WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Симфонія - Реферат

Симфонія - Реферат


Реферат
на тему:
Симфонія
За останні два століття симфонічна музика зайняла у європейській музичній культурі одне з провідних місць. Як відомо, саме симфонія здатна чи не найповніше розкрити становлення, розвиток і утвердження певної ідеї в її конфліктному розгортанні.
Грунт для виникнення симфонії був підготовлений музикантами багатьох країн, проте з'явилась вона у творчості композиторів Мангеймської школи (це співдружність чеських композиторів, які очолили придворний оркестр у німецькому місті Мангеймі). Найталановитіші з них - Ян Стаміц і Франтішек Ріхтер - були авторами перших симфоній. Вони також започаткували новий тип оркестру.
Саме у творчості мангеймівців термін "симфонія" закріплюється за оркестровим циклічним твором (50-60-ті роки XVIII ст.). Адже ще в першій половині цього століття симфонією називали сольний інструментальний чи оркестровий твір (наприклад, симфонії або триголосні інвенції для клавіру И. С. Баха або симфонія чи увертюра до ораторії Г. Ф. Генделя).
Класична симфонія формується у 70-80-ті роки XVIII ст. у творчості Йозефа Гайдна та Вольфганга Моцарта.
Симфонія - це переважно чотиричастинний циклічний твір. Перша частина - сонатне алегро - будується на контрастному зіставленні двох тем (детальніше будову сонатного алегро буде розглянуто нижче); друга, повільна, частина - головним чином, лірична; третя - менует (у музиці XIX ст.- скерцо); четверта частина- живий фінал, у якому дається логічне завершення усього твору. Отже, кожна з частин циклу виконує свою образну й формотворчу функцію. Вони контрастують між собою за темпом і характером музики і разом творять цикл.
До оркестру Гайдна і Моцарта входили такі інструменти: дві флейти, два гобої, два фаготи, дві валторни, одна-дві труби, пара литавр і струнний квінтет (перші та другі скрипки, альти, віолончелі, контрабаси); нерідко вводились і кларнети. Такий склад оркестру сформувався ще у Мангеймській школі. З часом він поступово доповнювався новими інструментами. Так, Бетховен вводить тромбони, трикутник, тарілки, великий барабан; у наступні роки оркестр зростає і за рахунок інших інструментів.
Одним з найвизначніших симфоністів минулого був німецький композитор-класик Людвіг ван Бетховен (1770-1827). Його дев'ять симфоній - видатний вклад у світову музичну культуру.
У XIX ст. симфонія завойовує концертні естради багатьох європейських країн. До симфонічного жанру звертаються митці різних національних шкіл. Найвидатнішими композиторами, що писали оркестрову музику в той час, були Франц Шуберт і Густав Малер (Австрія), Гектор Берліоз (Франція), Йоганнес Брамс (Німеччина), Петро Чайковський і Олександр Бородін (Росія), Антонін Дворжак (Чехія).
Симфонічна музика посіла вагоме місце і в музичній культурі XX ст. Найвизначніші представники цього жанру в наш час - Олександр Скрябін, Сергій Прокоф'єв, Ігор Стравінський, Борис Лятошинський, Лев Ревуцький, Дмитро Шостакович, Арам Хачатурян, Артур Онеггер, Бела Барток.
Перші симфонічні твори вітчизняних авторів з'явилися ще наприкінці XVIII ст. Це "Концертна симфонія" Д. Бортнянського і три симфонії на слов'янські теми Ернеста Ванжури, який жив і працював у Петербурзі у 80-90-ті роки. Перша, так звана "Українська", симфонія Ванжури, як і Симфонія соль мінор початку XIX ст. невідомого автора, написані на українському народнопісенному матеріалі.
Інтерес до оркестрової музики на Україні пожвавлюється у другій половині XIX ст. "Юнацьку симфонію" створює Микола Лисенко, "Українську симфонію" - Михайло Калачевський, Симфонію соль мінор - Володимир Сокальський. Спираючись на досягнення зарубіжної та російської класики, вони пишуть яскраві й оригінальні симфонічні полотна, в яких фольклорний матеріал відіграє важливу роль. Наприклад, теми усіх частин симфонії Колачевського побудовані на мелодіях українських народних пісень.
Найвидатніші досягнення українського радянського симфонізму пов'язані з іменами Льва Ревуцького, Бориса Лятошинського і Станіслава Людкевича. їх твори для оркестру - краще надбання нашої культури, гідний вклад у скарбницю багатонаціонального радянського народу. Плідно працювали в жанрі симфонії Гліб Таранов, Роман Сімович, Дмитро Клебанов. Оркестрові твори пишуть митці старшого покоління - Андрій Штогаренко, Георгій Майборода, Микола Дремлюга, Віталій Кирейко та середнього віку - Євген Станкович, Валентин Сильвестров, Борис Буевський, Юрій Іщенко, Микола Поклад, Валентин Золотухін та інші.
СИМФОНІЯ СОЛЬ МІНОР НЕВІДОМОГО АВТОРА ПОЧАТКУ XIX ст.
Симфонію соль мінор було написано на початку XIX ст. За даними, які має у своєму розпорядженні наша музикознавча наука, вперше її було виконано кріпацьким симфонічним оркестром поміщика М. Овсянико-Куликовського у 1809 році на урочистостях з нагоди відкриття Одеського оперного театру. Нотний матеріал цього твору півтора століття вважався загубленим. І тільки наприкінці 40-х років XX ст. були віднайдені оркестрові партії симфонії і в 1950 році опубліковано партитуру твору, а також випущено грамплатівку. Авторство деякий час приписувалось М. Овсянико-Куликовському, проте ім'я справжнього автора цієї симфонії поки що встановити не вдалося.
Симфонія соль мінор є визначним досягненням вітчизняного симфонізму. В порівнянні з симфоніями XVIII ст. цей твір є вищим етапом розвитку оркестрової музики. Симфонія невідомого автора певною мірою перегукується з музикою Гайдна і Моцарта, зокрема у викладі тем, їх розвитку, використанні інструментарію тощо. У творі помітні традиції віденських класиків. Характер музики яскраво національний, музична мова оригінальна, оркестровка колоритна. Симфонія соль мінор - високопрофесіональний, талановитий, глибоконародний твір.
У чотирьох частинах симфонії (Сонатне алегро, Романс, Менует, Козачок) втілюються різні настрої і почуття людини, змальовано картини природи, сцени з народного життя. Починається твір невеликим повільним вступом, що є своєрідним емоційним поштовхом до появи ряду музичних тем симфонії. Наприклад, мелодична побудова другого епізоду вступу лягла в основу теми головної партії Сонатного алегро, з мелодичних зерен першого й третього епізодів виросла тема Менуету тощо. Світла поетична лірика першого, другого і четвертого епізодів вступу відтінюється музикою драматичного третього епізоду.
І частина симфонії сповнена життєрадісності, молодечого запалу, схвильованості. Легкість і невимушеність викладу музичних тем нагадує знамениту соль-мінорну симфонію Моцарта. Цю частину твору написано в сонатній формі (або в формі сонатного алегро). Розглянемо її будову.
Сонатною називається така музична форма, яка будується наставленні двох або більше тем, що контрастують між собою при першому показі (в експозиції); вони відрізняються за характером і тональністю, при повторенні (в репризі) -лише за характером; середина форми (розробка) дається як наступний етап розвитку цих тем. Отже, сонатна форма має три великі розділи: експозицію, розробку і репризу - три етапирозгортання музичної оповіді. В експозиції, що складається з чотирьох побудов - головної, сполучної, побічної та заключної партій, є
Loading...

 
 

Цікаве