WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Історичний центр після комунізму: вибіркова девітализація -

Історичний центр після комунізму: вибіркова девітализація -

Історичний центр після комунізму: вибіркова девітализація

Для організації процесів ревіталізації міських центрів далеко не другорядне значення має саме вітальність міського центра, тобто субстанція, що заповнює передбачувані порожнечі у соціальному функціонуванні історичного центра.

Дослідники з країн старої демократії, де ця субстанція формувалася відносно плавно й поступово протягом декількох століть, можуть певною мірою абстрагуватися від її характеристик. Натомість для міст у країнах, що пережили у ХХ столітті комуністичні експерименти, характер міської вітальності має скрупульозно досліджуватися та спеціально враховуватися при визначенні стратегії ревіталізації. Багато що в цих країнах, особливо в країнах слов'янських, постає перед західним оком як дивно вивернуте й нелогічне. Інакше й не може бути там, де форми соціального життя є наслідком серії крутих і радикальних поворотів у розвитку, силоміць й безвідповідально кількаразово здійснених протягом одного сторіччя.

Поняття про ревіталізацію сходить, по суті, до теорії "концентричних зон" Е. Берджесса1, відповідно до якої міський центр, розширюючись, захоплює омертвілі ділянки другої зони (колишні гетто, нетрі, кинуті фабрики). Природно, нова повноцінна соціальність сама на цих пустищах не наросте, то ж стратегія ревіталізації стає імперативним доповненням до проектів міської реконструкції. Не менш важливим у цій системі поглядів має бути також збагачення соціальних функцій ділянок ділового центра, що порожніють після кінця робочого дня. І в першому, і в другому випадках мова йде, таким чином, про завдання інтенсифікації, заповнення соціального життя старого центра. У посткомуністичному місті все навпаки. Прикладом для нашого аналізу був Харків (півторамільйонник на сході, освітня столиця України), але багато рис, які будуть описані нижче, добре пам'ятають ті мешканці всіх великих міст, котрі спостерігали соціальні трансформації 80-90-х рр.

1. Будні дні.

1.1. Повсякденне вуличне життя старого центра виглядає перенасиченим. Це враження викликане в першу чергу буянням вуличної комерції, яка виникає, схоже, спонтанно й неконтрольовано у будь-якому пункті міського центра, дослівно кидаючись під ноги перехожим.

Новий приватник накочувався на міські центри декількома хвилями, і цей процес у різних посткомуністичних країнах мав свої особливості. Наприклад, у Польщі безкраї торговища лоточників, звільнивши тротуари, розсмокталися по перших поверхах будинків. У Росії й на Україні, навпаки, створилося й надовго закріпилося як би друге одноповерхове місто з нескінченних будок і будочок перед вуличними фасадами, на місці колишніх газонів. Це місто переживало свої реконструкції й модернізації, зникало й виникало знову.

Найбільша концентрація вуличної торгівлі (будки, переносні лотки, просто торгівля з землі) оточує основні транспортні вузли – кінцеві зупинки трамвая й тролейбуса, вокзали, і, у першу чергу, станції метро та підземні переходи, що ведуть до них. У Харкові, також як у Києві й у Москві, у далеких новобудовах, так званих спальних районах, скупчення кіосків у станцій метро давно вже утворили щільно забудовані території із внутрішніми вулицями, що іноді займають кілька гектарів. Іншою улюбленою локалізацією вуличної комерції в перебудовну та постперебудовну епоху стали громадські сквери й парки (у Польщі аналіз не виявив аналогічних явищ). Крім різноманітних закладів харчування (від стаціонарних, часто монументальних, ресторанів до пивних під відкритим небом і торгівлі в розніс) тут квітнуть сувенірна торгівля, різноманітні атракціони, промисел фотографів зі штучними верблюдами й живими мавпами, голосне волаючі караоке. Цей бедлам, звичайно ж, є спадкоємцем радянської моделі парків культури й відпочинку, але за винятком культури й з максимальними утрудненнями для відпочинку.

Декларації всіх міських управ спрямовані на редукцію цих видів життєдіяльності, тобто в точному сенсі слова, на девіталізацію. Але ні регулярні міліцейські рейди, ані періодичні кампанії з ліквідації кіосків, ні навіть офіційні програми благоустрою місць громадського відпочинку не можуть ліквідувати це явище. Обрізання крони не зачіпає корупційного коріння, яким живиться вулична комерція.

1.2. Виплеснувшись спочатку на тротуари й у підземні переходи, стихія приватної торгівлі, нагромадивши трохи грошей, почала відвойовувати в житла перші поверхи, спочатку на головних, потім на бічних вулицях, а потім і по всьому центрі. Часто при цьому викуповувалися не тільки перші поверхи, розташовані на рівні або ледве вище рівня землі, але також напівпідвали й високі перші поверхи. В обох випадках для того, щоб увійти в новий магазин або кав'ярню, було потрібно влаштувати сходи. Заощаджуючи внутрішній простір й орендну плату, сходи виводили за площину фасаду. На тротуарі з'являлися глибокі викопи чи виростали вигадливі сходи й ганки, що нерідко виступають на середину тротуару. Природно, майже завжди ці функціональні пристрої трактувалися власником і його архітектором як поле для рекламних вичинів. Навіть коли немає особливої необхідності в спорудженні сходів або козирка, на фасаді будинку все одно з'являються вигадливі нарости, що пластично й стилістично руйнують композицію будівлі й посилюють візуальний хаос.

1.3. Професія рекламіста фактично оселилася в наших містах тільки з дозволом на приватну торгівлю. Схоже, водночас із цим сконала посада головного художника міста. У всякому разі, рясні й різнорідні рекламні конструкції на людній вулиці щільно заповнюють весь простір фасадів від тротуарів до середини другого поверху, нітрохи не рахуючися ні з архітектурою будівлі, ні зі скалею і колористикою своїх рекламних сусідів. Реклама активно поширюється й у третій вимір, заповнюючи перспективу вулиці кронштейнами, консолями, а по краї тротуару – нескінченним рядом рекламних лайт-боксів. Коли вони тільки з'явилися, головним виправданням потурання влади була темрява на вулицях; дійсно, років з десять лайт-бокси були якщо не єдиним, то головним освітленням центральних вулиць. Дрібний і метушливий хаос фасадної реклами доповнюють великі плями білбордів і величезних банерів, які з'являються всюди, де кут зору розширюється: на площах, перехрестях, на розтяжках упоперек вулиці, на брандмауерах багатоповерхових будівель, а навіть по всій площині фасаду (варшав'янин тут згадає перехрестя Маршалковської й алей Єрусалимських, киянин – Поштову площу).

Цей хаос, що спотворює середовище історичного центра, є точним візуальним аналогом стихійної комерційної діяльності, що спотворює вуличне життя. Управлінські стратегії, спрямовані на подолання й того, і іншого, на перший погляд виглядають як стратегії заборонні й редукціоністські, як стратегії девіталізації. Око урбаніста із задоволенням побачило би на місці нинішніх комерційних і рекламних ексцесів шляхетні лінії історичних фасадів, так само як на місці "Купецьких Домів Товарових"1 – акуратно підстрижений газон. Але природа, за Аристотелем, не терпить порожнечі. Хаос неможливо заборонити, але його можна перебороти організацією. Перспективу трансформації вітальності центра розглянемо на матеріалі особливих режимів його функціонування – вихідних днів і свят.

2. Уікенди й свята

2.1. Помешкання автора знаходиться посередині головної вулиці Харкова, навпроти величезної пізньобруталістської будівлі академічного театру опери та балету, точно посередині тієї квадратної милі, на яку щосуботи й неділі стягується народ з усіх харківських околиць та з ближніх передмість. На території милі знаходяться відрізок мейн-стріт, згаданий уже театр ХАТОБ (насправді розважальний центр, що включає також кіно-палац, ігротеки, більярдні й кафе), міський сад імені Шевченка (кілька двохсотлітніх дубів, чудовий пам'ятник Шевченкові, з дюжину відкритих і критих ресторанів, два великі фонтани, кіноконцертна зала на дві тисячі місць та великий мальовничий зоопарк) і величезна площа Свободи, колишня Дзержинського (12 га)2, друга за розміром у світі, після Пекінської Тяньаньмень.

Цей процес циклічної зміни населення середмістя я спостерігаю багато років, і вивчив його в деталях. У його підстав лежить убогість соціальної інфраструктури міських районів. Отримавши черговий ресурс вільного часу, маси молоді, підлітків і батьків з дітьми, ведені інстинктом соціального самозбереження, вирушають у центр у пошуках спілкування й розваг. При цьому вони аж ніяк не переповняють театри (на свої півтора мільйона жителів й 250 тис. студентів Харків має аж шість театрів) і музеї (їх трохи більше – щось близько десятка). Циклічні вливання околиці в центр аж ніяк не піднімають її культурний рівень. Навпаки, пристосовуючись до цих міграцій і витягаючи з них дохід, центр трансформує свою індустрію вільного часу під невибагливі смаки й обмежені фінансові можливості жителів окраїни. Затребувані: зоопарк, луна-парки й майданчики атракціонів, дешеві ресторани й пивні під відкритим небом (по-справжньому дорогі й вишукані ресторани ховаються на периферії центра, або навіть зовсім в особливих місцях, доступних тільки на автомобілі). По вечорах уздовж усього бордюру, що оточує квадратну милю розваг, стоять черги таксі, готові доставити клієнтів до повій (і навпаки).

2.2. У святкові дні місце й режим проведення свят досить схожі на вихідні. Відмінності тут є скоріше кількісними. При соціалізмі святкові дні відкривалися демонстраціями або військовими парадами на площі Дзержинського, у пам'ятника Леніну (стоїть дотепер). Вечорами на площі влаштовувалися "народні гуляння" з відкритими естрадами й концертами "художньої самодіяльності". Тепер естради замінила величезна збірна сцена для концертів поп-музики. Взимку посередині площі й тоді, і тепер споруджується величезна ялинка. І тоді, і тепер завершенням свята стає потужний феєрверк (тепер не тільки в державні свята, але також у день міста, у різного роду "Дні пива", "Дні сиру", що тягнуться ціле літо, і т.п.; у місті є власна велика фабрика піротехніки). Після феєрверка багатосоттисячна юрба розтікається з площі Сумською вулицею й проспектом Леніна до станцій метро, голосно скандуючи стосовні до випадку гасла, але частіше просто "Хар-ків! Хар-ків!". Оце і є апофеоз колективного духу міста.

1 Гігантський крите торжище дешевих товарів у самому серці Варшави, на вул. Маршалковській, навпроти Палацу культури і науки.

Loading...

 
 

ֳ


...