WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Цитра в контексті розвитку інструментальної музики Західної України другої половини XIX -початку XX століття - Реферат

Цитра в контексті розвитку інструментальної музики Західної України другої половини XIX -початку XX століття - Реферат


Реферат з музики
Цитра в контексті розвитку інструментальної музики Західної України другої половини XIX -початку XX століття
У зв'язку з історичними процесами останніх десятиліть, які активізували завдання концепційного перегляду художніх надбань національної культури, одним з пріоритетних напрямів українського музикознавства є реґіональний, коли еволюція музичного мистецтва розглядається через часовий зріз культури окремо визначеного реґіону. Особливо велика увага дослідників пов'язана з висвітленням процесу формування та розвитку музичної культури Західної України другої половини XIX - початку XX століття та виявлення чинників, що попри складні суспільно-політичні умови, сприяли її поступу, заклали міцний фундамент розквіту національної композиторської школи. Характеризуючи еволюцію художніх стилів, висвітлюючи культурологічні явища в музичному житті краю, аналізуючи творчість тієї чи іншої мистецької постаті, дослідники, природно, акцентують увагу на фактах, що ігнорувались чи свідомо замовчувались, в силу різних, перш за все, ідеологічних чинників. Суттєва переоцінка цінностей, відновлення якомога повнішої картини музичного життя Галичини та Буковини означеного періоду, вимагає нового погляду не тільки на значні здобутки в різних сферах, передусім у композиторській творчості, але також ґрунтовного аналізу причин, які гальмували розвиток музичної культури та їх наслідків.
Однією з актуальних проблем, що вимагають свого вирішення, є визначення в контексті розвитку музичної культури Західної України другої половини ХІХ - початку ХХ століття місця і ролі як інструментальної музики загалом, так функціонування окремих інструментів, зокрема цитри.
Так, аналізуючи творчий доробок провідних західноукраїнських композиторів середини - другої половини XIX століття, діяльність музичних товариств і організацій, концертно-виконавську практику, видавничу справу і т.п., відзначаємо суттєвий дисбаланс (як кількісний, так і якісний) вокально-хорової та інструментальної музики. На перший погляд, це пояснюється природною музикальністю українського народу і його традиційним потягом де самовираження в пісні, що розкривається, зокрема, у різних формах побутового музикування - від сімейних "вечірок" до участі у хорових товариствах. Проте як тоді пояснити паралельне професійній музиці функціонування в інструментальній сфері фольклорного пласту, який, сягаючи глибин синкретичного виявлення художнього мислення народу, протягом століть свого існування досяг високого рівня як щодо образної виражальності, так і виконавської майстерності? Не менш красномовним фактом, який свідчить про велику увагу українців до інструментальної музики та здатність митців опановувати її складними жанрами і формами, є блискучі результати в композиторській творчості починаючи з 20 - ЗО років XX століття, що збагатили не тільки національну, але і світову музичну культуру. Це симфонічні, камерно-інструментальні та фортепіанні твори Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Нестора Нижанківського, Романа Сімовича, Миколи Колесси та ін.
Великі труднощі у формуванні і становленні професійного інструменталізму на Західній Україні, в порівнянні з вокально-хоровими жанрами, були зумовлені рядом об'єктивних причин. Як відомо, серйозне оволодіння жанрами інструментальної музики вимагає від композитора високого рівня професійної підготовки, передбачає ґрунтовне знання виразових засобів інструменту та вміння повного його використання. Відсутність закладів музичної освіти, які б давали елементарні навики гри на інструментах, не кажучи вже про серйозну музичну підготовку, стали причиною того, що більшість виконавців-інструменталістів другої половини XIX століття вивчали гру самотужки в родинному колі чи під керівництвом викладачів, імена яких, в силу їх невисоких професійних здібностей, до нас не дійшли.
Так, Михайло Вербицький захопився грою на гітарі під час навчання у духовній семінарії під впливом свого товариша Івана Хризостома Сінкевича. Бабуся Сидора Воробкевича Параскева, яка перша звернула увагу на музичну обдарованість онука, купила йому скрипку, гру на якій майбутній буковинський композитор вивчав під час навчання у Чернівецькій гімназії. Самостійно оволодіває грою на цитрі Євген Купчинський - один з неперевершених віртуозів Галичини того часу. Перші кроки в ознайомленні з музичною грамотою та в навчанні гри на фортепіано здобуває Денис Січинський під керівництвом Лева Левицького - вчителя Тернопільської гімназії. Вже ці окремі приклади є переконливим свідченням того, що ґрунтовну підготовку як в оволодінні грою на інструменті, так і композиторською майстерністю можна було одержати тільки за межами України. Однак навчання у престижних музичних закладах Європи, таких як Відень, Прага, Лейпціг, Берлін, вимагало значних матеріальних затрат, непосильних для більшості наших музик, а тому про серйозну професійну освіту не могло бути і мови.
Таким чином, західноукраїнські інструменталісти - і композитори, і виконавці (переважно в одній особі), залишалися аматорами. Звичайно, траплялися і винятки. Так наприклад, С.Воробкевич про-йшов шестимісячні курси музично-теоретичних дисциплін під керівництвом Ф.Крейна у Віденській консерваторії, однак навіть такий короткий термін навчання був присвячений, в основному, вокально-хоровим предметам, на що недвозначно вказує диплом викладача співів і регента хору (1,с.12-13).
Отож, одна з центральних проблем музичної культури реґіону того часу - проблема аматорства - постає в галузі інструментальної творчості та виконавства значно гостріше, порівняно з вокально-хоровою.
Тут красномовним прикладом стала доля симфонічної спадщини М.Вербицького - одинадцять увертюр ("симфоній" як називав їх автор), в яких національні традиції (коломийкові ритми та пісенно-танцювальні мелодії) поєдналися з рисами раннього віденського класицизму. Проте досягнення композитора не отримало належного розвитку у його послідовників і естафету творення українського інструменталізму перехопили митці з Центральної України.
Стосовно естетичних оцінок творчого доробку окремих композиторів у характеризованій галузі, то поза окремими прикладами (Сидір Воробкевич, Остап Нижанківський, Денис Січинський та ін.), загальний рівень інструментальної музики галичан не виходив за побутові рамки, виконуючи суто прикладну роль у домашньому музикуванні. Проте не слід забувати, що у загальному важкому і суперечливому процесі становлення української музичної культури в Західній Україні, перші творці інструментальних жанрів розширювали рамки національних традицій і створили відповідний ґрунт для досягнень наступних поколінь. Це стосується різних жанрів - симфонічної, ансамблевої музики, творів для фортепіано, скрипки, частково гітари, за винятком єдиного - цитрового мистецтва.
На жаль до сьогоднішнього часу цитра залишалася поза увагою українських музикознавців.
Loading...

 
 

Цікаве