WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Особливості творчого стилю Сергія Сергійовича Прокоф’єва та їх вираження у сонатному жанрі - Курсова робота

Особливості творчого стилю Сергія Сергійовича Прокоф’єва та їх вираження у сонатному жанрі - Курсова робота

віденської класичної школи. До традиційних моментів класицизму слід віднести і "обігрування" в середніх частинах сонатного циклу танцювальних жанрів XVII і XVIII століть (гавот, менует) використовування (іноді в середніх, іноді в крайніх частинах) токатних форм, а також чітке розмежування партій та розділів.
Характерними для прокоф'євського сонатного письма є підвищена роль окремих деталей, їх гостра індивідуалізація та виразова самостійність - це риси, які властиві більш пізнім, романтичним сонатним традиціям.
Однак незвичне переважне сценічне розуміння конфліктності та образного розвитку, театральна конкретність сонатної драматургії і використання нових виразових можливостей в мелодиці та гармонії від самого коріння розрізняють характер прокоф'євського сонатного письма від традиційного сонатного жанру. Цьому сприяють і сміливі прийоми симфонізації в ряді пізніх сонат, а також новаторська фактура, обумовлена своєрідним піанізмом.
Сонатам Прокоф'єва характерними є, перш за все, лаконізм та афористичність висловлювання з витікаючими із них особливостями формоутворення та музичної мови. Композитор якби прагне показати в першому жекспозиційному розкритті образу, його найбільш гостре інтонаційне вираження, дати його повноцінне осмислення та характеристику. Звідси випливає підвищене значення розділу експозиції в формі, її переважаюча роль по відношенню до розробкового розділу, який іноді являється лише місцем контрапунктичного схрещення тем. Тобто, по суті, лише широким розгортанням експозиційного матеріалу. В цьому відношенні, наприклад, принципи сонатного формоутворення Прокоф'єва помітно розходяться з схожими принципами у Шостаковича. Для Шостаковича особливо важливим є процес розробковості, і йому, навіть, більш важливо в сонатно-симфонічній формі протиставлення всього розділу розробки всьому розділу експозиції, аніж контраст тем всередині експозиції. Проте, в камерно-інструментальних жанрах це явище менш помітне, ніж в жанрі симфонії.
Узагальнюючи та підсумовуючи все, можна сказати, що для Прокоф'єва специфіка сонатно-симфонічної форми вираження виявляється, перш за все, через розкриття образів в контрастах, в яких вони подані в експозиції. А для Шостаковича - в конфліктах їх розвитку, в розробці. Це виявляється також і в інтонаційній свіжості тем експозиції, що говорить про методико-гармонічне оновлення самого музичного "матеріалу".
Прокоф'єв прагне створити як би автономність лаконічних тем, самовдоволену незалежність створених ним тотальних структур та розділів, начебто в своєрідному русі змінюючи один одного кадрів кінофільму. Одночасно він наполегливо пов'язує ці "кадри" загально ряду фактурних прийомів, поєднання їх ритмічних малюнків або ладогармонічної логіки, а іноді, хоча дуже рідко, і інтонаційними асоціаціями. Таким чином кадрова "монтажність" не призводить ні до сюїтної розрідненості, ні до механічного сумування фрагментів, а створює специфічну сонатну цілісність, в якій процес розвитку стисненості, загострений і динамізований.
Органічна єдність традицій та новаторства особливо помітна в його сонатному письмі. Саме тут Прокоф'єв вирішив з найбільшою рельєфністю одне з основних протиріч сучасної музики. Мається на увазі втілення внутрішньо нової гармонії в зовнішньо старих схемах формоутворення.
Прокоф'єв проявив незвичайний для багатьох композиторів ХХ століття інтерес до жанру фортепіанної сонати. 9 сонат для фортепіано являють собою видатний вклад в скарбницю музичної культури. Вони міцно ввійшли в репертуар піаністів всього світу. В цих 9-и сонатах, написаних в різні періоди творчості, він зумів поєднати "законним чином" типову для композитора яскравість та багатогранність образів, новацію стилістичних засобів і фортепіанних прийомів з ясною класичною структурою алегро на сонатного циклу.
Сонати для фортепіано Прокоф'єва створювались на протязі 40-а років його композиторської діяльності, а саме з 1907 по 1947 роки. В них відобразилася вся величезна еволюція творчості композитора, весь його складний, нелегкий шлях. Адже за проміжок часу між першою та останньою сонатою композитором була створена сотня опусів! Звичайно, не все в копіткому шляху великого художника знайшло своє безпосереднє відображення в сонатах, проте основні віхи його творчої еволюції відобразились достатньо чітко. Окрім 2-х одночастинних сонат - Першої (1909 рік), та Третьої (1917 рік), інші складаються з 3-х або 4-х частин, які є традиційними. В двох сонатах - П'ятій (1953 рік) та Дев'ятій (1953 рік). Прокоф'єв тяжіє до камерно-прозорого сонатного стилю. Інші, натомість, являють собою монументальні твори, широкомасштабні як по змісту, так і по засобах вираження. Особливо це відноситься до 3-х сонат - Шостої, Сьомої та Восьмої, які були задумані композитором в 1939 році. Задум всіх 3-х виник під враженнями книги Ромена Роллана про Бетовена.
Перша соната завершує учнівський етап творчості Прокоф'єва. Друга, Третя та Четверта сонати відносяться до раннього періоду творчості. За кордоном композитор створив лише одну П'яту сонату.
Наступна "тріада" сонат: Шоста, Сьома та Восьма - самі монументальні творіння Прокоф'єва, навіяні драматичними подіями Великої Вітчизняної Війни. Задум написання їх виник літом 1939 року, і тоді ж вони були внесені в список прокоф'євських опусів під номерами 82, 83 та 84.
І нарешті, остання, Дев'ята соната (1947 рік) - по-юнацьки світла "лебедина пісня" завершує роботу композитора як у власному сонатному жанрі, так і в області фортепіанної музики в цілому.
Для повного розкриття характерних особливостей сонатного письма Прокоф'єва необхідно поставити акценти на кожній сонаті, зокрема, щоб на завершення все підсумувати, розкрити стильові особливості, засоби та прийоми, якими композитор оперує у даному жанрі. Тому що цей жанр містить в собі величезний потенціал та можливості для втілення тематики, яка хвилює творчу уяву музикантів, виконавців, перш за все, різних життєвих контрастів та конфліктного характеру кожної епохи. Адже до сонатного жанру зверталися композитори різних напрямів. Одним вона слугувала для багатогранного розкриття внутрішнього світу людини, його протиріч, іншим - для вирішення проблем "нового динамізму", як у Прокоф'єва, пов'язаного з використанням моторного ритму, токатності та інших виразних засобів.
Прокоф'єв розписує своїм гострим почерком одну сторінку нотного листка за іншою, і кожна сторінка несе відбиток своєрідності. Молодий музикант вчиться майстерності. Через 5 років після початку занять в консерваторії він наважується прикрасити один із своїх творів номером опусу. Вибір падає на 3-частинну Другу фортепіанну сонату, яка після обробки стає одночастинною Першою сонатою, опус 1.
"Соната № 1 - наївна та простенька", - помічає Прокоф'єв в автобіографії. Заспокоєні авторською
Loading...

 
 

Цікаве