WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → К. Г. Стеценко (1882—1922 pp.) - Реферат

К. Г. Стеценко (1882—1922 pp.) - Реферат


Реферат
на тему:
К. Г. Стеценко (1882-1922 pp.)
(Кирило Григорович Стеценко народився 12 травня 1882 p. в с. Квітках на Канівщині, в бідній багатодітній сім'ї провінціального художника-самоука. Стеценко змалку виявив значні здібності як до музики, так і до малювання. З захопленням хлопець майструє собі скрипку, разом з братами і сестрами бере участь у домашніх співах, слухає у виконанні батька або матері українські народні пісні. Українська народна пісня рано збудила в ньому музично-творчі прагнення.
Семирічного хлопчика батьки віддають до дяка в науку, який вчить його грамоти і співати по нотах у хорі.
Загальну освіту Стеценко здобув у Київській бурсі, а після закінчення її - в семінарії. Він співає в бурсацькому хорі, а згодом стає керівником його. Пізніше, шукаючи заробітків, працює деякий час помічником диригента хору Михайлівського монастиря в Києві. Робота в хорі допомогла Стеценкові засвоїти на практиці основи хорового співу та диригування, дала йому можливість самостійно вивчити музичну грамоту.
В 1899 р. в житті Стеценка сталася важлива подія: юнак вперше зустрівся і особисто познайомився з Миколою Віталійовичем Лисенком.
На той час Лисенко був вже відомий не тільки як видатний композитор, але й як активний громадський діяч, що невтомно боровся за дальший розвиток української музичної культури.
При допомозі Лисенка Стеценко вступає до студентського університетського хору, де він стає одним з найактивніших учасників його. Основу репертуару цього колективу становили українські народні пісні та оригінальні композиції Лисенка. Хор виконував також твори російських композиторів, кращі зразки західноєвропейської класичної музики.
Зустріч з Лисенком мала вирішальне значення для Стеценка-композитора. Перед ним відкрилося нове широке поле музично-громадської діяльності, нові творчі перспективи. Під безпосереднім впливом Лисенка пробуджується і починає формуватись його творча думка. Народна пісня стає основою творчості Стеценка. Одна за одною з'являються його перші композиторські спроби: обробки народних пісень "Світять зорі", "То не буйний вітер", оригінальні хори та ансамблі - вокальне тріо "Вночі на могилі", чоловічий хор "Бурлака", жіночий хор "Червона калинонька", хорова поема "Рано-вранці новобранці". Крім того, він пише першу дію опери "Полонянка" та ювілейну кантату на честь Лисенка.
В 1903 р. Стеценко закінчує семінарію, але мріє тільки про музику, про спеціальну музичну освіту. З цією метою він вступає спочатку до музичної школи РМТ, а з відкриттям музично-драматичної школи імені Лисенка переходить туди до класу проф. Любомирського, де старанно вивчає спеціальні теоретичні дисципліни. Стеценко багато і наполегливо працює над поглибленням своїх музично-теоретичних знань. Але матеріальна незабезпеченість змусила його шукати сталого заробітку. Він знаходить його у Київсько-Подільській жіночій гімназії та Київській церковно-учительській семінарії, де викладає співи і керує хором.
У своїй музично-педагогічній діяльності Стеценко стає активним пропагандистом української музики. Твори Лисенка та українська народна пісня займають в його педагогічній практиці головне місце.
Наближався 1905 рік. В Росії назрівала буржуазно-демократична революція, яка сколихнула всю країну. Народ виступив проти царизму, борючись за своє соціальне і національне визволення.
Царський уряд забороняв українцям, як і іншим національно-пригніченим народам Росії, читати книги, газети і викладати, у школах рідною мовою, співати народних пісень.
В умовах жорстокої класової та національно-визвольної боротьби музично-пропагандистська діяльність Стеценка не могла залишитись непомітною. Він підпадає під суворий нагляд поліції та шкільного начальства. За пропаганду творів Лисенка та українських народних пісень Стеценка в 1907 р. було заарештовано і заслано в Олександр Трушевський - глухе тоді місто Донецької області, з правом викладати співи тільки в початковій школі. Але ці репресії не зламали творчої активності композитора. Він організовує хор, виступає з концертами.
Стеценко повернувся до Києва лише в 1909 р. Країна після поразки революції 1905 р. переживала тоді період жорстокої столипінської реакції. Посилюється і національний гніт. Національна демократична культура зазнавала жорстоких переслідувань. Зрозуміло, що Стеценкові, який прагнув до активної музичної діяльності, важко було працювати в таких умовах. Але творче піднесення, що охопило композитора в роки революції, не згасло. Повернувшись до Києва, він зразу ж включається в музично-громадське життя: виступає в пресі, бере участь в організації музичного видавництва і т. д. Він поновлює теоретичні заняття з проф. Любомирським, захоплено вивчає оперу Римського-Корсакова "Золотий півник" - політичну сатиру на царський уряд. Це творче піднесення не припиняється аж до 1911 p., коли зовсім хворий Стеценко, за порадою лікарів, залишає Київ і переїздить у глухе село Тиврів на Поділлі, де займає посаду викладача у школі.
За період 1905-1911 pp. з'являються такі нові твори композитора: обробка шевченківського "Заповіту", сатиричний романс "Цар Горох", хори - "Сон", "Прометей", "Веснонько-весно" та ін., музика до п'єси "Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка, дві дитячі опери - "Лисичка, котик і півник", "Івасик-Телесик", романси "Вечірня пісня" і "Плавай, плавай, лебедонько" та ін.
Революція 1905 р. збудила у Стеценка особливий інтерес до героїчних народних образів. В його творчості гостріше зазвучали мотиви соціального протесту. Не випадково увагу композитора привертає революційно-демократична поезія Шевченка,, Грабовського, Франка, Лесі Українки. Композитор пише два акти опери "Кармалюк", в центрі якої - образ українського, народного героя, кріпака-повстанця.
З 1912 до 1917 р. Стеценко як композитор замовкає, прийнявши сан священика в с. Голова Русава.
Ідейно-творчий зрив Стеценка пояснюється відірваністю композитора від революційного руху. Пробуджує Стеценка до життя Жовтнева революція. Він повертається знову до Києва і зразу активно включається в музично-громадське життя. Оживає диригентсько-хорова діяльність Стеценка. За його допомогою в. Києві організуються хорові виконавські капели, які нерідко виїжджають у концертні подорожі по Україні. Поступово Стеценко повертається до творчості. Він знову звертається до народних героїко-історичних образів, до поезії Шевченка, Лесі Українки, до народної творчості. В цей період написано кращі романси та хори на тексти Лесі Українки: "Стояла я і слухала весну", "Хотіла б я піснею стати", "Дивлюсь я на яснії зорі", "Знов весна".
В ці роки композитор працює над музикою до поеми Шевченка "Гайдамаки", пише кантату "У неділеньку святу", оброблює дві народні пісні Західної України. В грудні 1920 р. Стеценко, після довгих вагань, знову стає священиком в с. Веприк, Київської області, шукаючи в цьому виходу з скрутного матеріального становища. Це був другий ідейний зрив композитора. У Веприку життякомпозитора несподівано обірвалось: він помер від тифу 1 травня 1922 року.
ТВОРЧІСТЬ К. Г. СТЕЦЕНКА
Творча спадщина Стеценка представлена різноманітними жанрами. Він написав понад 50 хорів, 4 кантати,
Loading...

 
 

Цікаве