WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → До сторіччя М.Вербицького - Реферат

До сторіччя М.Вербицького - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"До сторіччя М.Вербицького"
МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ
(4.03.1815-7.12.1870)
Михайло Вербицький належить до тієї плеяди українських композиторів, які заклали підвалини нової композиторської школи, що увійшла в історію нашої музики під назвою "перемишльської". Іван Франко цілком слушно назвав Михайла Вербицького "найзначнішим талантом" серед галицьких композиторів і не без підстав. Його літургійна творчість, театральна музика, світські хори та солоспіви, інструментальна музика стали важливою часткою церковних богослужень, театральних вистав, концертного життя, домашнього музикування. А те, що його патріотична пісня "Ще не вмерла Україна" досить швидко переросла у Національний гимн, який сьогодні став гимном нашої Незалежної держави, обезсмертило ім'я галицького композитора.
Його життя і творчість були сповнені контрастів: непросте життя сільського священика, ускладнене матеріяльними нестатками і відокремлене у глухій провінції від світу великого мистецтва, дивовижно поєднувалися з потужною результативністю творчої діяльності.
Станіслав Людкевич влучно назвав Михайла Вербицького "піонером галицької музики", адже саме Вербицький почав новий етап у її розвитку, пов'язаний як з старовинними традиціями церковного співу нашого народу, так і народнопісенною творчістю.
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року у селі Явірник Руський, де його батько Михайло був священиком. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько і ним та його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української Греко-Католицької Церкви. Владика подбав не лише про добробут хлопців, але й про їхню освіту. 1828 року при перемишльській катедрі владика Іван Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Вже на Великдень наступного 1829 року цей хор з великим успіхом дебютував в урочистому богослуженні, де Вербицький разом з Іваном Лаврівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, вл. Іван Снігурський запрошує з Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке. У Нанке Михайло Вербицький отримав ?рунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції. Пізніше наш композитор так оцінив своє навчання: "школа сталася консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері". Безперечно, важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар хору, в якому були як твори віденських класиків Й. Гайдна, В.А. Моцарта, так і музика композиторів "золотої доби" української музики - М. Березовського та Д. Бортнянського. Саме духовні концерти Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Адже тоді, коли в церквах панувало одноголосся (самолівка) та простеньки двоголосся (єрусалимка), творчість Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся. Пізніше композитор так висловився: "Бортнянський, як то кожний правдиво учений музик осудить, є для русинів тим, чим є в Західній Європі Моцарт, Гайдн та ін.". І, мабуть, не дивно, що першими творчими спробами Вербицького-композитора стали саме церковні твори. Ймовірно, що це були мішані хори "Іже херувими" (Es-dur) та "Да ісполнятся уста наша" (B-dur) латинською мовою.
Згодом Михайло Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії. Заняття музикою не перериваються: керує хором Семінарії, опановує гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу зберігся створене ним "Поученіє Хітари", яке стало першим подібним посібником в Україні.
У другій половині сорокових років Михайло Вербицький звертається до релігійної музики і в цей період пише повну Літургію на мішаний хор (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамените "Ангел вопіяше" та ін. церковні композиції.
Коли наприкінці сорокових років налагоджується активне театральне життя, Вербицький одразу ж заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. П'єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австрійсько-німецької драматургії. Музика у цих п'ясах відігравала дуже важливу роль, оскільки вносила у вистави яскравий емоційний елемент, а також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п'єси саме завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. Один із сучасників писав: "Музика Вербицького жвава, проста і так вбивається в пам'ять, що тоді в Перемишлі, на другий день по виставі її скрізь співали". Відомо, що власне в жанрі співогри (нім. зін?шпіль) Вербицький написав музику до понад 20 вистав. У цей час Вербицький створив музику до таких вистав як "Верховинці", "Козак і охотник", "Проциха", "Жовнір-чарівник" та ін.
Однак політичні події повернулися так, що 1848-49 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом декількох років Вербицький не писав музики до п'єс. У 60-х роках композитор він знову звертається до жанру співогри, бо у Львові був відкритий театр "Руської Бесіди". Для цього театру Вербицький пише побутову мелодраму "Підгіряни", одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом "Сільські пленіпотенти", "Простачку", "В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана" та ін.
Складні життєві обставини відтягнули висвячення на священика, і щойно 1850 року він отримує єрейські свячення. Кілька років йому доводилося переїжджати з однієї сільської парохії на іншу, аж поки 1856 року він не осів у селі Млинах на Яворівщині, де прожив решту свого життя. Та матеріальні нестатки і тут не покидали його. Його товариш по перемишльському катедральному хорі о. Іван Сінкевич писав, що "на обідньому столі композитора дуже часто не було нічого, крім яблук".
Попри різні труднощі, Вербицький ніколи не втрачав оптимізму, продовжував писати. І мабуть не дивно, що саме в Млинах Вербицький у своїй композиторській творчості знову повернувся до релігійної музики. Він переробив, написану 1847 року Літургію на чоловічий хор. Крім цього, написав "Іже херувими", "Тебе поєм", "Святий Боже". На відміну від літургійних творів 40-х років, ці композиції складніші фактурою, мелодикою, розвинутою поліфонією. Для релігійної музики отця Вербицького взагалі є характерним, що кожен твір - це ніби бесіда, розмова з Богом, тиха і довірлива.
В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були отці-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер Михайло Вербицький 1870 року в Млинах, проживши лише 55 років.
В своєму житті, а точніше творчості, Михайло Вербицький зробив один дуже важливий чин - він створив патріотичну пісню на текст ПавлаЧубинського "Ще не вмерла Україна", що згодом стала гимном України.
Дискусійною покищо залишається дата створення гимну. Тривалий час вважалося, що гимн створено 1862-1863 року, але без відповідних наукових аргументів і покликів на джерела. В останні роки на це звернув увагу Олександр Зелінський, який вважає, що гимн створений у 1863 році, коли він був впреше опублікований в Галичині. Але зовсім недавно п. Володимир Пилипович з Перемишля слушно звернув увагу на те, що текст П. Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису "Мета", який фактично вийшов близько 15 січня наступного 1864 року. І тому, ймовірно, це власне і наштовхнуло о. Михайла, або ж йому було замовлено перемишльською "Громадою" написати патріотичну пісню. Хоча, можливо, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту.
Цікаво, що з початку поширення вірша вважали, що текст написав Тарас Шевченко. Можливо, це сталось за рахунок помилки редакторів часопису "Мета". Адже текст вірша "Ще не вмерла Україна" був надрукований у так званому "шевченківському" номері, разом з поезією Тараса Шевченка. Можливо, П. Чубинський не хотів, щоб його прізвище з'явилося у "Меті" з політичних міркувань.
Безсумнівним залишається той факт, що пісня "Ще не вмерла Україна" відразу набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини. І тому не дивно, що з проголошенням незалежності України, саме цей твір Михайла Вербицького став гимном нашої держави.
Список використаної літератури
1. Енциклопедія українознавства. Т.1. - К., 1994.
2. Історія гімну "Ще не вмерла Україна" / За ред. Павленка В.І. - Львів, 2000.
3. Яременко М.С. Українська гордість. - К., 2001.
Loading...

 
 

Цікаве