WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Особливості творчого стилю Сергія Сергійовича Прокоф’єва та їх вираження у сонатному жанрі - Курсова робота

Особливості творчого стилю Сергія Сергійовича Прокоф’єва та їх вираження у сонатному жанрі - Курсова робота

рідкісним випадком для Прокоф'єва. Спочатку чується "жужіння", вступне, своєрідне обертання фігурації, а далі - набігаючі інтонації зв'язкової партії, на динаміці pianissimo.
Реприза третьої сонати дуже оригінальна: ні одна з основних тем експозиції не повторюється в ній точно. Вона вся витримана в стрімкому русі тріолей зв'язкової партії. Власне тема головної партії в репризі не з'являється. А побічна партія загострюється ще більше, ніж в розробці. Вона схована в басах. Характер її колючий, тривожний. Штрих non legato абсолютно змінив її. Вона зазвучала дуже напружено. Отже завершена перемога енергії натиску і волі над ліричною пісенністю є беззаперечною.
На матеріалі заключної партії будується коротка кода.
Кода (Poco piu mosso, pianissimo) розпочинається з видозміненого матеріалу заключної партії. Вона дуже лаконічна і стрімка. Прокоф'єв використовує типові скрябінські інструментальні ремарки, наприклад, "несподівано як труба" - quasі Tromba. Тема рухається від басів, з'єднується з підголоском - це є рідкісний приклад у Прокоф'єва, який не звертався, як правило, у своїй фортепіанній музиці до копіювання тембрів оркестру. Проте є очевидним, що загальний симфонічний задум сонати обумовлює і оркестровий характер її окремих звучань. Величезне crescendo приводить до переможно-урочистого проведення теми побічної партії. Вона трансформується в свою протилежність - "трубний клич", трубний вигук.
Багато в Третій сонаті пов'язане з музикою розпочатого майже одночасно, але завершеного набагато пізніше Третього фортепіанного концерту, опус 26. В деяких випадках помітним є схожість тематичного матеріалу,зокрема, інтонаційна подібність теми вступу з 1-ї частини концерту і побічної теми сонати. Також фактура: схожі по фактурі завершення з варіацій Третього концерту та проведення побічної теми в репризі сонати. Єдність у рамках гармонічної мови - це ліричні епізоди в ладі "до". Близьким є образний зміст творів: наполеглива, енергійна музика переважає як у концерті, так і в сонаті, де навіть лірична тема видозмінюється, набуває характеру трубного вигуку.
Третя соната Прокоф'єва - одна з найбільш популярних. Вона істинно віртуозна і одночасно зручна для виконання. Піанізм її - беззаперечно новаторський, що природно та органічно випливає з самого змісту.
15 квітня 1918 року в Петрограді на одному з фортепіанних вечорів перед довготривалою поїздкою за кордон Прокоф'єв вперше виконав Третю сонату. В тому ж році соната була опублікована видавництвом Гутхейля.
Все більше і більше звертається до виконання Прокоф'євської сонати піаністична молодь. Все частіше звучить вона на конкурсах, іспитах, академконцертах. Нарешті, давно вже ввійшла вона до навчальної програми музичних академій всього світу.
Я гордую тим, що і мені випала нагода бути виконавицею та свідком блискучого розквіту генія Прокоф'єва. Ніколи не втомлюсь вслухатись у всю його музику та вивчати його цінний досвід.
Третя соната увійшла до мого репертуару. В період вивчення та виконання твору я намагалася відобразити по-суті активно вольові, динамічно-наполегливі та стихійно-радісні риси прокоф'євської музики. Одночасно, зі всією силою побачити та зрозуміти Прокоф'єва-лірика, Прокоф'єва-мислителя. Втілити красу прокоф'євської лірики, її світлі настрої на відповідному художньому рівні. Намагалася зрозуміти та передати якість запропонованого образу та відповідну визначеність намірів.
При роботі над сонатою, беззаперечно, я наштовхувалася на проблеми фразування, пошуки відповідної звукової палітри для точного, пластичного, скульптурно завершеного, виваженого та відміреного вираження стильових особливостей композитора та його музичного образу. Виникають проблеми єдності форми та інтонування, поєднання мужнього натиску і стремління, вольової активності, та з іншого боку чарівної казковості, строгого ліричного висловлювання, графічної "чистоти" і "правдивості", ведення кантиленного малюнку. Я вважаю величезним досягненням навчитися такому абсолютному перевтіленню та співставленню гострих контрастів з ніжною поетичністю, рис варварства та жорстокості з м'якою задумливістю і задушевністю, чисто елегійним смутком, красою дитячої наївності. Таке перевтілення в світ прокоф'євських образів, розуміння творчості Прокоф'єва в перспективі, та усвідомлення і вивчення шляхів його розвитку є важливою сходинкою художнього вдосконалення майбутніх виконавців.
Поряд з Третьою сонатою народився твір, зовсім не схожий на неї: сором'язлива, крихка, вишукана Четверта соната до-мінор, опус 29, присвячена пам'яті Макса Шмідтгофа. Це один з найулюбленіших творів композитора. Четверта соната, так як і Третя виникла "Із старих зошитів". Це завершальне зерно в групі сонат раннього періоду, і саме тому вона являє собою велику цікавість. В цьому творі найбільш чітко виражені загальні тенденції прокоф'євської творчості: м'яка розповідь з відтінком загадкової казки; поглиблена споглядальність билинного епосу з його стриманістю, неспішністю; широта, святковість, радість з устремлінням вперед. В протиставленні частин сонати відчувається вибух довго стримуваного відчуття свободи, контрастне зерно всього сонатного циклу.
Четверта соната - перший великий твір композитора, де майже повністю відсторонюються скерцозні та гротескні образи.
Істинним центром сонати є середня, задумливо-лірична частина. Глибока серйозність визначає характер та визначеність всього твору в цілому.
Не дивлячись на крайнощі, пов'язані з пошуками оригінальних засобів вираження, Прокоф'єв був реалістом, реалістом в силу свого характеру, техніки. Кожна творча ідея пов'язувалась у композитора з втіленням явищ реального світу і перетворювалась в видимий йому музичний образ.
Гаряча натура Прокоф'єва не приймала споглядальності, статичності імпресіонізму. Недаремно, що з композиторів цього напрямку, Прокоф'єв любив лише самого експресивного - Моріса Равеля.
Протиставляючи свою музику анемічному мистецтву пізнього романтизму, молодий автор прагнув до нових берегів. Темпераментність та іронічність, характерні його натурі знаходили вихід в стрімкості його токатних засобів, саркастичних стиснень, іноді навіть жорстких гармоній. Романтична поривистість молодого Прокоф'єва знайшла своє вираження і в оригінальних прийомах фортепіанної техніки, які композитор застосовував у ряді своїх творів, зокрема сонат: скачки на великі відстані, одночасна гра на різних кінцях клавіатури (як у Третій фортепіанній сонаті), незвичні гострі штрихи.
Опанування цими прийомами являє собою значну складність для виконавця. Прокоф'єв ніби створює нову споруду фортепіанного стилю із елементів чужих для сучасного музичного сприйняття і, аналізуючи цей стиль, ми доходимо до висновків, що синтез усіх елементів дає надзвичайну силу виразності звуку, якби розширюючи можливості
Loading...

 
 

Цікаве