WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Жіночі танці у процесі відродження української народно-сценічної хореографії - Реферат

Жіночі танці у процесі відродження української народно-сценічної хореографії - Реферат


Реферат на тему:
Жіночі танці у процесі відродження української народно-сценічної хореографії
Незважаючи на вкрай несприятливі соціокультурні обставини, ідеологічні догми і заборони, які регламентували діяльність українських мистецтвознавців за радянської доби, ними зроблений вагомий внесок у дослідження українських народних, зокрема, жіночих танців. Теоретичні здобутки вітчизняного мистецтвознавства певною мірою підсумовано у працях К. Василенка "Лексика українського народно-сценічного танцю" та "Український танець", хоч теоретичні напрацювання і досвід творчої діяльності В. Верховинця, В. Авраменка, А. Гуменюка, П. Вірського, М. Вантуха, Я. Чуперчука, В. Петрика, О. Гомона, А. Кривохижи, К. Балог, Д. Ластівки, Г. Клокова, Р. Малиновського, М. Коломійця та ін. іще чекають комплексного дослідження. Це питання - на часі в умовах національно-культурного відродження, котре розгортається в незалежній Україні як закономірний і системний процес.
Сучасне національно-культурне відродження характеризується пошуком праоснов національної історії, прагненням розчистити її джерела, оживити кореневу систему етнокультури. А тому поштовхом до відродження української народної хореографії повинно стати, на нашу думку, системне осмислення її витоків - жіночих хороводних танців.
Запропонована А. Гуменюком класифікація хороводів за тематичним принципом - хороводи, які відтворюють трудові процеси, родинно-побутові відносини й патріотичні почуття народу, любов до рідної природи [3,51] - не відображає тематичний діапазон, своєрідність поетики й багатофункціональність найдавніших народних танців і не може задовольнити сучасних мистецтвознавців і хореографів.
Обрядовий комплекс, який історично сформувався в українській культурі, зумовив наявність двох типів народних обрядів і свят - календарних і родинних. Це має відображатися і в класифікації. Отже, можна запропонувати наступну класифікаційну схему хороводів:
- - антропоморфні й зооморфні хороводи календарного обрядового циклу;
- - хороводи родинного обрядового циклу;
- - хороводи, в яких відбито трудові процеси;
- - побутові хороводи;
- - сучасні хороводи.
Ця схема, попри її недосконалість, повертає хороводи у природний етнокультурний контекст, звідки їх було вилучено у радянські часи під тиском ідеологічних чинників, і відкриває можливість системного дослідження як невід'ємної частини етно й культурогенезу.
А. Гуменюк вирішував проблему походження хореографічного мистецтва, вимушено базуючись на теорії марксизму, в якій виникнення танцювальних рухів пояснюється утилітарно - як наслідок виробничої діяльності. "Отже, праця дала початок танцювальному мистецтву і є основою його подальшого розвитку", - констатує дослідник у праці "Народне хореографічне мистецтво України"[3,15].
Слушність цього теоретичного положення опосередковано підтверджує і К. Василенко у ґрунтовній праці "Лексика українського народно-сценічного танцю", виданий у 1996-му році й, на перший погляд, позбавлений ідеологічних нашарувань радянської доби. Зокрема, в розділі "Професіоналізми, жаргон, архаїчні рухи" К. Василенко пише: "Професіоналізми - це рухи, які імітують специфічні рухи людей певної професії, спеціальності під час їхньої роботи. Професіоналізми - чи не найдавніші ілюстративні рухи в хореографічному мистецтві. Вони з'явилися ще в первісних імітаціях трудового процесу, а в подальшому посіли чільне місце в загальновідомих хороводних іграх "А ми просо сіяли", "Льон", "Мак", що ввійшли у фольклорну скарбницю українського, а також багатьох інших слов'янських народів"[1,66].
На думку дослідника, архаїзми - це ті ж самі професіоналізми: "Архаїзми в хореографічній лексиці, - зазначає К. Василенко, - це відродження з минулого конструкції рухів та їх манера виконання. Досить простежити ці явища на прикладі виробничих танців, які в процесі розвитку засобів виробництва видозмінюються в міру удосконалення техніки"[1,67]. Неповнота цієї характеристики, надто скромне місце, відведене архаїчним рухам, що складають основу народної хореографії, в дослідженні К. Василенка, свідчить про те, що шановний автор користувався застарілим аналітичним інструментарієм і спирався на зужилий методологічний підхід. В іншому разі, К. Василенко відзначив би в архаїчній танцювальній лексиці бодай наявність магічних (заклинальних) і маєстатичних сакральних рухів і жестів.
Магічні акти, які відтворювалися у прадавніх хороводах, мали різне функціональне призначення. Дослідники умовно ділять магічні обрядодійства на спонукальні - ті, що призначені забезпечити родючість, щастя, здоров'я, достаток землі й людині, та запобіжні - спрямовані на захист землі й людини від ворожих сил [4,1137]. Природно припустити, що ці функції заклинальної магії виражалися і в двох комплексах жіночих заклинальних жестів і танцювальних рухів, які частково збереглися в лексичному словнику української народної хореографії, а частково можуть бути реконструйовані.
Для відродження повноти і цілісності народної хореографії слід відродити різні пласти її релігійного, міфологічного змісту. Це можна зробити лише шляхом очищення первинних джерел, витоків танцювального мистецтва - жіночих ритуальних танців - від соціологічних інтерпретацій, досить характерних для мистецтвознавства радянської доби. Зокрема, слід давно вже переглянути поширені уявлення про первинність у хореографії та ігровій культурі народу рухів, які наслідують трудові процеси.
Переважання жіночого начала, загалом, характерне для культур землеробських народів, з особливою силою виявилось в українській культурі, значною мірою зумовивши її своєрідність. Однак, на нашу думку, співвідношення чоловічого й жіночого начал, властиве традиційній українській культурі, тільки певною мірою відображене в народно-сценічній хореографії ХХ століття, культовим танцем котрої був і донині залишився
Loading...

 
 

Цікаве