WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Ансамблеве музикування - одна із складових комплексного розвитку учня - піаніста (методична розробка) - Реферат

Ансамблеве музикування - одна із складових комплексного розвитку учня - піаніста (методична розробка) - Реферат

Міністерство культури України
Коломийський міський відділ культури
Дитяча музична школа №1
Методична розробка
Ансамблеве музикування - одна із складових комплексного розвитку учня - піаніста
викладача фортепіано
Юртин О.М.
м.Коломия
1999 рік
Ансамблева гра відрізняється від сольної насамперед тим, що і загальний план, і всі деталі інтерпретації є плодом роздумів і творчої фантазії не одного, а декількох виконавців і реалізуються вони їхніми спільними зусиллями.
Процес визрівання художнього задуму і процес його втілення в конкретних звукових образах у ансамбліста і соліста різні. Якщо піаніст-соліст може відтворити звучання п'єси в цілому, то піаніст- ансамбліст - тільки звучання своєї партії. Причому знання партії, навіть чудове, не робить піаніста партнером. Він стає ним лише в процесі спільної роботи з іншим учасником ансамблю (чи учасниками).
При спільному музичному виконанні однаково необхідні і вміння захопити партнера своїм задумом, передати йому своє бачення музичних образів, і вміння захопитись задумом партнера, зрозуміти його побажання, прийняти їх, вжитись в них.
Особливе виховне значення має робота в камерному ансамблі для піаністів, так як музиканти інших спеціальностей, окрім вдосконалення в грі на своєму інструменті, з дитячих років систематично зустрічаються в оркестровому класі, звикаючи до колективної праці, до почуття загальної відповідальності. Піаністи ж оволодівають своєю майстерністю в умовах індивідуальних занять, і звикають до них, як до єдино можливої форми роботи.
Взаєморозуміння і злагода лежать в основі створення єдиного плану інтерпретації. При втіленні колективно створеної інтерпретації поняття "виконавське творче переживання " трансформується в споріднене з ним, але зовсім не тотожне поняття "творче співпереживання виконавців". Природнє і яскраве співпереживання виникає як результат постійного і всебічного контакту партнерів, їх гнучкої взаємодії і спілкування в процесі виконання.
В музичному ансамблі спілкування можливе лише за умови ясного і узгодженого розуміння всіма його учасниками різнобічних зв'язків окремих партій та вміння підпорядковувати своє виконання досягненню спільної мети.
Піаніст-соліст звик слухати себе і тільки себе, піаніст-ансамбліст мусить відмовитись від звичного для соліста фокусування слуху - звучання його інструмента залежить тепер вже не тільки від нього, але й від звучання інших інструментів ансамблю; слухач сприймає його тепер як частину цілого. В ансамблі піаніст відразу відчуває, як зросла різноманітність барв, його охоплює радісне натхнення.
Технічно грамотне ансамблеве виконання передбачає:
1. Синхронне звучання всіх партій (єдність темпу і ритму партнерів).
2. Врівноваженість в силі звучання всіх партій (єдність динаміки).
3. Узгодженість штрихів всіх партій (єдність прийомів, фразування).
Виконати ці технічні вимоги може лише музикант, що має добре розвинене вміння слухати загальне звучання ансамблю. Справа не тільки у взаємному "прислуханні" партнерів одне до одного і ясному розумінні функції кожної партії в створенні художнього цілого, а в органічному і безперервному слуханні загального звучання в процесі виконання.
Слухати себе, партнера - це прояв різної настроєності уваги. Ансамбліст мусить мати необхідну вправність у швидкій зміні фокусування слуху; але ще важливіше - вміння слухати ансамбль і, лишень в межах необхідного контролю, - себе в ансамблі, партнера в ансамблі.
Гра в ансамблі вимагає від кожного учасника серйозного перегляду звичних уявлень про силу і тембр звучання.
Динаміка ансамблю завжди ширша і багатша від динаміки сольного виконання. Фортепіано в поєднанні з іншими інструментами отримує додаткову силу й різноманітність, звучання.
Поєднання різнохарактерних штрихів в ансамблевій музиці створюють особливу багатошарову фактуру звучання.
Ансамблеві заняття - одна із дуже важливих сторін в музичній освіті. Вивчення камерного репертуару дуже сприяє вихованню в молодого виконавця тонкого і різностороннього почуття звукового колориту і є одним із наймогутніших засобів для розвитку музичного смаку і розуміння. Зокрема - розуміння образної природи музично-виразових засобів.
Для нашого століття характерний підвищений інтерес до різноманітних за складом камерних ансамблів. Тому особливо актуальним є завдання виховання музикантів-ансамблістів. Вирішувати його необхідно на всіх стадіях навчання, починаючи з найпершої.
Гра в 4 руки якнайкраще розвиває ансамблеві навики в учня-піаніста: дисциплінує ритміку (вчить рахувати паузи, "порожні" такти, вчасно вступати; допомагає подолати такі недоліки, як невміння тримати один темп, в'ялий чи занадто чеканний ритм; розвиває тонкість "ритмічного слуху". Гра в 4 руки вдосконалює вміння читати з листа. Дуже важливим є те, що гра в 4 руки навчає слухати партнера, вести з ним діалог - вчасно подавати релікти і вчасно поступатись. Адже в побудові музичного діалога є свої характерні особливості.
Слухаючи, партнер рідко "замовкає" сам. Дуже поширеним в музиці є прийом імітації. В ансамблевій п'єсі музичний діалог може бути побудований на співставленні 2-х самостійних мелодичних ліній. В деяких музичних епізодах чергування реплік відбувається в одному емоційному потоці: короткі мотиви доповнюють один одного, розвивають розповідь, нагнітають драматичне напруження. Є й інші особливості.
Тобто партнери в ансамблі спілкуються в різних музичних ситуаціях, і фразування виконання, і загальний динамічний план в тому чи іншому випадку цілком визначаються спільним задумом виконавців. Тут складна система взаємовідносин головного і другорядного. Ансамблева гра навчає слухового (а не пальцевого) музичного мислення. 4-ручна гра навчає розумовій і слуховій диференціації фактури з точки зору "головного і другорядного".
Форепіанний дует. Історія жанру.
4-ручний дует - це єдиний рід ансамблю, коли дві людини музикують на одному інструменті.
Особливості гри в 4 руки краще виявляються при порівнянні її з грою піаністів на 2-х фортепіано.
Відмінності між цими ансамблями дуже великі. Два інструменти дають виконавцям значно більше свободи, незалежність у використанні регістрів, педалей та ін., в той час як близьке сусідство піаністів за однією клавіатурою сприяє їхній внутрішній єдності, співпереживанню музикантів. У виконанні 4-ручної музики на 2-х роялях не може бути досягнуто такого звукового (зокрема, тембрового) балансу, який природно здобувається при грі 2-х партій на 1-му інструменті. Відмінності в характері ансамблів відобразились і в музиці, створеній для них: твори для 2-х фортепіано тяжіють до віртуозності, концертності; твори ж для 4-ручного дуету (ансамблю 2-х піаністів за одним інструментом) - до стилю
Loading...

 
 

Цікаве