WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Особливості творчого стилю Сергія Сергійовича Прокоф’єва та їх вираження у сонатному жанрі - Курсова робота

Особливості творчого стилю Сергія Сергійовича Прокоф’єва та їх вираження у сонатному жанрі - Курсова робота

назву і побачивши складно викладені місця, критики полінувалися дійти до самої музики. Поміж тим, один і той же композитор може роздумувати то складно, то просто. Прикладом тому є ІІ том сонат Бетовена. Ніхто не наважиться стверджувати, що прості сонати цього тому кращі, чи корисніші, чи необхідніші складних. Тому важливо відмітити, що стріли, що так радо невігласи випускали в "Речі в собі", як правило летять позв цілі, тому що критика ведеться в невірних позиціях, з позицій нерозуміння.
Через 3 роки після написання "Речей в собі" Прокоф'єв створює невеличкий збірник фортепіанних творів та обробок. Якщо в "Речах в собі" розкриваються графічні риси паризького новаторства композитора, то 6 п'єс, опус 52 повертають його до найбільш могутньої старої тенденції оновлення традицій. Тут вже зароджується багато елементів новаторської лірики композитора, які пізніше будуть прослідковуватися і в його сонатній творчості.
В період 1931-1932 років Прокоф'єв створює Четвертий і П'ятий фортепіанні концерти і 2-ісонатини, опус 54. Пошуки нової музичної мови, "нової простоти" фортепіанного письма виразились тут (так як і в П'ятій фортепіанній сонаті), перш за все, в своєрідному мініатюризмі задумів - саме задумів, а не лише форми чи фактурного почерку композитора. Обрана ним камерна ювелірність самого методу композиції зумовила і тяжіння до сонатинних та мініатюрних жанрів, і схильність до графічної контурності інтонування і тенденції, до мальовничого колориту та фактури. Звідси і спроби, хоча не завжди вдалі, надати риси доступності та розуміння своїм незвичним, винахідницьким гармоніям та мелодіям в цих "дивно простих" творах.
"До сонатин у мене завжди був потяг, - пише Прокоф'єв. - Мені подобалась ідея написати зовсім просту річ в такій вищій формі, як сонатина. Схожий потяг був до концертін але задумані концертіно, як правило, розросталися в концерти. В сонатах інтонації все таки виявилися недостатньо простими, тому виконавці не завжди одержували той образ, до якого я прагнув. Іноді краще вдавалися частини середні, повільні".
Це зауваження Прокоф'єва про своє велике задоволення повільними частинами сонат дуже характерне. Адже саме в повільних частинах легко помітити прекрасні риси тієї лірики, яка в подальшому розкрилась в своїй новизні та надзвичайній силі, в образах його наступних творів.
Приблизно в ті ж роки Прокоф'єв завершує розпочатий ним ще в Франції цикл 3-х фортепіанних п'єс "Думки", опус 62. Цими творами фактично, завершується паризький етап його творчості. Ці 3 невеличкі речі належать до ряду глибоких та прекрасних сторінок творчості композитора.
"Це одна з найкращих моїх удач", - пише Сергій Сергійович.
Напрошується висновок того, яке ж могутнє творче начало новаторської риси жило в цій, постійно прагнучій відкриттів, істинно художній душі.
Прокоф'єв - людина і художник - завжди палко тяжів до дитячого світу, любовно і чутливо вслухався в цей психологічно тонкий та своєрідний світ, та, спостерігаючи, сам піддався його красі і чарам. В натурі композитора жила - ніколи не гаснуча, а навпаки, з роками стверджуюча все більше і більше, - тенденція сприймати все навколишнє з позиції життєрадісної молодості, по-весняному світло і чисто, і безпосередньо. Тому світ дитячих образів Прокоф'єва завжди природній, абсолютно облишений елементів фальшивого "сюсюкання" або не властивої здоровій дитячій психіці сентиментальної краси. Це одна зі сторін внутрішнього світу самого композитора, яка в різний час знаходила різноманітне відображення в його творчості устремління до чистоти і свіжості дитячого світосприйняття можна, виходячи з відомої степені, пояснити і тяжіння митця до сонатного стилю.
12 п'єс, опус 65 - легкі п'єски для дітей, в яких прокинулась стара любов до сонатності, яка досягнула тут повної дитячості. П'єсок набралося дуже багато і вийшли у світ вони під назвою "Дитяча музика", опус 65. Це важлива віха на творчому шляху композитора. Вони відкривають цілий світ його захоплюючої творчості для дітей. Світ, в якому він створює надзвичайні по свіжості та безпосередності, по сонячній радості та задушевній відвертості шедеври.
Неважко встановити паралелі між світом дитячих образів та сферою його музично-сценічних образів. Елегійними спогадами про дитинство пронизана також його Дев'ята фортепіанна соната, що підводить висновок творчості композитора.
"Сонатний стиль" Прокоф'єва в його циклі дитячих п'єс підліг значній трансформації. Перш за все він абсолютно звільняється від елементів неокласицизму. На місце графіки приходить конкретна зображальність, реалістична програмність. Здатність передавати світосприйняття самої дитини, а не створювати музику про неї чи про нього. Продовжуючи, в основному, кращі традиції дитячої музики Шумана, Мусоргського, Чайковського, Прокоф'єв не просто наслідує їм, а творчо розвивається сам.
Прокоф'євим написано 5 фортепіанних концертів. 6-й є лише в ескізах. В них відобразилася вся могутність та багатогранність його композиторського таланту раннього та середнього періодів творчості. Об'єднуючим загальним принципом всіх 5-и концертів є своє бічне проектування цього жанру та форми.
Варто лише пригадати, що Перший концерт - 1-частинний, Другий та Четвертий - 4-частинний, Третій - 3-частинний, а П'ятий - 5-частинний. Перший фортепіанний концерт вивів Прокоф'єва на велику дорогу композитора-піаніста, Другий та Третій - затвердили його світову славу. Цікавість до П'ятого концерту була в значній мірі зумовлена його прекрасним інтерпретатором Святославом Ріхтером. І тільки Четвертий концерт для лівої руки не одержав широкого відгуку; лише недавно виданий він знайшов не багатьох виконавців, таких як Р.Серкіна, З.Раппа, А.Ведернікова, М.Біннса. Сам автор ніколи його не виконував, хоча твір не позбавлений багатьох специфічних прикрас.
Своє своєрідне творче відношення композитор проявляє до музичної мови концертів загалом, та до їх, зокрема, піаністичної мови, ні в одному з наступних не повторюючи прийомів викладених попередньо.
5. Соната № 3 та характерні особливості сонатної творчості композитора
"Музику, перш за все, потрібно створювати величну, тобто таку, де і задум і технічне виконання відповідало б розмаху епохи."
Прокоф'єв С.С.
Найбільш значною частиною фортепіанної спадщини Прокоф'єва є його фортепіанні сонати. Тут по-особливому помітні і сміливе новаторство композитора, і вірність високим традиціям. Прокоф'єв говорить про старе по-новому, і виражає нове, ледве помітними деталями, відхиленнями та прийомами. Людський слух уловлює ці нюанси одразу ж при першому знайомстві з сонатними формами.
Типова основа сонатної форми Прокоф'єва - це циклічне 3, або 4-частинне ціле при початковому сонатному allegro, що створює вихідний пункт формоутворення. В цьому відношенні він наслідує традиції
Loading...

 
 

Цікаве