WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Місцеве врядування : можливий порядок денний для України -

Місцеве врядування : можливий порядок денний для України -

Місцеве врядування: можливий порядок денний для України

Визначення доброго місцевого врядування („Good Urban Governance", англ.) вперше було задекларовано на ІІ Конференції ХАБІТАТ у червні 1996 р. у Стамбулі. ХАБІТАТ ініціював обговорення введення поняття: добре місцеве врядування, в управління: залучивши до нього міста, своїх партнерів та міжнародну спільноту. За результатом цього обговорення було визначено: „добре місцеве врядування – це сума безпосередніх взаємовідносин громадян, публічного та приватного секторів, планування та управління спільними справами міста. Це процес що постійно триває і через який мають бути взяті до уваги протиріччя або різні інтереси, організовані спільні дії. Ці відносини включають як офіційні інституції так і неформальні домовленості та соціальний капітал громадян".

Сьогодні терміну врядування („governance", англ.) надано багато значень різними сторонами процесу, і термін вже став обов'язковим для управління. На теоретичному рівні під терміном врядування розуміється співпраця багатьох сторін, які беруть участь у процесі управління суспільними справами. Місцеві органи влади в ньому виступають як один або декілька учасників процесу. Ми також можемо розглядати цей термін щодо питання структури - організації можуть працювати у ієрархічному, ринковому середовищі та з мережею громад. Врядування також можна розглядати як процес керування та координації зусиль. Остаточно врядування у літературі трактується як теорія або аналітична система.

Концепція доброго врядування також визначає рамки ефективності та результативності. Ми маємо відрізняти врядування від уряду (governance from government, англ.) та від публічного менеджменту або публічного управління („public management", англ.). Врядування - це процес поєднання влади та обов'язків у суспільстві. Це впливає та визначає публічну політику та рішення щодо суспільного життя. Врядування – ширша за уряд категорія, яка включає взаємовідносини між офіційними інституціями та інституціями громадянського суспільства і стала важливою концепцією міжнародного розвитку. Поки добре місцеве врядування опікується політикою участі у прийнятті рішень та прозорості процесу їх прийняття, місцеве управління займається імплементацією вже прийнятих рішень.

Як зазначено вище, різні учасники вкладають різні розуміння в концепцію врядування. Відповідно різняться їхні ставлення до головних нормативних елементів концепції. Пропонуємо розглянути наступні елементи доброго місцевого врядування які висуваються Програмою розвитку Організації Об'єднанних Націй (далі - ПРООН). Ці елементи включають:

  1. Участь: всі чоловіки та жінки повинні мати право голосу при прийнятті рішень безпосередньо або через легітимно представлені посередницькі структури, що представляють їхні інтереси. Місцева демократія та децентралізація є необхідною умовою для участі;

  1. Стратегічне бачення: лідери та громадськість повинні виробляти широкі та довгострокові перспективи щодо доброго врядування, людського розвитку та розвитку їхнього міста;

  1. Верховенство права: правові рамки мають бути чіткими, безособовими та забезпечені владними повноваженнями, особливо ті що стосуються прав людини;

  1. Прозорість: процес, в якому інституції та інформація мають бути загальнодоступними для тих, кого вони стосуються. Також має бути надано достатньо інформації для розуміння та можливості моніторингу;

  1. Відповідальність: інституції та процеси намагаються служити усім зацікавленим сторонам;

  1. Орієнтація на консенсус: різні інтереси узгоджуються з метою досягнення широкого консенсусу, поєднуючи найкраще в інтересі кожної групи, в політиці та процедурі;

  1. Забезпечення безособовості: всі чоловіки та жінки мають можливості до покращення та забезпечення власного існування;

  1. Ефективність та результативність: процес, в якому інституції продукують результати, які відповідають потребам при найкращому використанні ресурсів;

  1. Підзвітність: керівники в уряді, приватний сектор та організації громадянського суспільства підзвітні громадськості, так само як інституціональним зацікавленим сторонам процесу [7].

Продовжуючи ці елементи ООН - ХАБІТАТ пропонує набір семи принципів побудованих з урахуванням міжнародного досвіду та погоджених міжнародними конвенціями:

  1. Сталість/сталий розвиток (баланс між соціальними, економічними потребами та потребами щодо навколишнього середовища сучасного та майбутнього поколінь, який може бути реалізований через: консультації з громадою зацікавлених сторін щодо побудови стратегічного бачення міста, консультації щодо планування навколишнього середовища та процесу управління, фінансової самодостатності, через участь громадян в економічному житті їхніх міст).

  1. Субсидіарність (стосовно повноважень та ресурсів які можуть бути реалізовані через: розвиток спроможності врядування на рівні міста; визначені обов'язки та ресурси на рівні міста; прозорі фіскальні трансферти, та фінансове вирівнювання для підтримки слабких місцевих громад).

  1. Безпристрасність (щодо надання послуг населенню органами влади та стимулювання економічного розвитку, який може бути реалізований через: партнерство з приватним сектором та громадянським суспільством, чіткі та передбачувані рамки регулювання; вдосконалення обсягу місцевих доходів; чіткі завдання та цілі щодо забезпечення населення послугами які надають органи влади).

  1. Прозорість та підзвітність (керівників та всіх зацікавлених сторін, що може бути реалізоване через: партисипативне бюджетування („Participatory Budgeting", англ.) активне залучення громадян та зацікавлених сторін до складання бюджету; прозоре проведення тендерів та процедур; боротьбу з корупцією та службовою етикою; побудову механізмів зворотного зв'язку щодо публічного управління; відкрите обговорення міських питань у ЗМІ).

  1. Залучення громадян (визнання того, що люди є головним багатством міста і одночасно об'єктом та сутністю сталого людського розвитку – може бути реалізовано через: культурну та громадянську солідарність, побудовану на взаємній повазі та розвитку; забезпечення повної та рівної громадянської участі; міські молодіжні парламенти, місцеві референдуми).

  1. Безпека (індивідуумів та їхнього життєвого середовища яка може бути реалізована через: консультаційний процес, побудований на верховенстві права, солідарності та запобіганні масштабних помилок; обізнаність та підготовленість до природних лих та інших ризиків; управління міськими ресурсами; підтримка мультикультуралізму та толерантності до різноманітності.[1]

Добре місцеве врядування забезпечує рамки, які вимагають здійснювати управління містами ефективно та результативно. Врядування - це процес поєднання влади та відповідальності у суспільстві. Це впливає на визначення публічної політики та рішень щодо суспільного життя. Врядування – ширша за уряд категорія, яка включає взаємовідносини між офіційними інституціями та інституціями громадянського суспільства, та стала важливою концепцією міжнародного розвитку. Сьогодні, національні уряди більшості країн декларують свою прихильність до демократії та доброго врядування.

Описуючи концепцію доброго місцевого врядування ми хочемо привернути увагу до сталого розвитку, що є основним завданням для імплементації доброго місцевого врядування.

Сталий розвиток є чітко пов'язаним з імплементацією концепції доброго місцевого врядування. Головний фактор, який може загрожувати сталому розвитку - слабкі інституції, які проводять програми та заходи через непрозору систему прийняття рішень. Наслідком таких рішень є те, що пріоритети та використання ресурсів не відображають справжні потреби міських мешканців. Якщо рівень схвалення міської політики мешканцями низький, то їх мотивація бути активно включеними в процес прийняття рішень відповідно буде мінімальною. Більш того, закритий процес прийняття рішень є основою поганого управління ("mismanagement", англ.) та корупції. Істотні вигоди досягаються завдяки побудові прозорості, підзвітності та участі всіх зацікавлених сторін у процесі прийняття рішень. На цьому шляху, темпи розвитку ростуть, та ведуть до активної участі та партнерства з приватним сектором, сектором громадянського суспільства та з громадою. Все це веде до сталого розвитку.

Перше визначення сталого розвитку з'явилось у Звіті Брантландської Комісії („Brundtland Commission", англ.) 1987 року: „Розвиток, це задоволення потреб сучасності без компромісів щодо спроможності майбутнього покоління задовольнити власні потреби."

Концепція сталості/сталого розвитку була центральною у розвитку підходу дбайливого ставлення до навколишнього середовища. В подальшому цю ідею на Світовій Конференції щодо навколишнього середовища в Ріо-де-Женейро в 1992 було в практичному плані розвинуто в концепції Порядок денний 21 („Agenda 21", англ.) та Місцевий порядок денний 21 ("Local Agenda 21", англ.). Цю концепцію з того часу приймають все більше і більше міст у країнах світу. Використання ресурсів за рахунок зловживання середовищем, що раніше вважалося „ціною за розвиток", зараз вже неприйнятним.

На цій конференції було також рекомендовано, щоб порядок денний та акції, необхідні для покращення навколишнього середовища світу, були адаптовані до місцевих умов. Цей порядок денний був названий місцевий порядок денний 21. Резюмуючи: „Кожна місцева влада має вступити у діалог з громадянами, місцевими організаціями та приватними підприємствами та прийняти місцевий порядок денний 21" [4].

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...