WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Особливості творчого стилю Сергія Сергійовича Прокоф’єва та їх вираження у сонатному жанрі - Курсова робота

Особливості творчого стилю Сергія Сергійовича Прокоф’єва та їх вираження у сонатному жанрі - Курсова робота

мірі саме якісні особливості поетики контрасту викликали і лаконізм його фортепіанного стилю, відмову від всілякої "пасажної води", прикрашальної орнаментики.
Лаконізм Прокоф'єва, перш за все, є направленим і виходить не від форми, виразових засобів і прийомів висловлювання, а від змісту. Тут композитор, в принципі, іде по тому ж новаторському шляху, що, скажімо, Барток і Онегер чи Маяковський і Пікассо. Прокоф'єв знає, що новизна мови сама по собі не компенсує недолік значущості і глибини, і тому, сприймаючи світ через призму контрасту і боротьби гігантських історичних сил, хоче висловлюватися про головне і велике. Він не має "часу і місця" говорити про мізерне, і тому виражається в крупному плані, економно,лапідарно і стисло, часом навіть "вирубуючи" цілі "глибини" думок і почуттів. І в цьому також - одне із суттєвих відмінностей його загально-направленого і поглибленого творчого методу.
Весь характер фортепіанного викладу, нові фактурні прийоми, обумовлені, головним чином, цією новою поетикою загостреного контрасту; нею також викликаний і новий піанізм Прокоф'єва як адекватне виконавське вираження нового характеру образності і викладу.
Другою важливою естетичною передумовою фортепіанної мови Прокоф'єва є його новаторське відношення до психології музичного сприйняття. Це стосується принципу компенсації складного простим. Його мета - полегшити сприйняття, надати вираженому ускладненню риси доступності. Цей принцип відповідає прагненню композитора забезпечити своїй творчості широку суспільну функцію.
Прокоф'єв прагнув до "надзвичайної простоти", як би переосмислюючи відомі слова Дідро: "Все звичайне - просте, але не все просте - звичайне".
Він прагнув до простоти, що виражає внутрішньо емоційне напруження, і велику думку в загально стриманих, лаконічних формах висловлювання.
Можна сказати, що в своїй естетиці, в своєму розумінні музично-прекрасного Прокоф'єв притримувався народної мудрості: "Краса - простота, красивість - різнобарв'я".
До художніх основ музичної мови кращих творів композитора дуже точно підходять слова Белінського: "Простота - є необхідна умова художньої творчості, по своїй суті відкидаючи всілякі загальні прикраси, всіляку вишуканість. Простота - є краса істини".
По суті Прокоф'єв розвивав відому думку про те, що історія не повинна бути такою, щоб кожен крок її можна було передбачити. Так почав викристалізовуватися в важких творчих експериментах його принцип компенсації складного простим. В цьому принципі - одна з важливих причин популярності багатьох "складних" творінь Прокоф'єва.
Прокоф'євське новаторство - це не лише використовування нових засобів і небувалих прийомів, але і, в ще більшій мірі, новизна самого використання старих засобів і традиційних прийомів, оновлення самих жанрів, а де-не-де навіть форм, тобто синтез традицій і новаторства в сфері мови. Таким, наприклад є переінтонування Прокоф'євим знайомих інтонацій, що утворює зміщення звичних ладових опор. Іноді навіть просте перегрупування або трохи помітне переакцентування застарілих засобів виразності створюють в його музиці відчуття новизни, не обтяжуючи сприйняття. Саме принцип "оновлення традицій" дає ключ до розуміння того, чому його "плавання" з несподівано широкими сміливими скачками органічно і природно співіснують з елементарним, надзвичайно доступним ритмом і ясним визначеним кадансуванням.
Слід пригадати в його творах співставлення типово колористичних ефектів гармонії (ефектів більш характерних саме для музики кінця ХІХ і початку ХХ століття) з простими кадансами, часом елементарно-традиційними, навіть схематичними і ясними. Ладогармонічна сторона достатньо складна, смілива, навіть примхлива. В багатьох монументальних творах Прокоф'єва в фортепіанному жанрі, здавалось би, плавна і ясна мелодична лінія, яка не рідко базується на простих опорах мажорного і мінорного тризвуків, як в класицизмі XVIII століття, органічно поєднується з далекими ладовими "відступленнями", несподіваними кутовими згинами і скачками на тритон, септиму, нону.
Таким також є зміст і співставлення його новаторської гармонії з класично ясною формою, наприклад, в сонатах з їх чітким розграниченням партій і розділів і традиційною послідовністю частин сонатного циклу в цілому. До речі, ще в 1918 році в одному інтерв'ю класичну сонатну форму Прокоф'єв назвав "самою гнучкою формою в музиці".
Однак співставлення складного з простим, характерне Прокоф'єву вже в самому початку його творчого шляху, не приводило до механічного сумування різностильних прийомів вираження, а створювало їх нову якість. Так, в результаті органічного синтезування і взаємопроникнення, здавалось би, у різностильових елементів створювалася нова стилістика, нова система виразності.
Вся музика Прокоф'єва насичена оптимізмом. Мається на увазі активне вольове стремління фортепіанної музики Прокоф'єва до світлої радості, сонячної юності.
Як писав в книзі "Фортепіанні сонати Прокоф'єва" Орджонікідзе: "Трагічний конфлікт між старим і новим годує гіркими соками сучасне мистецтво, і лише дехто зумів з сутінків катастроф і потрясінь, насилля і переоцінки цінностей вирватися на зустріч сонцю, що сходить".
Не випадково Прокоф'єв так охоче втілював в своїй творчості образи дитинства. Весняно-радісне, гармонічне бачення світу дітьми було близьке його художній натурі. Таке здорове, світле, радісне сприйняття світу і життя, що звучало в музиці Прокоф'єва, обумовило і оптимістичні концепції його монументальних творів для фортепіано - сонат і концертів, в першу чергу, активний, енергійний характер фіналів його циклічних творів.
Прокоф'євська творчість зокрема і сам характер і тип його обдарування - невичерпне джерело світла. "Прокоф'єв - сильний і мужній, світлий і радісний художник-виконавець і композитор. В ньому співає стихія світла і тепла, в ньому перетворилася сонячна енергія і звучить нескорена тяга до життя і боротьби за нього. Таким є Прокоф'єв-композитор і таким є Прокоф'єв-виконавець. По суті - це два напрямки одного джерела. І розділити їх нелегко".
"Курс взято визначено, чітко і прямо - пише В.Каратигін. - Напрямок прокоф'євських устремлінь - до сонця, до повноти життя, до святкової радості".
Пригадуються і схвильовані слова Давида Ойстраха: - "Саме головне - це якийсь по-особливому світлий, мажорний колорит всієї музики, наче залитий сонцем пейзаж".
І жартівливе висловлювання Артура Рубінштейна: - "Ви, мій любий Прокоф'єв, могли б сказати: "Сонце - це я".
В цьому співставленні його обдарування має точки зіткнення з генієм Моцарта. Простота... Молодий Прокоф'єв не міг зрозуміти, "як можна любити Моцарта з його простими гармоніями". Він шукав нових гармоній, незвичних. Хоча, безперечно, "моцартівське начало", в широкому розумінні цього поняття, займає видні позиції в
Loading...

 
 

Цікаве