WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Древні види танцю - Реферат

Древні види танцю - Реферат

та ланцюга танцюючих, які рухались за ведучим та підспівували йому. Поступово народні танці перероблювались, стилізували відносно смакам та вимогам вищого суспільства.
Відривчасті, тяжкі крокі народного танцю стали розмірними та плавними і поєднувались з урочистими уклонами та реверансами. Характерні коливання корпуса та рух руками, пов'язані в народних танцях з відтворенням різноманітних трудових процесів, також підверглись змінам. Стилізація народного танцювального мистецтва відбувались у Франції, Італії, а також в інакших державах Західної Європи.
В першій половині XVI століття італійські та французькі танцмейстери, створюючи техніку танцю, звертали особливу увагу на стиль виконання та манери танцюючих. Від виконавця вимагалось важна постать, повільний розмірний крок та детально розроблені взаємні привітання - уклін та реверанси різновиду баседансів, які виконувались одною, двома або трьома парами.
Італійські баседанси танцювали в більш жвавому темпі, з різноманітними фігурними будовами, зрівняно з французькими, які були більш прості та урочисті. У італійців існував особливий вид баседанса, в якому танцююча пара проходила посередині всього залу. Іноді один кавалер танцював з двома дамами, одна дама - з двома кавалерами або п'ять кавалерів з одною дамою.
Танцюючи проходили по залу простими та двійними кроками, чергуючи їх з взаємними уклонами та реверансами, гойдання корпуса; віддаляючись один від одного, потім знов приближуючись. Дами проходили під рукою кавалера. Потім танцюючи подавали один одному руки і робили повороти праворуч та ліворуч двійними або простими кроками. Рухались один попре другого або одна пара проходила між кавалером та дамою другої пари.
Баседанси складали якби невелику хореографічну композицію, в якій танцюючи показували себе зібраній громаді та демонстрували своє багатство, пишність нарядів та благородство манер.
Найбільш поширеним між баседансів був бальний бранль, який відрізнявся від інших тим, що був масовим танцем, часто пов'язаний з ігровими моментами. Наприклад, бранль з факелом або з світильником, який танцюючи передавали один одному; бранль з жестикуляцією; бранль з поцілункими та безліч інших різновидів цього танцю.
Бранлі XVI століття показували собою переробку та стилізацію різноманітних народних бранлів та були основою наступного розвитку побутового танцю.
В першій половині XVI століття на зміну баседансам приходить павана, а пізніше - куранта.
Про виникнення павани у істориків хореографії немає єдиної думки. Туано Арбо рахував, що вони прийшла з Іспанії при Генрихе ІІІ. Шарль Давийє називає павану іспанським танцем. "Однак цьому танцю, -- говорить Давийє, -- приписують італійське походження, думаючи, що цей танець прийшов з Падуї і що його назва походить від слів Padavana, Padouana" . Курт Закс також притримується тієї думки, що подібність слова "павана" з назвою міста Падуі вказує на італійське походження цього танцю. Зовсім інакше тлумачення знаходимо ми в трудах Жоржа Дера, де говориться про те, що павана французького походження, що в 1574 році вона була вивезена з Франції і що описання павани у Туано Арбо сильно відрізняється від описання іспанських паван, які виконуються більш жваво, нагадуючи скоріше канарійські танці. Артур Пужен в театральному словнику розглядає павану як танець іспанського походження.
Імовірно, в кожній державі характер рухів та манера виконання павани мали свої особливості. Так, неважко знайти істотну різницю між французькою та італійською паваною. У французькій крокі плавні, повільні, граціозні, ковзні, у італійської більш жваві, неспокійні, які чергуються з маленькими стрибками.
Імовірно всього, свою назву павана получила від латинського слова pavo, paon, що означає павич. І дійсно, танцюючи павану як би наслідуючи паві, важливо переміщаючись з красиво розпущеним хвостом.
Під музику павани проходили різноманітні церемоніальні шевства: заїзд влади в місто, проводи знатної нареченої до церкви. У Франції та Італії павана затверджується як придворний танець.
Урочистий характер павани дозволяв придворному суспільству блистіти витонченістю та грацією своїх манер та рухів. Народ та буржуазія цей танець не виконували. Павана, як і менует, виконувались строго по рангам. Починали танець король та королева, потім в нього вступали дофін зі знатною дамою, після принци та т. п. Танцювали павану одною або двома парами під акомпанемент тамбуріну, дерев'яних інструментів, флейти в повільному двійному розмірі.
Основний хід павани - прості та двійні кроки.
Куранта - придворний танець XVI-XVII століть, італійського походження. Куранта - танець урочистий, його справедливо назвали "танцем манер", гордим шевством. Назва куранти походить від італійського слова corrente що означає плин води, повільне, рівномірне. Один з істориків хореографії порівнює рухи куранти з рухами плавуна, якій повільно занурюється у воду а потім з'являється знов.
Композиційний малюнок танцю зазвичай йшов по овалу, але це міг бути і видовжений квадрат, і восьмикутник, що давало змогу рухатись зігзагом, характерно для італійського танцю piva XV століття.
Куранта була проста та складна. Перша складалась з простих, глісеруючих кроків, demi-coupe, які виконувались переважно вперед. Складна куранта носила пантомімічний характер: троє кавалерів запрошували трьох дам для участі у танці. Дам відводили в протилежний кут зала та просили танцювати. Дами відмовлялись. Кавалери, получивши відмову, йшли, але потім вертались знову та ставали перед дамами на коліна. Тільки після пантомімної сцени починався танець. В складній куранті рухи виконувались вперед, назад та с сторону. Туано Арбо говорить, що кавалер в куранті виконував "колінця". Імовірно, це означало, що він робив більш складні рухи, ніж в простій, прогулочній куранті. В середині XVI століття пантомімна частина танцю відпадає.
Куранта багато раз змінювала свій музичний розмір. Спочатку він був 2/4, пізніше - трьохдольний.
В 1697 році на весіллі герцога Бургундського бал відкривався курантом. На початку танцю був уклін та реверанс всім присутнім, якій займав два такти. Далі на протязі двох тактів танцюючі робили уклін один одному. Реверанси та уклони мусили чітко співпадати з музикою. Дуже часто в куранті здобували верх глісеруючі кроки.
Менует - один з самих популярних танців XVI - XVII століть. Переживши на декілька століть одночасно з ним виникненні хореографічні форми, він зіграв велику роль в розвитку не тільки бального, але і сценічного танцю. Як і більшість танців, він виник з французького селянського бранля. Батьківщиною його рахують Бретань, де його виконували безпосередньо та просто. Свою назву він получив від pas menus, маленьких кроків, характерних для менуету.
Як і більшість інакших танців, які виникли в народі, менует в своїй першій формібув пов'язаний з піснями та побутовим устроєм даної місцевості. Виконання менуету відрізнялось витонченістю та грацією, що немало сприяло його швидкому поширенню та популярності в придворному суспільстві.
Любимим танцем королівського двору менует стає при Людовіку XIV. Тут
Loading...

 
 

Цікаве