WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Древні види танцю - Реферат

Древні види танцю - Реферат

губить народний характер, свою безпосередність та простоту, стає величавим та урочистим. Придворний етикет наклав свій відпечаток на фігури та пози танцю. В менуеті линули показати красоту манер, вишуканість та граціозність рухів.
Аристократичне суспільство старанно вивчало уклони та реверанси, які часто використовувались по ходу танцю. Пишний одяг виконавців зобов'язував до повільних рухів.
Рухи кавалерів носили галантно-шанобливий характер та виражали схильність перед дамою.
Виконавці менуету рухались по певній схемі, притримуючись строгого композиційного малюнку. Схем існувало багато, хоча між ними не тяжко знайти загальні риси.
При французькому дворі менует дуже скоро стає ведучим танцем. Його називали "королем танців та танцем королів". Виконавці розташовувались строго по рангам. В першій парі йшли король та королева, після них - дофін з одною із знатних дам. Звідси виникла назва: менует de la Reina та менует de Dauphin.
Довший час менует виконувався одною парою, після кількість пар почало рости.
Перехід від одного руху до другого мусив бути без ривків та в чіткому ритмі, плавно, красиво. Особливо тяжкою була чоловіча партія, в якій велику роль грали рухи зі шляпою. Її слід було елегантно зняти під час реверансу, красиво тримати почергово то в одній, то в другій руці та не примусово вбрати.
Руки танцюючих, м'які, пластичні. В менуеті XVII століття вони мали своєрідну позицію: їх не можна було піднімати високо, з'єднання рук танцюючих мусило бути м'якім та плавним.
Повільний менует в XVIII столітті змінюється на швидкий. Якщо при виконанні повільного менуету головним було точне виконання наперед передбаченій схемі, то для швидкого властиво пришвидшення темпу, введення складних рухів; руки дозволялись піднімати високо в різноманітних позах.
На сценічні помости менует попав давно, але коли - встановити поки не вдалось. Курт Закс, наприклад, вказує 1700 рік; інакші дослідники зупиняються на періоді між 1706-1729 роках.
Менует був популярним не тільки при французькому дворі. Він виконувався в Росії на асамблеях Петра І (танцювала одна пара). У часи Єлизавети Петрівні кількість пар значно виросла.
Російське вище суспільство досконало оволоділо технікою цього танцю та витонченою манерою виконання.
б) танці XVIII століття.
В Росії побутові танці з'явились на початку XVIII століття, в епоху перетворюючої діяльності Петра І. В цей період були проведені громадські та соціальні реформи, укріплена військова велич держави. Швидко розвиваючи економічні та культурні зв'язки з Заходом потребували і просвітницької реформи. Відкривались навчальні та вищі школи. Почали виходити газети та книжки світського змісту, був організовано публічний театр. Введення обов'язкового навчання танцю - "телесному благолепию", "поступи немецких и французских учтивств" -- також стало частиною цієї реформи.
Перші уроки танців та "светских обхождений" почались в Німецький слободі, або, як тоді казали, на Кукує. Центром московського світу був будинок Лефорта, де проходили перші офіційні московські бали. Московські барині та баришні, які вийшли з замкнутого життя, дуже швидко освоїли світські премудрості та вражали приїжджих іноземців мистецтвом "щеголять, манерничать и танцевать". Вчити танцям запрошувались іноземні танцмейстери. Але бажаючих знати всі премудрості було так багато, що танцмейстерів не ставало, та їм на поміч запрошували полонених шведських офіцерів.
26 листопада 1718 року було видано указ про створення асамблей. Асамблея - це "вольное в котором доме собрание или съезд делается не только для забавы, но и для дела; ибо тут может друг друга видеть и о всякой нужде переговорить, также слышать, что где делается, притом же и забава, -- говорилось в этом указе, -- …Хозяин не повинен гостей ни встречать, ни провожать, ни подчивать, … но токмо повинен несколько покоев очистить, столы, свечи, питье, употребляемое в жажду кто просит, игры, на столах употребляемые… Вольно ситеть, ходить, играть и в том никто другому прешкодить или унимать; также церемонии делать вставаньем, привожаньем и прочим отнюдь да не дерзает, под штрафом Великого Орла, но только при приезде и отъезде поклоном почтить должно".
В 90-х роках XVIII століття входить в моду новий вид чоловічого одягу - фрак. Нарядний вечірній фрак називався французьким, його носили з короткими штанами-кюлотами, довгими білими панчохами та туфлями.
Нові віяння моди, які прийшли з революційної Франції в Росію,-- фраки, довгі та полу довгі панталони, круглі шляпи, стриженне та не напудрене волосся - переслідувались та були заборонені Павлом І в 1796 році. Всі цивільні змушені були бути або в губернських дворянських мундирах, або в кафтанах з кюлотами та носити пудрені перуки не тільки в придворній та парадній обстановці, але також і в повсякденному житті. Цей етикет зберігався на приватних балах та вечірках, де могли бути присутні представники поліції, які строго слідкували за виконанням наказу.
Наряду з менуетом улюбленим танцем XVIII століття був гавот. Як і менует, він виник від французьких бранлєй. До першої чверті XIX століття гавот користувався особливою популярністю у Франції, а потім получив широке поширення і в Росії.
В основному гавот складався з легких, ковзних рухів -- pas chasse, маленьких кроків на пів пальцях, pas balance, pas de zephire, balance-gavotte, balance-menuet, pas jete, pas glissade та дуже вишуканих реверансів. Все це сполучалось з вишуканими позами. Відразливою рисою цього танцю є велика танцювальність рухів рук. Руки - то одна, то обидві - піднімаються до гори, приймаючи самі різноманітні положення. Всі рухи рук від плеча, ліктя та пальців дуже пластичні, плавні, м'які, із злегка провислими ліктями та при піднятою кистю. Легкі нахили та повороти корпуса і голови особливо підкреслювали витонченість, галантність танцювальність рухів та манер, притаманне гавоту.
Батьківщина полонезу - Польща, звідки і його перша початкова назва "польській". Він виник від народних масових танців-прогулянок. Цим танцем починались всі народні святкування, а пізніше, коли "польській" був прийнятий висшим суспільством, його стали виконувати і на міських балах. Дуже скоро "польській" став відомий і в других державах Європи. У Франції його назвали полонезом, і ця назва збереглась до теперішнього часу. В полонезі кавалер першої пари був ведучім, винаходив різноманітні фігури. Іноді, перервавши танцювальне шевство, танцюючий в першій парі кавалер вставав попереду своєї дами на коліна, знімав з її ноги черевичок, клав в нього бокал з вином і пив за її здоров'я. Цю церемонію в тому ж порядку мусили виконати всі решта кавалери…Став з нею в парі. Танцюючі пари…переходили з бальної зали в суміжні покої та траплялось шествовали в такому порядку через цілий будинок.
Поступово втрачаючи національні обряди, про які говорилось вище, полонез стає урочистим танцем-шествієм, зберігаючи свій основний стиль та манеру виконання: сувору підтягнутість корпуса, горду осанку, легкі, ритмічні крокі, які чергувались з плавними присіданнями, підкреслена увага до своєї дами. Повага
Loading...

 
 

Цікаве