бандурної творчості жанру перекладу були професійні бандуристи, педагоги та виконавці, які гостро відчували потребу в класичному репертуарі. Метою бандуристів-перекладачів було довести актуальність, сучасність, художню повноцінність бандури в контексті світових музичних традицій. Оновлений технічно і збагачений виражально інструмент - бандура, відійшовши від фольклорних традицій вже наприкінці ХІХ ст. почав виходити на класичну концертну естраду. Стимулом для технічно оновленого інструменту стає поширення професійної освіти, створення навчальних посібників, оригінального репертуару, а також перекладів класичних творів. За короткий час це забезпечило академічну основу для свого подальшого професійного розвитку. Основою для цього розвитку стали переклади класичних творів.Вибір класичних творів перекладу визначає саме фактор спрямування бандурного мистецтва в річище академічного виконання. Різножанрових оригінальних творів є ще обмаль, проте з часом все більше зростає їх кількість.
Пріоритетними жанрами в репертуарі бандуристів стають різножанрові переклади, що забезпечують "класичну основу" для розвитку інструменту. Еволюція бандури тривала кілька сторіч. Лише на початку ХХ ст. інструмент набув сучасної форми та нових виражально-технічних можливостей. Тому, "класичний репертуар" для бандури потрібно розглядати в контексті перекладів. Саме через переклади бандурна творчість знайшла нові шляхи розвитку в річищі сучасного академічного мистецтва. Бандуристи-перекладачі запровадили певні традиції функціонування жанру перекладу в бандурному мистецтві, вирізняючи характерні особливості для кожного жанрового виду перекладу. Вони обирають для творчого перетворення і втілення мистецького задуму певний жанр перекладу, за допомогою якого найповніше відобразиться художній образ твору-оригіналу в новій бандурній версії, специфічними бандурними засобами інтерпретації. Засадними моментами відбору є повноцінне відтворення художньо-образної концепції оригіналу в бандурній версії. Критерій сценічного апробування - "бандурнійсть перекладу" є також визначальним.Першими перекладачами були бандуристи-виконавці - Г.Хоткевич, М.Старицький, О.Сластіон, котрі, маючи відповідну музичну освіту, були спроможні адаптовувати популярні для свого часу твори для удосконаленої бандури, тим самим популяризуючи цей інструмент. Для зразків перших перекладень характерною ознакою було дотримання авторського тексту і всіх позначень оригіналу. Перекладення полягало у зручному для виконання на бандурі розподілу елементів фактури між двома руками.Іншим поштовхом для активізації процесу перекладу в бандурній практиці стала поява друкованих самовчителів та шкіл гри на бандурі, де ми можемо знайти перші зразки перекладень та аранжувань. Практика перекладу стала першим кроком до становлення професійної освіти бандуристів та сприяла розширенню жанрового кола оригінальних творів в репертуарі бандуристів. Перекладення почали здійснювати Л.Гайдамака, В.Кабачок, М.Опришко. Значним поштовхом для розвитку професійної академічної бандурної освіти стало створення навчальних закладів (Музична драматична школа Лисенка, Харківський музично-драматичний інститут).Естафету бандурних перекладень в 40-60-ті роки ХХ ст. продовжили педагоги професійних навчальних закладів, в яких почали відкриватися класи бандури (в 50-тих роках в Київській консерваторії; на початку 60-х - у Львівській).В 50-60-их роках бандура як самодостатній інструмент виходить на концертну естраду. Започатковуються фестивалі і конкурси. Формується бандурне виконавство - плеяда бандуристів-віртуозів, які здобувають перемоги на Республіканських та Всеукраїнських конкурсах, Міжнародних фестивалях: С.Баштан, А.Омельченко, П.Іванов, Т.Поліщук, Н.Павленко, В.Третьякова та інші. Все це сприяє розширенню "класичного" репертуару (який був обов'язковою умовою на конкурсах) і саме переклад уможливив входження бандури до класичних концертних інструментів.Засновник Київської академічної школи гри на народних інструментах М.М.Геліс вбачав у практиці перекладу класичної музики перспективи для професійного росту та становлення народних інструментів на світовій арені поряд "класичних інструментів" [4, 28].
Першим здобутком бандурного мистецтва 60-х років став Всесоюзний конкурс виконавців на народних інструментах та Міжнародний конкурс Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві, де Сергій Баштан, талановитий учень М.М.Геліса і В.Кабачка, здобув звання лауреата Першої премії і Золотої металі. Його конкурсна програма складалась з 4 творів, два з яких були оригінальними композиціями, а інші два - були перекладами (Й.С.Бах "Прелюдія C-dur; М. Глинка "Варіації натему Моцарта"). Це була значна перемога бандури в новій якості "класичного", концертно-сольного інструмента, який започатковує нову добу професійно-академічного виконавства [5, 32].Поряд з оригінальними творами С.Баштан збагатив репертуар бандуристів численними перекладами творів світової музичної спадщини. В його доробку: "Обробки українських народних пісень для співу в супроводі бандури" (1962 р.); 33 випуски "Бібліотека бандуриста" (1962-1967 рр.); 24 випуски "Взяв би я бандуру" (1968-1975 рр.); 8 випусків "Репертуару бандуриста" (1976-1983 рр.). Більшу частину цих збірників становлять переклади. Наприкінці 50-х рр. до потужного київського осередку розвитку професійного бандурного мистецтва додається львівська школа бандурного виконавства, представлена насамперед ім'ям В. Герасименка, який чимало зусиль приклав для удосконалення інструменту, зокрема сприяв відродженню його харківського типу. Окрім цього не можна оминути увагою його творчі пошуки і напрацювання у сфері перекладу, в яких він вбачав основу для професійно-академічного виховання бандуристів. Три збірки перекладів надруковано видавництвом "Музична Україна" (всього 75 творів). Більшість з цих творів не тільки увійшло до педагогічного і виконавського репертуару, а й стало його "золотим фондом". Творчість та організаційна діяльність М.Лисенка, Г.Хоткевича, В.Ємця, а пізніше - С.Баштана, А.Омельченка, В.Герасименка забезпечила концертну форму побутування бандури й формування професійних засад освіти. І визначальну роль у цьому мають оригінальна творчість та переклади.Різножанрові переклади на сучасному етапі здійснюють бандуристи-виконавці та педагоги: професор Львівської державної музичної академії імені М.Лисенка, народна артистка України Л.Посікіра;
Loading...

 
 

Цікаве