WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Наукові напрями та школи в українській та російській етномузикології - Реферат

Наукові напрями та школи в українській та російській етномузикології - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Наукові напрями та школи в українській та російській етномузикології
Наукові напрями та школи складаються з потреб осмислення спостережень. Наступництво шкіл обумовлене як розвитком науки, так і пов'язаним з цим переключенням уваги на інші сторони предмета. Відмінність шкіл полягає також у користуванні тими чи тими методами та у переважанні якихось методів у працях представників певної школи.
До другої половини ІУ111 ст. представники науки не сприймали фольклор як можливий предмет вивчення. У цей час характерний стихійний інтерес до фольклору. З поширенням у Західній Європі ідей просвітительства становище змінюється. У фольклорі починають вбачати залишки язичництва, темної старовини і народного безкультур'я. Але ці погляди мали і позитивні наслідки. Адже, фольклор вперше було виділено із культури і тому він став об'єктом вивчення. Через те, в другій половині ХУШ ст. він привертає увагу широкого кола збирачів старовини
Підсумком ХУЩ ст. стали ідеї, які сприйняла згодом академічна фольклористика: фольклор - цінне джерело вивчення історії; його вага - в пізнанні психології народу; він - основа розвитку літературної мови. Водночас усвідомлюється глибока стародавність фольклору, а отже зростає цікавість до нього як до історичного феномена.
В другій половині XIX ст. на університетських філологічних кафедрах сформувався напрям, що називався академічною фольклористикою. Його передісторія та подальший розвиток нерозривно пов'язані з діяльністю як російських, так і українських дослідників та збирачів фольклору.
Вже в першій чверті XIX ст. в Україні утворилися такі етнографічні центри, як Полтава, Одеса, Ніжин та Харків. Харківський гурток "любителів української народності" очолив Ізмаїл Срезневський (1812-1880). Серед членів гуртка були А.Метлинський (поет, автор-упорядник фольклорних збірок, зокрема "Народных южнорусских песен"), М.Костомаров (історик, автор праць про історичне значення фольклору та про українську міфологію), Л.Боровиковський (поет-романтик, один із перших дослідників творчості Марусі Чурай) та ін.
У 1860-х рр. українська фольклористика та етнографія виступають сформованими науками з такими яскравими представниками, як П.Чубинський, О.Потебня, О.Бодянський, М.Костомаров, І.Срезневський. Таким чином в Україні академічна фольклористика творилася спільними зусиллями українських та російських вчених. Теоретичні праці давали наслідки, які мають чинність не тільки в межах української чи російської фольклористики, вони в багато в чому є спільним надбанням східнослов'янської науки.
МІОЛОГІЧНА ШКОЛА. Вона склалася в Україні та Росії під впливом ідей та праць німецьких міфологів братів Вільгельма та Якоба Грімм у 1840-х рр. Серед її представників - Ф.Буслаєв (визначний лінгвіст, фольклорист, автор "Исторических очерков русской народной словесности й искусства", СПб.,1861), О.Афанасьев (головна праця - "Поетические воззрения славян на природу: в 3-х тт., М.,1865-1869). С.Потебня.
Основні положення міфологічної теорії на східнослов'янському ґрунті сформулював Федір Буслаєв (1818-189?/. Згідно з цією теорією мова та міфологія створювалися неусвідомлено. Олова спершу поставали як художні образи і лише згодом перетворювалися на загальномовні поняття. Тому за допомогою дешифрування фольклорної поетики можна виходити на пояснення генезису мистецтва, законів мислення. Фольклор представники цієї школи розглядали як релігійні уявлення та вірування-міфи (тому й школа отримала назву "міфологічної").
Міфологічна школа ставила за мету з ясувати походження фольклору. Водночас недостатньо надавалося уваги його історичному розвиткові у пізніші часи, мало враховувалися обставини історії певного народу.
Досягнення міфологічної школи незаперечні, а опрацьований нею порівняльний метод утворив базис науки про народ5 у творчість, у тому числі - й етномузикології. Для останньої праці міфологів дали два основні наслідки. Перший - ставлення до фольклору як цілком своєрідної історико-культурної системи, яка потребує дешифрування семантичних та образних кодів. Другий наслідок - з'ясування форми народних пісень і насамперед її складових елементів. Відповідь на запитання будови пісенного вірша дав Олександр Потебня (1835-1891). О.Потебня враховує досягненню попередників - О.Востокова та І.Срезневського, у яких бере ідею синтаксичної будови пісенного вірша. Він констатує: "Розмір народної пісні спочатку виникає разом з наспівом, через що синтаксичний поділ вірша збігається з природним поділом наспіву".
Таке твердження залишається непохитним до цього часу. Потебня визнавав можливість поділу вірша не тільки на два піввірші, але й на три та чотири. Ці дослідження були довершені у працях П.Сокальського та Ф.Коле сси.
МІГРАЦІЙНА ШКОЛА. У другій половині XIX ст. німецький вчений Теодор Бенфей обґрунтував теорію міграції (теорія запозичень сюжетів). Цей напрям є частиною більш широкої культурно-історичної школи в академічній фольклористиці другої половини XIX - початку XX ст., яка називається порівняльно-історичною або компаративістською.
До представників російської та української міграційної школи належали О.Пипін (автор фундаментальної "Истории русской етнографии": в 4-тт., СПб., 1890-1892/, В.Стасов (музичний критик, дослідник билин), М.Драгоманов (український історик, етнограф, фольклорист, автор двотомника "Исторические песни малорусскогс народа", К., 1874-1875), М.Сумцов (автор першої праці "Современная малорусская етнография", К., 1893), О.Веселовський.
Вчені помітили, що схожі сюжети та образи фольклору трапляються у різних народів (найчастіше це зустрічається в баладах). Так виникла теорія запозичень або міграційна школа.
Олександр Веселовський (1838-1906) обґрунтував можливість запозичень наявністю сприятливих умов. Запозичуване взаємодіє з місцевими традиціями, відповідно трансформуючись. У запозичених піснях мелодії змінються і з часом витаскаються місцевити типами, або утворюється новий шар, іноетнічна приналежність якого чітко усвідомлюється ( в українському фольклорі - польські обереки, краковяки, угорські чардаші, російські частівки тощо).
Ідеї міграції тем і сюжетів виявилися справедливими почасти. Дійсно, у багатьох народів трапляються схожі поетична мотиви. Однак не завжди вони - наслідок запозичень. Причому міграція ритмоструктурних типів виглядає навіть більш доказово, аніж міграція словесних творів.
З українських етномузнкологів погляди міграціоністів поділяв Ф.Колесса. Вперше і достатньо чітко його позиція визначилася у головній праці - "Ритміці українських народних пісень". У вступі, перших двох розділах та в підсумковому розділі Колесса міграційним впливам та запозиченням приділяє досить багато уваги, в тому числі - і літературним впливам. Такий метод порівнянь за аналогією - також типовий для міграціоністів. Але у працях вченого крім методики міграціоністської школи простежуються ще й риси еволюційного напрямку (він розглядає форми від простих доскладних).
ІСТОРИЧНА ШКОЛА. Як реакція на недоліки міграціоністського методу і поглядів наприкінці XІX от. виникає історичний напрям. Очолив його відомий дослідник билин Всеволод Міллер (1848-1913). Де історичного напряму належали М.Сперанський (автор книги "Русская устная словесность", 1917), В.Перетц (у своїх працях сповідував залежність розвиток фольклору від поезії вищих культурних класів), П.йитецький (в своїх працях стверджував писемне, авторське походження дум), частково Микола Дашкевич (визначний знавець історії української літератури) та Л.Ємельянов.
Історична школа пояснює різницю в культурі і фольклорі різних етносів їх історичним побутом. Життя в певну історичну епоху і відображу цей історичний факт в народній поезії та утворює неповторні риси у змісті та формі. Стосовно походження фольклору представники історичної школи займали надто радикальну позицію. Більші частина фольклору та народний епос, на їхню думку, не творчість народу, а продукція суспільне еліти. В.Міллер д водив дружинно-княже походження билин, П.Житецький - що українські думи створені освіченими представниками козацтва.
Історичну школу вирізняє і така риса, як інтерес до соціологічних проблем. Звідси - увага не лише до твору, а й до соціального середовища, в якому він побутує. Вплив т кого ракурсу наукових досліджень на фольклористику був значним і плідним. Неперевершеними працями в цьому плані є "Професіональні народні співці й музиканти на Україні" К.Квітки та "Мелос української народної епіки" С.Грици.
Кожна з оглянутих шкіл має і здобутки і недоліки, особливо в загальнотеоретичних позиціях. Адже, жоден із методів фольклору не може самостійно забезпечити вивчення фольклору в цілісності. Науковець мусить орієнтуватися у всіх основних методах та школах, тоді його шлях буде правильним.
Література
1. Іваницький А. Українська народна музична творчість: Навч. посібник. - - К.: Наук. думка, 1990. - С.19-21.
2. Іваницький А.1. Українська музична фольклористика (методологія і методика): Навч. посібник. - К.: Заповіт, 1997. - С.131-138.
3. Колесса Ф. Українська усна словесність. - Львів: Просвіта, 1938. - С.
4. Емельянов Л.И. Методологический вопрссы фольклористики. - Л., 1978.
5. Азадовский М.К. История русской Фольклористики: В 2-х тт. - М., 1958. - Т.1.; - М., 1963. - Т.2.
Loading...

 
 

Цікаве