WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Концептуальні підходи та шляхи вдосконалення навчального процесу в системі підвищення кваліфікації працівників органів влади -

Концептуальні підходи та шляхи вдосконалення навчального процесу в системі підвищення кваліфікації працівників органів влади -

Концептуальні підходи та шляхи вдосконалення навчального процесу в системі підвищення кваліфікації працівників органів влади

В умовах динамічного розвитку системи державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, її адаптації до сучасних вимог управління виникає проблема кадрового забезпечення та зростання його професійного потенціалу. Аналіз кадрового забезпечення органів влади всіх рівнів засвідчує про деякі особливості щодо їх освітньої підготовки. За статистичними даними Головного управління державної служби України тільки 4% від загальної чисельності державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування мають вищу освіту зі спеціальності „Державне управління" та „Державна служба". Значна частина службовців взагалі не має вищої освіти. Так, повну вищу освіту мають 69,7% працівників органів державної влади та 60,2 % посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Недостатній теоретичний рівень працівників органів влади частково компенсується навчанням в системі підвищення кваліфікації. За останні п'ять років динаміка показників щодо підвищення кваліфікації за різними формами навчання засвідчує про зростання потреби у набутті професійних знань та умінь. Дієвість системи підвищення кваліфікації характеризується в першу чергу оперативністю надання необхідних знань та масштабним охопленням різних категорій державних службовців та посадових осіб. Разом з тим, існує ряд проблем щодо вивчення концептуальних засад та ефективності навчання в системі підвищення кваліфікації України.

Нові підходи до розуміння розвитку системи підвищення кваліфікації службовців висувають нові вимоги до організації навчального процесу. На думку деяких вчених, головною метою навчання, зокрема, виступає необхідність навчити вчитися. Навчання повинно спиратися на технології групової динаміки і зводитися до організації ефективного самонавчання індивідуального інтелекту в умовах його взаємодії не тільки з викладачем, але й зі своїми колегами (6).

Вдосконалення навчального процесу потребує системного підходу, який складається з чотирьох етапів: аналіз потреб навчання; розробка програм та навчальних планів; безпосередньо навчальний процес; оцінка ефективності навчального процесу (1). Ключовим моментом у вивчені системного підходу до навчального процесу, на думку вченого, є аналіз потреб (2).

На думку деяких науковців при організації навчального процесу, необхідно враховувати стаж роботи на займаній посаді, базовий рівень освіти, навчальні потреби слухачів, індивідуалізацію навчального процесу з урахуванням психофізіологічних якостей кожного слухача (7).

Удосконалення навчального процесу потребує застосування методології наукового аналізу форм і методів підвищення кваліфікації для отримання максимального рівня якості знань слухачів. Зокрема, при вивчені методологічних основ аналізу навчального процесу необхідно враховувати аналіз змісту навчального заняття та аналіз структури заняття, форми та логіки викладу й обговорення матеріалу (4).

Потребують окремих досліджень такі питання, як зміст та застосування андрагогічної теорії освіти для дорослих, функції і типологія форм навчання державних службовців, стимулювання самоосвіти в системі підготовки державних службовців та її мотивація (5).

Матеріали досліджень науковців України та практичний досвід роботи центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації визначають основні шляхи вдосконалення навчального процесу: перегляд видів навчання та визначення їх пріоритетів; вивчення навчальних потреб та перегляд змісту навчання; вивчення форм та методів навчання з урахуванням нових освітніх технологій; вдосконалення форм контролю за результатами навчального процесу.

Серед основних особливостей навчального процесу в системі підвищення кваліфікації можна зазначити:

    • теоретичну (академічна) спрямованість та тематична різноплановість за змістом навчальних програм (в тому числі професійних, постійно діючих та короткотермінових програм);

    • застосування в переважній більшості традиційних форм і методів навчання (лекції, тематичні зустрічі тощо).

Очевидно, що в умовах „освітнього дефіциту" (відсутність базової освіти з питань державного управління та державної служби) змістовна частина навчальних програм відіграє свою роль у формуванні професіоналізації працівників влади та їх теоретичної підготовки. Одночасно вони лиш частково відповідають завданням системи підвищення кваліфікації – здобуття нових умінь і навичок необхідних для державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Діюча навчальна система потребує в першу чергу перегляду різних видів навчання та їх застосування. Навчання за професійною програмою підвищення кваліфікації необхідно впроваджувати для всіх державних службовців та посадових осіб тільки один раз за період роботи в органах влади. Така норма повинна впроваджуватися для тих службовців, які вперше прийняті на державну службу, вперше обрані на займану посаду або не мають вищої освіти зі спеціальності „Державне управління". Дана навчальна програма дозволить в стислі терміни підвищити теоретичний рівень кадрів, сформувати загальні засади розвитку державного управління, місцевого самоврядування, державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Без такої базової теоретичної підготовки не можна говорити про високий рівень професіоналізації службовців незалежно від посад та стажу роботи в органах влади.

Постійно діючі семінари, як поглиблення знань відповідної спеціалізації, доцільно застосовувати з урахуванням функціональних завдань службовців певних структурних підрозділів органів влади. Практика засвідчує, що в період динамічних суспільних змін, все більше виникає потреба у поглибленому вивченні найбільш актуальних тем, які дозволяють підвищити професіоналізацію кадрового потенціалу.

Впровадження короткотермінових семінарів є найбільш оперативною формою надання нової інформації. Як правило, короткотермінові семінари дозволяють освоїти поточну інформацію, яка необхідна для виконання службових обов'язків. Подібні семінари є достатньо поширеною формою але не стільки у навчальних закладах підвищення кваліфікації, скільки в органах влади що фіксується окремим розділом у річних планах роботи.

В умовах професійного зростання кадрового потенціалу теоретичне та інформаційне забезпечення підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб ще тривалий час може бути важливим напрямком роботи регіональних центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації (далі Центр). Разом з тим, в системі підвищення кваліфікації вже назріла потреба у посиленні та систематичній роботі щодо впровадження інтерактивних форм навчання, які повинні прийти на зміну „академічних" форм і методів навчання або використовуватися у певному їх співвідношенні з врахуванням навчальних потреб службовців того чи іншого регіону. Мова йде про необхідність застосування тренінгових програм, основне завдання яких полягатиме у здобутті державними службовцями та посадовими особами необхідних умінь і навичок.

Завдання тренінгових програм повинні бути націлені на удосконалення адміністративної та управлінської діяльності, суттєво підняти професійний рівень та імідж державних службовців та посадових осіб органів влади всіх рівнів. „Інформаційно-академічні" навчальні програми повинні давати теоретичні основи і оперативно відповідати на інформаційні запити часу. Інтерактивні навчальні програми спрямовуються на здобуття певних навичок. Поєднання та поступовий перехід від „інформаційно-академічних" до інтерактивних видів навчання в системі підвищення кваліфікації є основою професійного зростання кадрів шляхом удосконалення необхідних для роботи умінь та навичок.

Вивчення навчальних потреб службовців засвідчує про необхідність вдосконалення змісту навчальних програм. Зміст освіти державних службовців потребує зваженого підходу та практичного удосконалення, наповнення знаннями, що дасть можливість працівникам державної служби піднятись на рівень професіоналізму, адекватний вимогам сьогодення (3). Навчальні програми „академічного" спрямування вже пройшли апробацію часом у відповідних навчальних закладах і достатньо ефективні з точки зору теоретичної підготовки службовців.

Впровадження навчальних програм інтерактивного спрямування потребують ще детального вивчення. У відповідності до професійно-кваліфікаційних характеристик державних службовців та посадових осіб, з урахуванням сучасних тенденцій щодо надання управлінських послуг, до змісту інтерактивних (тренінгових) програм підвищення кваліфікації доцільно включити такі теми, як методологія аналізу службової інформації, методологія прийняття управлінських рішень, використання комп'ютерних технологій в системі державної служби, мистецтво публічного виступу, комунікативні засоби взаємодії з громадськістю та інші, які сприятимуть професійній діяльності службовців. Разом з тим, загальні засади визначення тематики тренінгових програм повинні визначатися як на загальнодержавному рівні, так і з врахуванням регіональних особливостей навчальних потреб державних службовців та посадових осіб.

Практика підвищення кваліфікації державних службовців засвідчує, що діюча система підвищення кваліфікації носить скоріш за все інформаційний або академічний характер і в меншій мірі характеризується динамічністю та практичною цілеспрямованістю щодо здобуття певних навичок необхідних для виконання службових обов'язків. Проблема полягає в тому, щоби через визначення та впровадження нових шляхів навчального процесу концептуально вдосконалити всю систему підвищення кваліфікації державних службовців.

Список літератури:

1. Мельников О. Складові професійної програми підвищення кваліфікації державних службовців // Вісник УАДУ. -2002. -№1. - C. 359-367

2. Мельников О. Навчально-методичні аспекти та форми професійного навчання державних службовців // Вісник державної служби України .- 1998.-№1.- с.61-67;

3. Плаксій Л. Специфіка змісту професійного удосконалення працівників державної служби на сучасному етапі // Вісник УАДУ.- 2002.- №4.- с.7-15.

4. ПонеділкоВ., Снітчук М.Методика аналізу основних форм занять, що застосовуються в системі підвищення кваліфікації державних службовців // Вісник УАДУ. -2002. -№1. - C. 345-358

5. Протасова Н.Г. Теоретичні основи навчання державних службовців у системі підготовки та підвищення кваліфікації : Навч. посіб/ Н.Г. Протасова. -К.: Вид-во УАДУ, 2000.-159 с.

6. Сурмі Ю. Необхідність концептуальних змін професійного навчання державних службовців в Україні // Вісник НАДУ. -2005. -№4. - C. 84-92

7. Чемерис А., Саган С. Шляхи вдосконалення навчального процесу з підвищення кваліфікації державних службовців //Вісник УАДУ.- 1997.- №2.- С.127-132

Loading...

 
 

ֳ


...