WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Древні види танцю - Реферат

Древні види танцю - Реферат


РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
"ДРЕВНІ ВИДИ ТАНЦЮ"
?
ЗМІСТ
1. Історична довідка. Народження мистецтва танцю.
2. Танець в стародавніх цивілізаціях.
3. Виникнення та характеристика історико-побутових танців: а) танці XV - XVI століття; б) танці XVIII століття.
4. Основні елементи, загальні для різноманітних історико-побутових танців: позиції рук, ніг; танцювальні кроки.
5. Висновок.
Історична довідка. Народження мистецтва танцю.
Витоки танцювального мистецтва закладені в глибокій давнині. Слідством того - наскальні малюнки з зображенням танцюючих фігур, створені припустимо в період неоліту (8-5 тис. років до н.е.).
До сих пір не існує єдиної думки про першість народження танцю, пісні чи музики, не підлягає сумніву одне - поява танцю пов'язано з усвідомленням ритму в якості супроводу певної послідовності рухів тіла. Ці ритмічні рухи тіла могли нести в собі різноманітний зміст, що стало в подальшому приводом до створення великої кількості теорій про виникнення танцю (його попередниками назвали гру, магічні та релігійні ритуали, еротичні інстинкти та т. п.). Люба з теорій має право на існування, так само як і не має право рахуватись єдиною вірною. Їх уважне вивчення підтверджує висновок - в усі часи танець мав важливе значення в суспільному житті людини, в його гармонійному естетичному та фізичному розвитку.
Вже на першому етапі свого існування танець намагався в узагальненій формі відображати дійсність, відбирати найбільш типові її риси, придавати їм визначений образ. Першою музикою для танцюючих були звуки барабанів, шум браслетів та амулетів, першим гримом служило розмальоване обличчя, імітуючи кров, а першим досвідом акторської виразності - наслідування різноманітним тваринам. Все це довелось побачити дослідникам на початку XX століття у індіанців Бразилії та декотрих індіанських племен Північної Америки.
Крім наслідувальної, танець ніс і виховну функцію. Американський дослідник виділив приклад виконання войовничого танцю 33 шеренги по 33 чоловіка в кожній. Ця велика маса танцюючих, діючи на диво загально, відображало силу та міць війська.
Танець в стародавніх цивілізаціях.
Друга важлива особливість розвитку танцю проявляється в історії давніх цивілізацій - Єгипту, Індії, Китаю, держав Південно-Східної Азії. Аналіз танців, в частковій формі дійшовши до наших днів, яскраво показує їх національні особливості, неповторні орнаменти малюнків та манеру рухів, своєрідну пластику, належне тому чи іншому народу.
За ради справедливості замічаємо, що теоретики знаходять більшість збігу в танцювальних рухах різних, деколи розташованих друг від друга на відстані багатьох тисяч кілометрів, народів. Це лише підтверджує наш перший висновок - про загальнолюдське значення та смисл танцю, але і не відмінює другого - про його національну природу в розвитку цивілізації різних народів.
Танець в Давньому Єгипті мав культове та бутове значення (танці, зображаючи вигнання злих духів, театралізовані погребальні обряди і т. п.). До наших днів дійшов один з варіантів жіночого сольного танцю, названий
" танець живота", який, як рахують дослідники, трансформувався з танцю вигнання бджоли, яка попала в одяг танцюристки.
Танці в Давній Індії пов'язані з релігійною символікою. Їх прародичами рахувався бог Шива, багато численні танцюючи фігурки якого шанують в Індії по сей день. Танець був складовою частиною буддійських богослужінь. Активний розвиток танцю та рання канонізація його рухів привело до створення індійської класичної школи танцю (не слід путати з класичним танцем - основою балетного театру). Ця школа ґрунтувалась на особливостях танців різних областей держави. В індійському танці не тільки пластика тіла, але і рух кожного пальця, жест, погляд служать розкриття змісту.
Танці Давнього Китаю народились з танців шаманів та були тісно пов'язані з обрядом жертвоприношення, супроводжувались різкими криками та заклинаннями. В період VIII - V ст. до н. е. культові танці мали малюнок, танцюристи складали композицію з різноманітних ієрогліфів, які несли певний зміст.
Танець в Давній Греції грав не тільки естетичну, але і виховну роль. Його викладання було обов'язковим для всіх учбових закладів. Грецькі філософи Платон, Аристотель, Плутарх залишили в своїх працях перші хореографічні терміни. Вони визначили принципи градації танців, виділив культові, громадські, військові та сценічні (танець був важливою частиною давньогрецького театру).
Танці Давньої Греції називались хороводами, що не значило обов'язкової будови кола.
Повільні, святкові танці присвячувались Аполлону, богам Олімпу, швидкі та запальні танці - богу Вакху.
Військові танці викладали в школах Давньої Спарти, прирівнюючи їх до загально фізичної підготовки майбутніх воїнів. Сценічні танці виконувались в театральних виставах вільними громадянами, яких називали хоревтами. Евмелії виконувались в трагедіях, кордакс - в комедіях, сикініда - в сатирі.
Культура Давнього Риму убрала в себе грецьке танцювальне мистецтво періоду еллінізму, коли найголовнішим в танці стає розважальний початок. Танець був неймовірно розповсюджений, тому що не знав язикової бар'єру і не вимагав перекладу, що стало однією з причин народження нового жанру - пантоміми. В епоху імператорського Риму появляються приклади величних масових видовищ - пірріх, які влаштовувались в Колізеї, який уміщував до 50 тис. глядачів.
Виникнення та характеристика історико-побутових танців:
а) танці XV - XVI століть;
Виникнення та розвиток народних танців Західної Європи також, як і всюди, пов'язано з трудовими процесами, іграми, давніми обрядами та релігійними святами.
В кожній місцевості вони мали свої відзначні риси та особливості. Для народних танців були характерні різноманітні кроки, сполучені з підняттям ніг, притупуванням, скачками, коливання корпусом та різноманітними рухами рук.
У Франції народний танець, носивши характер суспільної гри, в яку могло підключатись люба кількість учасників, носив назву "бранль" (французьке слово "branle" означає хоровод, а також коливання або розгойдування). Таким чином, само слово "брань" характеризує не тільки тип танцю, але і один з його рухів - погойдування корпусом. В різноманітних провінціях складались характерні типи народного бранля, якому зазвичай присвоювалось назва по імені міста його народження або по відзначному ігровому моменту танцю (бранль прачок, де танцюючи вдаряли в долоні, імовірно, наслідуючи ударам валька; бранль башмака або копита, де вдаряли ногами об землю; бранль провінції Пуату; бретонський бранль та багато інакших). Серед танцюючих вибирався ведучий, один з самих весели та кмітливих хлопців. Він йшов попереду, розпочинав пісню, а решта підхоплювали її приспів. За вожаком йшли всі бажаючи повеселитись; складали хороводи, різноманітні ланцюжки, лінії, круги та т. п. Крім пісень танці супроводжувались грою на народних інструментах: дудці, тамбурині, свірелі, волинці.
Народні танці, в тому числі і французькі бранлі, проникали на бали та святкування в зали феодальних замків.
На початку вони мали вид хороводу
Loading...

 
 

Цікаве