WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → М. Д. Леонтович (1877—1921 pp.) - Реферат

М. Д. Леонтович (1877—1921 pp.) - Реферат

якнайрельєфніше виділити й підкреслити основну мелодію, підсилити її емоціональний вплив, правдиво виявити її гармонійну природу. Але і в цих піснях Леонтовича уже проявляються елементи майбутнього музичного стилю композитора, які зумів помітити і відчути класик української музики М. В.Лисенко. Ще в 1901 р. Леонтович надіслав Лисенкові свій перший збірник "Пісень з Поділля" і просив його дати оцінку цьому творові.
М. В. Лисенко уважно продивився збірник і надіслав листа початкуючому композиторові, в якому між іншим писав: "Пригадуючи собі Вашу збірку пісень, я дуже зрадів, знайшовши у ній самостійні ходи, рух голосів, а не підкладання інтервалів задля гармонійної площі". І ось ці "самостійні ходи, рух голосів", які відмічає Лисенко, були тим нововведенням Леонтовича в українську музику, що згодом дало йому змогу створити самобутній музичний стиль, піднести українську хорову творчість на вищий художній щабель.
З цього погляду дуже характерною є пісня "Гаю, гаю, зелен розмаю", написана композитором для чоловічого хору. В пісні висвітлюється типова для українського дожовтневого фольклору тема нещасливого кохання, причиною якого була соціальна нерівність. Мелодія пісні дуже виразна, сповнена глибокого суму і скорботи. В обробці Леонтовича, на перший погляд,- це звичайна традиційна хорова аранжировка, її гармонічна структура проста і прозора, вона яскраво підкреслює щирість і благородство почуттів. Та при загальній гармонічній фактурі композитор уже досягає самостійності голосів, з допомогою чого, ще глибше і яскравіше розкриває поетичний текст. Кожен голос відіграє певну гармонійну функцію в кожному новому акорді, і разом з тим кожен з них має свою власну мелодичну лінію.
До даного типу обробок слід віднести і такі пісні, як "Ой вербо, вербо", "Ой вийду я на вулицю", "Ой піду я в сад гулять" і багато інших, в яких композитор поступово подає все більш індивідуалізоване голосоведения.
Шукаючи нових форм музичного вислову, Леонтович ніколи не ставить собі це самоціллю. Нові методи обробки, нові засоби музичної виразності - все це підпорядковано єдиній меті: якнайглибше розкрити зміст пісні і характер поетичних образів, показати всю красу і музичні багатства народної мелодії.
М. Д. Леонтович яскраво і переконливо висловив власні творчі принципи в своєму "Щоденнику", який він вів у перші роки Радянської влади. Леонтович писав, що "...досліди у народній музиці викликають до життя нові форми гармонії та контрапункту, що органічно зв'язані з народною піснею, бо пісня, як художній удосконалений твір, дає не тільки одну мелодію, але заховує у собі всі музичні можливості (гармонію, контрапункт і ін.). Вміти записати її та відчути все, що вона може дати для музики в широкому розумінні слова, це необхідна чергова справа. Римський-Корсаков, Лядов зробили у цих напрямах багато і передали цю справу новим композиторам... Українська музика повинна пережити такий же перелом".
Леонтович виявляє індивідуальний підхід до кожної пісні, він намагається розкрити всі її художні багатства і разом з тим в кожній з них знайти щось нове. Гармонія, лад, метро-ритмічна структура народної мелодії зумовлюють той характер обробки, який композитор вживає в кожному окремому випадку.
Поліфонічність структури пісень Леонтовича повністю випливає з українського народного багатоголосся. Леонтович перший серед українських композиторів по-справжньому відчув і творче переусвідомив у власних композиціях саме цю особливість українського пісенного фольклору.
Одним з найбільш яскравих і показових творів Леонтовича в цьому плані є відомий "Щедрик". На основі невеличкого, однотактного народного мотиву, який складається всього з трьох звуків, композитор побудував цілу картину з народного життя. В пісні передані радісні настрої селянина у зв'язку з початком весни, його світлі мрії про гарне життя в новому році. В цьому творі Леонтович досягає небувалого рівня художньої майстерності, органічно поєднує прийоми народного багатоголосся з досягненнями класичної поліфонії. Заспівує пісню спочатку лише соліст, потім її підхоплюють всі сопрано. На фоні сталого повторення мотиву в альтів, потім у тенорів і зрештою в басів вступають підголоски, які яскраво контрастують з основним мотивом і відтінюють його первинну красу. Мотив послідовно переходить до альтів, потім басів, тенорів, а в кінці він знову м'яко звучить у сопрано. В той же час в інших голосах появляються все нові й нові підголоски, які ніби оточують мотив ніжним і прозорим сплетенням мережок. При цьому кожен голос відіграє цілком самостійну виражальну функцію, відтворюючи найтонші зміни настрою в тексті, подаючи кожен поетичний образ у його художньому завершенні. У "Щедрику" Леонтович використав поліфонічний принцип, що в класичній поліфонії має назву "остинато", тобто послідовне проведення через увесь твір на одній звуковій висоті сталого мотиву з одночасним розвитком інших голосів твору.
Приблизно в такому ж плані створено й інший відомий хор Леонтовича - "Дударик".
Всю свою композиторську майстерність М. Д. Леонтович використовує для того, щоб якнайглибше розкрити зміст пісні і ті музичні властивості, які заховані в ній. Виходячи з цього творчого завдання, композитор значно розвиває структуру пісні. Ми знаємо, що всі куплети народної пісні, скільки б їх не було, виконуються на незмінну мелодію першого куплета. Але зміст куплетів, їх поетичні образи міняються, розвиваються. Співаючи пісню, народні співаки завжди намагаються відтворити її ідею, зміст і настрої чисто виконавськими засобами і тільки зрідка вносять незначні зміни в мелодію.
У багатьох своїх творах Леонтович не обмежується простою куплетною будовою, а значно розширює її і створює нові, до нього незнані в українській музиці пісенні форми. Так, в хорі "Козака несуть" композитор створює тричастинну форму пісні, причому середня (друга) частина побудована на музичному матеріалі основної мелодії, значно розвиненої і прикрашеної підголосками.
В широко відомій пісні про жіночу долю "Пряля" він вживає ще складнішу форму, так звану куплетно-варіаційну.
В "Прялі" подана сумна розповідь про нещасливу долю молодої жінки, над якою знущаються злі свекор і свекруха. Лише одна дорога істота серед чужих людей - милий, який відізветься теплим словом, пожаліє молоду дружину.
Починається пісня невеличким вступом на "Ой", який вводить слухача в загальний сумний настрій твору і тонко відтворює одноманітне хурчання прядки. Молода жінка розповідає про нещасливе життя, про важку працю, про бажання хоч одну хвилинку відпочити. Основну мелодію ведуть сопрано, а решта голосів становить своєрідний емоціональний фон, який підкреслює настрій безнадійного смутку.
Loading...

 
 

Цікаве