WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Сутність місцевого самоврядування -

Сутність місцевого самоврядування -

Місцеве самоврядування є комплексним за характером явищем, що породжує різні підходи до його дослідження. З наведених вище визначень місцевого самоврядування випливають його функціональні і структурно-організаційні характеристики. Однак явище місцевого самоврядування можна розглядати і в деяких інших аспектах, що дозволяють скласти більш повну уяву про його сутність.

Насамперед, місцеве самоврядування можна характеризувати як одну з основ конституційного ладу. По-друге, його треба сприймати як одне з політичних прав, як право громадянина, а саме – відповідне право громадянина, що мешкає у "самоврядній" адміністративно-територіальній одиниці. Нарешті, по-третє, згідно з деякими конституційними формулюваннями, місцеве самоврядування - це форма реалізації принципу народного суверенітету, або форма народовладдя. Розглянемо зазначені три аспекти сутності явища місцевого самоврядування докладніше.

Місцеве самоврядування складає одну із засад конституційного ладу. "Принцип місцевого самоврядування визнається в національному законодавстві і, у міру можливості, в конституції" – зазначено в ст. 2 Хартії. Сьогодні конституційне закріплення інститутів місцевого самоврядування є загальною практикою. Якщо так звані старі конституції з об'єктивних причин майже ігнорували відповідну сферу суспільних відносин, то вона стала об'єктом досить детальної регламентації у нових і новітніх конституціях. Але найбільшою мірою остання теза стосується основних законів, прийнятих у першій половині 90-х років минулого століття в так званих постсоціалістичних і пострадянських країнах. Переважна більшість з них містить досить великі за обсягом відповідні структурні частини. Як приклад можна навести конституції Росії (глава 8 "Місцеве самоврядування"), України (розділ ХІ "Місцеве самоврядування"), Угорщини (глава ІХ "Місцеве самоврядування"), Словаччини (частина четверта "Органи місцевого самоврядування") тощо.

Однак конституційне закріплення інститутів місцевого самоврядування не означає, що останнє є однією із засад конституційного ладу. Об'єктивно конституційний лад – це сукупність суспільних відносин, що регулюються нормами основного закону. Засади конституційного ладу – це найбільш важливі з таких відносин, врегульовані нормами, котрі звичайно містяться у засадовій же за змістом структурній частині основного закону. Такими, зокрема, є розділ І "Загальні засади" Конституції України та глава 1 "Основи конституційного ладу" Конституції Росії. Характерно, що в обох наведених прикладах положення відповідних структурних частин основних законів можуть бути змінені у порівняно (з положенням інших частин) ускладнений спосіб, тобто є "найжорсткішими".

У двох наведених прикладах засадові частини конституцій містять положення про місцеве самоврядування. В Конституції України це, по-перше, положення частини другої ст. 5, за яким "народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування", і, по-друге, положення ст. 7, яке передбачає, що "в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування". У більшості інших випадків місцеве самоврядування, не будучи віднесеним до засад конституційного ладу, залишається одним з найважливіших конституційних інститутів. В Конституції України цей інститут закріплений насамперед в розділі ХІ "Місцеве самоврядування".

Місцеве самоврядування можна розглядати як одне з прав громадянина, в тій чи іншій формі закріплене в конституціях і законах. Зв'язок між проблематикою місцевого самоврядування і конституційною регламентацією прав і свобод людини і громадянина зумовлює наявність у громадянина (індивіда) певних політичних прав. Такий висновок можна зробити за змістом ст. 38 Конституції України, у частині першій якої встановлено: "Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування". Саме ці права деякі теоретики-конституціоналісти визначають як безпосередньо політичні права, виходячи з їх прямої пов'язаності із владарюванням.

Наведена стаття Основного Закону потребує тлумачення, яке б дозволило уточнити її зміст. Тлумачення, зокрема, потребує припис, за яким "громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами". Подібні положення містять практично усі конституції, прийняті у першій половині 90-х років ХХ ст. Вони є текстуальним запозиченням зі ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, де йдеться про наявність у кожного громадянина права і можливості "брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників".

Вживаний в Конституції України термін "державні справи" треба трактувати так, щоб не пов'язувати його виключно з формалізованими законом органами державної влади та з їх діяльністю. Це поняття має також бути віднесене до владарювання у зв'язку із здійсненням місцевого самоврядування. Інакше кажучі, навіть формально розмежовуючи власне державну владу і місцеве самоврядування, "державні справи" у даному випадку треба асоціювати з діяльністю як органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування.

Певний інтерес для цілей з'ясування зв'язку, що існує між проблематикою місцевого самоврядування і сферою конституційної регламентації прав і свобод людини і громадянина, викликає зміст другої частини ст. 38 Конституції України: "Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування". Знаменно, що на сьогодні прийнято Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Наведені конституційні права мають прямий зв'язок з явищем місцевого самоврядування, однак їх аж ніяк не можна визначити як індивідуальне право на місцеве самоврядування. Проте таке право, як право громадянина, зафіксоване в деяких конституціях. Так, в ст. 114 Конституції Македонії зазначено: "Право громадян на місцеве самоврядування гарантується". Подібне положення міститься в ст. 128 Конституції Хорватії: "Громадянам гарантується право на місцеве самоврядування". В Конституції України, як і у переважній більшості інших основних законів, право громадянина на місцеве самоврядування прямо не визнане. Проте вона передбачає, що "права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку" (ст. 145). За змістом цього положення можна говорити про судовий захист, здійснюваний за зверненням не тільки органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а й конкретних громадян. Тобто, про "індивідуальний" захист порушеного права на місцеве самоврядування.

Про право громадянина на участь у місцевому самоврядуванні, по суті, йдеться в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зміст цього права розкритий у багатьох його статтях. Зокрема, в його ст. 3 (частина перша) зафіксовано: "Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад". Це положення має ключовий характер: за своїм смислом воно поєднує право на місцеве самоврядування як право громадянина на участь у місцевому самоврядуванні з правом на місцеве самоврядування, як колективним правом, котре характеризує статус територіальної громади. Тим самим можна говорити про існування двох аспектів теоретичної проблеми права на місцеве самоврядування, які пов'язані з індивідуальним і колективним началами при визначенні природи цього права.

Сучасна теорія і практика конституційного права визнає наявність колективних прав, які належать не окремому індивіду (громадянину), а певній спільноті. Такі права можуть бути реалізовані тільки колективно, хоча цьому завжди сприяє можливість здійснення індивідуальних прав. Колективне право на місцеве самоврядування фактично визнане цитованим вище положенням частини першої ст. 140 Конституції України. Суб'єктом відповідного колективного права в цьому випадку визнана територіальна громада. Подібні підходи до визнання суб'єкта колективного права на місцеве самоврядування застосовані в деяких інших конституціях. Так, в ст. 42 Конституції Угорщини встановлено: "Об'єднання виборців в общинах, містах, столиці та її районах, а також в округах мають право на місцеве самоврядування".

Місцеве самоврядування іноді розглядають і як одну з форм реалізації принципу народного суверенітету, форм народовладдя. При цьому вихідним є положення частини другої ст. 5 Конституції України, відповідно до якого "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Подібні положення можна знайти в конституціях Вірменії, Росії та деяких інших держав.

Положення про те, що народ здійснює владу, зокрема, через органи місцевого самоврядування, є в цілому правильним, адже місцеве самоврядування однаково організоване на усій території держави. До того ж у місцевих виборах може брати участь увесь народ (виборчий корпус). Однак це положення є досить спірним з огляду на теорію природного права громади. Зазначимо, що положення Конституції України щодо визначення місцевого самоврядування грунтується на певних засадах саме вказаної теорії, зокрема, на фактичному протиставленні державної влади і місцевого самоврядування, власне, народу як суверена щодо держави і територіальної громади, як своєрідного "суверена" в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

1 А. Ященко. Теория федерализма. – Юрьев, 1912. – С.342.

2 Ю.Панейко. Теоретичні основи самоврядування. –Мюнхен, 1963. – С.127.

3 "Государство и право" – 1993. - №8. – С.124.

4 А.И. Черкасов. Сравнительное местное управление: теория и практика. – М., 1998. – С.25.

5 Р. Драго. Административная наука. – М., 1982. – 245с.;

6 Г. Брэбан. Французское административное право. – М., 1988. – 488с.; Ж. Ведель. Административное право Франции. – М., 1973. – 512с.;

7 Д. Гарнер. Великобритания. Центральное и местное управления. – М., 1984. – 367с.

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...