WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Музичні інструменти: сопілка, бандура, цимбали, баян, домра, балалайка, гітара - Реферат

Музичні інструменти: сопілка, бандура, цимбали, баян, домра, балалайка, гітара - Реферат

(Харків), Сорокопуда (Дніпропетровськ), Шефер (Нікополь), Грабовський (Житомир), Брюхацький (Запоріжжя), Фурсов, Лук'яненко, Кузовков (Умань) та ін.
Удосконалення конструкції "німецької гармоніки", що отримала популярність та розповсюдження в Україні впродовж другої половини ХІХ - ХХ століть та набула національної оригінальності звучання завдяки клопіткій праці майстрів-конструкторів та талановитих виконавців, які в свою чергу сприяли популяризації інструменту, "дає підставу сприймати її як інтернаціональний музичний інструмент, особливо в удосконаленому варіанті - сучасному готово-вибірному баяні, багато тембровий варіант якого започаткував український майстер з Харкова К.О.Міщенко, винайшовши резонаторну так звану "ламану деку", - стверджує професор НМАУ ім.П.Чайковського М.А.Давидов [15, 94]. Удосконалення баяна дало поштовх до впровадження його у навчальний процес на всіх рівнях професійної музичної освіти; створило передумови для його популярності та активізації створення ансамблевих колективів, залучення композиторів до створення оригінального репертуару, появи методичної літератури та теорії виконавської майстерності. Вище перелічені аспекти стали основою академізації баяна, акордеона та його визнання на рівні "класичного" інструменталізму.
Домра, балалайка
Домра та балабайка належать до струннощипкових інструментів. Вони отримали розповсюдження та популярність в Україні на початку ХХ століття. Гастрольні поїздки домро-балалаєчного Великоруського оркестру В.В.Андрєєва та подібних йому оркестрів по містах України створили передумови появи цих інструментів не тільки серед любителів, але й в професійному музикуванні; викладання гри на домрі та балалайці в музичних школах, училищах, вузах; організація численних оркестрів, ансамблів спочатку у великих містах (Харкові, Києві), пізніше на периферії.
Домра відома слов'янським племенам ще в докиївську добу. Перші відомості про цей інструмент з назвою "домра" знаходимо в документах ХVІ століття. Про популярність цього інструмента серед народу в ХVІІІ столітті знаходимо в працях О.С.Фамінцина, М.І.Привалова, К.О.Верткова, М.Ф.Фіндейзена та ін. Аналіз рукописних мініатюр ХVІ - ХVІІ століть дали змогу професору РАМ ім. Гнесіних М.Імханицькому прийти до висновку, що "древнерусская домра в ХVІ - ХVІІ столетиях существовала в двух основных вариантах: она могла иметь форму, чрезвычайно близкую к современной домре, но могла представлять собой и разновидность лютни - многострунною инструмента с большим корпусом, довольно коротким грифом и отогнутой назад головой" [14, 92]. Зустрічаються зображення домр з округлим корпусом, невеликим вузьким грифом; різних розмірів, а значить різної теситури. Грали на домрі спеціальною кісточкою - плектром; способи звуковидобування - защипування окремих струн пальцями правої руки, а також удар вказівним пальцем правої руки по всім струнам одночасно. Зображення старовинної домри ХVІ - ХVІІ століть засвідчують про її використання в ансамблях з іншими інструментами. А це в свою чергу свідчило про професіоналізм виконавців, що уможливлювало колективну гру. З забороною мистецтва скоморохів в другій половині ХVІІ століття, зникає і домрове музикування.
І звичайно на зміну домрі, як її фольклорна паралель, приходить балабайка, яка стала "символом" російської музичної традиції. Способи гри були ідентичні, що і на домрі. На думку М.Імханицького перехід домри в балалайку став процесом "эволюции единого грифного щипкового инструмента" [14, 102]. Завдяки дешевизні та простоті виготовлення балалайка стає найбільш розповсюдженим інструментом впродовж ХVІІІ століття. В 1886 році петербурзький майстер смичкових інструментів В.В.Іванов по заказу В.Андрєєва виготовив першу концертну балалайку. Ідея її вдосконалення виникла в зв'язку з прагненням вивести фольклорний інструмент на концертну естраду. Але цього ще не було достатньо. В 1887 році петербурзьким майстром Ф.С.Пасербським була виготовлена перша хроматична балалайка. Удосконалення акустичних і технічних якостей, створення хроматичної темперації сприяло прилучення цього інструмента до письмової традиції, що в свою чергу робило балалайку академічним інструментом та відкривало можливості не тільки сольного, але й ансамблевого і оркестрового музикування на нових хроматичних балалайках. В кінці ХІХ на початку ХХ століть сама хроматизація балалайки, як і гармоніки, дозволила створити нове явище - балалаєчне, гармоніко-баянне, а надалі і балалаєчно-домрове сольне, ансамблеве та оркестрове мистецтво письмової традиції.
Зростаючий інтерес інтелігентного кола музикантів в кінці ХІХ на початку ХХ століття до старовинного інструменталізму призвів до відродження те створення досконалішої конструкції домри. В 1908 році за ініціативою Г.П.Любимова у співдружності з майстром С.Ф.Буровим була виготовлена 4-х струнна домра квантового строю з аналогічною скрипці настройкою. В 20-х роках ХХ століття саме такі домрові оркестри отримали популярність в Україні. Поряд з 4-х струнною домрою в 1896 році В.В.Андрєєвим у співдружності з С.І.Налімовим була створена трьохструнна домра квартового строю за зразком "в'ятської" знахідки О.О.Мартинової (сестра учасника андрєєвського оркестру С.О.Мартинова). В 20-х роках майстром-самоучкою Є.Демкіним з Харкова зроблена нова конструкція домри.
В 30-х роках удосконалення народних інструментів отримує масовий характер. Саме активна технічна творчість, конструювання, удосконалення і створення масових інструментів сприяли їх загальнонародному інструментальному музикуванню як на любительському рівні, так і в пізніший період - їх академізація. На думку С. Румянцева "... традиционные народные инструменты потому и живут тысячелетиями, что обладают способностью к живому, непрерывному развитию". [16, 54].
Гітара
Гітара належить до грифнощипкових танбуровидних інструментів. Слово "гітара" запозичене від слова "кіфара", що означало струнний музичний інструмент древніх греків. Відомо, що струнні щипкові інструменти мали гриф і складали сімейство лютневих. Першим еволюційним кроком в удосконалені конструкції гітари була поява резонаторного корпусу, а саме нижньої і верхньої деки і двох обичайок, що їх з'єднують (ІІІ - ІV ст. н.е., Китай). Самі ранні зображення гітари відносять до ІІ ст. н. е. Існувало її 2 різновиди: мавританська (грали за допомогою пальців і плектра, металеві струни, звук різкий) і латинська (грали пальцями, м'яке звучання, жильні струни). Остання була більш близькою попередницею сучасної класичної гітари. Використання гітари зводилось до ролі акомпануючого інструмента, а також зустрічаються згадки про її включення в ансамблеве музикування (літературні тексти Адене ле Руа, Гійома де Машо). Перші згадки про шестиструнну гітару з одинарними струнами, її використання як в народному так і професійному музикуванні та розповсюдження в країнах Європи відносимо до середини ХVІІІ століття. Серед багатьохіспанських майстрів, що виготовляли гітари в ХІХ столітті найбільшу популярність отримав А.Торрес.
Loading...

 
 

Цікаве