WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Особливості творчого стилю Сергія Сергійовича Прокоф’єва та їх вираження у сонатному жанрі - Курсова робота

Особливості творчого стилю Сергія Сергійовича Прокоф’єва та їх вираження у сонатному жанрі - Курсова робота

творчість молодого Прокоф'єва "проривом в сучасність", творчістю, в якій "переважають зерна майбутнього, невідомого нам духовного прозріння".
Жагу життя, силу її динаміки, яку Прокоф'єв утверджував в своїй музиці. Ця тематика стимулювала самобутнє перетворення багатьох виразових засобівкомпозиційної техніки.
Талант Прокоф'єва був дуже швидко помічений сучасниками. Йому дуже пощастило. Дитинство його, як художника, пройшло щасливо.
Обдарування виявилося рано: "Коли мати чекала появи моєї на світ, вона грала по 6 годин в день: майбутній митець формувався під музику", - писав Прокоф'єв.
Його слава була завойована, перш за все, п'єсами для фортепіано в його власному виконанні. Цей інструмент він облюбував з дитинства і все життя використовував його для утвердження своїх новаторських ідей. Впевнено, навіть демонстративно відмовляючись від витонченої манери своїх попередників - Скрябіна і Дебюссі, Прокоф'єв часто використовував фортепіано для своїх трибунних, "ораторських" виступів.
Зараз, слухаючи платівки з дорогоцінними записами Прокоф'єва-піаніста, враження залишаються дуже неоднозначними. Що б не грав Сергій Сергійович (свою музику, Скрябіна, Рахманінова чи Мусоргського) - його виконання вирізняє звукова зібраність, натхненна лірика, ідеальне відчуття ритму, при вільних і пікантних rubato, витончена танцювальність, гостра характерність, широка динамічна шкала без сильних forte, схильність до невимушеної зміни темпераментів без розбивки п'єси на частини. Прокоф'єв-піаніст прекрасно відчуває тембр, легко перетворюючи той чи інший регістр фортепіано в специфічну оркестрову звучність. І якою б не була складною фактура, чується, що продумана кожна нота і лінія - це також підкреслює слух композитора, що мислить партитурним багатоголоссям. Яскраво образна манера гри, вміння доносити свій задум до слухачів викликали у аудиторії відповідну реакцію ентузіазму. А якщо слухач був художником, то він міг відгукнутися і своєю творчістю. Виконуючи твори композитора, ми повинні опиратися на дані нам знання манери виконання Прокоф'єва-піаніста.
Отже, музика Прокоф'єва живе. І не одне покоління піаністів виховується на ній, завойовує вершини мистецтва. Успадковуються його піаністичні традиції. Прославились виконавці творів Прокоф'єва Святослав Ріхтер, Еміль Гілєльс, Микола Петров, Михайло Плетньов, Женя Кісін. Майстер відходить з життя, а його творіння підлягають удосконаленню. Таким є закон мистецтва.
Генезис композиторського і піаністичного мистецтва більш за все розкривається в природній якості Прокоф'єва, фундаменті його художньо-естетичних принципів - динамізмі. Нова тематика його творів "вихоплена" з навколишньої дійсності, динаміка "оголених" ритмів, гострих гармоній визначила тип прокоф'євського піанізму. Виконавський стиль композитора суто інструментальний, слід особливо підкреслити синтез ритмічних, мелодичних, тембральних, гармонічних та інших засобів виразності. Завдяки такому синтезу кожен піаніст зможе "розсунути" межі фортепіанної звучності. Як вже згадувалось, важливим виразовим засобом, що передає дійсне начало прокоф'євських образів, є ритмічна пульсація. Визначене, ясне биття мікродолей музичної тканини в одному, або декількох її пластах, розкриває завдання піаніста, продиктоване ритмікою композиції - виявлення рівномірного по тривалості ритмічного "кістяка" творів.
Торжество ритміки Прокоф'єва було б неможливим без акцентних сил і розширення сфери їх діяльності. Високу активність акцентуації визначила рівномірна, багатопланова акцентність прокоф'євської музики.
Акценти Прокоф'єва виступають в ролі цінного багатоликого засобу управління ритмічною пульсацією і конкретизацією образного змісту музики. Наприклад, чим інтенсивніше акцентування, тим "приземленішим" стає характер руху, в протилежному випадку воно набуває "польотності". Різноманітними засобами акцентування (гучностями, фактурними, регістровими, артикуляційними, агогічними) піаніст вносить суттєвий штрих в замальовку музичного образу і сприяє більш чіткій фіксації форми твору.
Ритм відіграє у Прокоф'єва головну роль в піаністичному процесі створення форми. В конструюванні цілого беруть участь і інші засоби "звукотворчої волі" музиканта, так як його логіка тимчасового розгортання музичної дії базується на глибокому обліку особливостей композиційної будови творів.
Для мистецтва Прокоф'єва характерною є ідея цілісності. Її практичний перелом - в єдності форми, складові частини якої відрізняються в свою чергу внутрішньою цілісністю. Автономність структурних одиниць твору - одна з основних особливостей їх поєднання в масштабах цілісного, так як лише при цьому вони одержують свій завершений художній зміст.
Могутня владна енергія прокоф'євського ритму проявилась в своєрідності його туше, для якого характерним є перевага різноманітних відривистих прийомів від staccatissimo до martellato, а також в характері речетативно-декламаційного інтонування, для якого показовими є короткі фразувальні групування з їх "відкритим" початком і завершенням. Однак, в тому, що піаніст протиставив злитій кантиленності звучання інструментальну роздільність, бачиться і дещо більше ніж лише вплив виконавської ритміки. Художньо-естетична направленість композиторського мистецтва Прокоф'єва - заперечення невиразності зображення, сентиментальної чуттєвості і утвердження строгої, воістину класичної організованості думок і почуттів, поєднання прози і рангу музичної поезії - визначила як ритмічну силу, так і напружений удар, і мовну виразність інтонаційної природи прокоф'євського піанізму.
В історії музичного мистецтва таке цікаве явище, як "пунктирне" пояснення Прокоф'євим фортепіанної звучності було небезгрунтовним. Фонічна роздільність фортепіано, вираження мовної інтонації, трактовка акустичних можливостей інструменту перетворилася в засоби передачі нових ідей музичної творчості ХХ століття.
"Пунктирне" тлумачення фортепіанної звучності в виконавському мистецтві Прокоф'єва дістало всестороннє і переконливе вирішення. Роздільне туше виступає як особливість серед інших компонентів піаністичної мови, націлених на вирішення серйозних новаторських завдань.
"Природу покращують тим, що самою природою дано".
Ці шекспірівські слова можна з повним право зробити епіграфом до всієї роботи Прокоф'єва над розкриттям природи фортепіанного звуку. Про те, що він прагнув перевтілити звучання роялю закладеними в його ж "пунктирній" природі засобами, говорять фактурні особливості викладу власних творів, штрихи в нотному тексті, педалізації та інше. Про це ж свідчать багато численні вислови сучасників музиканта. І основне, саме в цій думці переконують нас наш власний досвід виконання прокоф'євських творів та слухання їх на платівках.
"Роздільно звукова" палітра включає в себе велику різноманітність
Loading...

 
 

Цікаве