WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Особливості творчого стилю Сергія Сергійовича Прокоф’єва та їх вираження у сонатному жанрі - Курсова робота

Особливості творчого стилю Сергія Сергійовича Прокоф’єва та їх вираження у сонатному жанрі - Курсова робота

воно на кінцевому етапі "весняного оновлення" його музи і надзвичайно просвітленого всього колориту його творів.
Риси моцартівської ліричності (чистоти її вираження) неважко помітити і в ліричній стороні піанізму Прокоф'єва - його скромній привабливості і простоті свіжості і чистосердечності.
Загострена поетика контрасту, принцип компенсації складного простим і глибока, далеко націлена оптимістичність - такими є 3 найважливіші естетичніші основи музичної мови Прокоф'єва загалом і в особливості його фортепіанних творів. Ці основні принципи наклали відбиток на творчість композитора, зі всією його своєрідністю, образністю, присутньою в характері - її афористичність, лаконізм, стверджувальність, а також гармонічність, - в відношенні до традицій і новаторства, в підході до елементів національного, в специфічних прийомах письма, особливостях піанізму.
Поряд з цим, визначним фортепіанним твором композитора характерна класичність. Таким є підпорядкованістьдругорядного головному, абсолютна необхідність всіх елементів, логічна послідовність в розвитку образу, здібність відбору необхідних засобів музичної мови.
Вміння виразити нове по-своєму, сміливо і свіжо, не гублячи вказаних рис класичності - надзвичайний засіб ряду фортепіанних творів Прокоф'єва. Щоб все це відчути, на мою думку, необхідно не лише аналізувати, але і дещо "віддалитися" від них, як би охопити ці твори єдиним оком як архітектурну споруду; потрібно пам'ятати, що: "Обличчям до обличчя: обличчя не угледіти. Величне бачиться лише на віддалі..."
На протязі майже всього свого життя Прокоф'єв пише фортепіанні п'єси в різних жанрах і формах. Він створює музику програмну з оголошеними і інколи незвичайними назвами ("Привид", "Відчай", "Речі в собі", "Пейзаж", "Думки" та інші); музику в традиційних формах етюду або прелюдії, маршу або токати, скерцо або капричіо, а також в старовинних танцювальних жанрах XVII i XVIII століть (бурре, гавот, рігодон, алеманда, менует, контрданс, пасп'є) та більш нових мелодій ХІХ століття (мазурка, вальс); пов'язані з єдністю задуму оригінальні цикли (5 "Сарказмів", 20 "Миттєвостей", 4 "Казки старої бабусі", 12 п'єс "Дитячої музики" і об'єднані балетним сюжетом сюїти - 10 п'єс "Ромео і Джульєтта", 19 п'єс "Попелюшка").
4. Риси стилю мистецтва Прокоф'єва С.С. - піаніста
Влітку 1909 року Прокоф'єв написав, а весною 1910 року вперше виконав свої ранні фортепіанні твори - Сонату, опус 1 і Чотири етюди, опус 2. Твори ці принципово різні і відповідно займають різне місце у фортепіанній творчості композитора. Соната - творіння епігонське; етюди, натомість - твори новаторські, самобутні. Згодом сам Прокоф'єв віддав собі в цьому ясний висновок, помітивши це в своїй "Автобіографії", що соната "завершила попередній період", а з етюдів почалося "нове". Під цим "новим" слід розуміти, перш за все, напористо-динамічний, імпульсивно-акцентований прокоф'євський піанізм, з його властивою, енергійною токатністю та розмашисто гострим, кутовим рухом і скачками. Цей піанізм втілював життєлюбство, завзяту юнацьку радість, що поступово викристалізовувалась все більше і більше в його фортепіанній творчості. В етюдах зароджувалася самобутня фортепіанна фактура енергійного письма багатьох розділів його перших трьох концертів з оркестром та Другою, Третьою та Четвертою сонатами. В витоках новації цього, повного невтомних сил, стихійного бурхливого віртуозного фортепіанного стилю, легко помітити схрещування двох ліній: оркестрово-могутньої широти фортепіанного письма кучкістів, основним чином "Картинки з виставки" Мусоргського, та специфічно вольової імпульсивності в ставленні прокоф'євського віртуозно-фортепіанного письма.
Безпосередніми попередниками етюдів та сонат слід вважати його дитячі віртуозно-пасажні "Пісеньки" для фортепіано, особливо ті з них, в яких розроблялися тріольно-тарантельні ритми.
В 1923 році Прокоф'єв створює П'яту сонату - твір, що відкриває новий етап фортепіанної творчості композитора.
Прокоф'єв відмічає в "Автобіографії": "Ця соната написана "в зовсім іншому, більш вишуканому стилі. Власне П'ята соната, Квінтет та Друга симфонія, продовжуючи лінію від "Сарказмів" через "Скіфську сюїту" і "Семеро їх", являють собою ряд самих хроматичних із моїх творів. Тут було не без впливу атмосфери Парижу, де не боялися ні труднощів, ні дисонансів, тим самим як би санкціонуючи мою схильність мислити складно".
Після П'ятої сонати Прокоф'єв 5 років нічого не пише для свого улюбленого інструменту. Наступні дві фортепіанні п'єси - "Речі в собі", опус 45 - знову приводять композитора до 3-літньої перерви в фортепіанній творчості.
Весь цей період, взятий цілком (більше десятиліття), за який були написані, окрім П'ятої сонати, і деякі інші фортепіанні твори, ще Четвертий і П'ятий концерти, 3 сонати і ряд менш значних п'єс, що заслуговують серйозного розгляду. Він розкриває гостроту протиріч в естетичному мисленні композитора, показує не лише напруженість, але і заглибленість його стилістичних пошуків. Твори "парижського" періоду поступово знайшли своїх виконавців, викликаючи цікавість у слухачів. Довгий час в нашій практиці і музиковеденні нигилістичне відношення до фортепіанних творів цих років була по меншій мірі примітивне.
Фортепіанні твори Прокоф'єва того часу мають своє характерне обличчя. В основному це дуже своєрідний, досить камерний, часом витончено вишуканий, сонатний стиль, за рідкісним виключенням з мало виявляючим національним началом.
Йому не характерна дратівливість образів раннього періоду творчості. Наполегливі пошуки "нової простоти" часом приводять до експериментального графічного висловлювання, до підвищеної суб'єктивності образного мислення. Дещо є пов'язаним з тенденціями неокласицизму, що відіграють значну роль в мистецтві Парижу тих років. Беззаперечною гордістю багатьох творів того часу є благородна скромність і серйозність піанізму. Твори цих років потребують більш диференційованого підходу, відомої переоцінки; у відношенні до них необхідно звільнитися від тягаря односторонності.
Одночасно з симфонією Прокоф'єв працював над двома досить великими творами для фортепіано, в яких він заглиблювався не лише в музику, а і в самого себе, мало цікавлячись змістом форми, але які з повного розмаху заходять в свідомість слухачів. П'єси дістали назву "Речі в собі" і відображали складність "шляхів-роздоріж" і двоякість стремлінь Прокоф'єва: "Я зовсім не збираюся відстоювати цей прийом, але думаю, що написав немало речей, які легко сприймаються, отже, я можу дозволити собі створити опус хоча б, наприклад, для самого себе".
Нажаль, назва, як бачиться, викликала помилкове враження, начебто це абстракція і чиста гра в звуки. Прочитавши назву і побачивши складно викладені місця, критики полінувалися дійти до самої музики. Поміж
Loading...

 
 

Цікаве