WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Ефективність локальних спільнот (громад) та криза -

Ефективність локальних спільнот (громад) та криза -

4. Для того щоб економічний розвиток став стійким процесом, наснага до праці й ноу-хау мають доповнюватися відповідним обладнанням. Доповненням до робочих рук і людського розуму повинна бути певна "кінська сила" техніки, її слід забезпечувати шляхом інвестицій в обладнання, матеріальні та сервісні інфраструктури. Джерела фондів для інвестицій можуть бути внутрішніми, зокрема, приватні заощадження або корпоративні прибутки, незалежно від форми власності; а також зовнішніми — зарубіжні інвестиції або допомога інших країн. Інституційна структура, суспільний лад мають бути досконалими, аби стимулювати потребу і бажання людей працювати, творити, поширювати й застосовувати ноу-хау для підтримання адекватних рівнів інвестицій.

Складові суспільного ладу. У середній частині Таблиці показано три складових суспільного ладу, що визначають ефективність суспільства. Умовно вони розділені на соціальні, політичні та економічні чинники.

Політичні чинники проявляються через форми правління, а економічні – через економічну систему. Соціальні чинники, в свою чергу, укорінені у культурі нації, її цінностях. Під культурою ми тут розуміємо усю сукупність традицій, поглядів, ставлень, уподобань, звичаїв, що притаманні кожному народові, визначають його менталітет, взагалі, все те, що вважається важливим і цінним для більшості представників народу. Поняття „цінності" використовується у двох смислах: - те, що людина особливо цінує в житті чи, зокрема, у праці (трудова цінність) і тому є одним із джерел мотивації поведінки; - те, що виступає як еталон належного (високі цінності, "загальнолюдські цінності") й тому коректує поведінку. Цінності - джерело мотивації діяльності людини, в тому числі, і трудової. Вони багато в чому визначають наснагу до праці, трудові дії працівників, їх трудову поведінку, а значить, і результати роботи. Цінності учасників спільноти і наявність умов для їх реалізації є найважливішою стороною ефективності будь-якої спільноти. Цю тезу добре ілюструє Остап Кривдик [7]. Зокрема, він зробив досить своєрідну підбірку „цінностей", що гальмують розвиток українського суспільства, та цінностей, що могли б сприяти його швидкому розквіту (див. Вставку).

Вставка

Цінності та антицінності українського пострадянського суспільства

Цінності, що заважають нам. Домінуючі цінності сучасного часу - зацикленість на речах (матеріалізм), відсутність абсолютів ("все відносне", релятивізм) і зверхньо-зневажливе ставлення до всього (скептицизм). От саме тому корупція як влада сильного і грошовитого є принципом функціонування української держави. Ця корупція - прямий наслідок таких ціннісних орієнтирів, котрі є наслідком дефіциту довіри і поваги до інших, і більшою чи меншою мірою властиві кожному з нас:

1. Гіперіндивідуалізм: я - головне мірило світу, я встановлюю, що правильно, а що ні, я існую для себе, і, можливо, для своїх найближчих. Посттравматичний, наслідок радянського примусового стадного "колективізму".

2. Гіперматеріалізм: головне - володіти. Залежно від того, чим ти володієш, виходить те, ким ти є. Чим більше маєш, тим більше кимось ти є. Той, хто має менше - є меншим, той, хто нічого не має, є ніким. Ідеї - ніщо, речі - все. Пострадянський, зумовлений убогістю в радянські часи і тим же ж "діалектичним матеріалізмом", пропагованим СРСР.

3. Право сили: сильний завжди правий, слабий завжди неправий. Краще бути сильним і стверджуватися за рахунок слабих. Зумовлений постколоніальним становищем, коли владою були "інші" - ті, хто були праві, тому, що мали за собою силу.

4. Трайбалізм - племінна і "класова" свідомість: необхідно створити певне середовище і не допускати до нього нікого, кооптувати його за родинно-територіальним принципом, за принципом персональної відданості. От тут корені глибші - від феодальної свідомості до радянської кланової системи і горизонтальних зв'язків, замкнутих на свій "клас" - продавці-чиновники-робітники-вчені-бюрократи етц.

Натомість цінності, на яких можна збудувати спільну справу, є такими:

1. Поміркований колективізм, розуміння того, що людина окремо від свого суспільства є менш ефективною. Батьківщина починається сім'єю, але нею не закінчується. Батьківщина - це коли сім'я твого ближнього є і твоєю сім'єю. Найсильніше це відчутно на війні, коли ти воюєш і за сім'ю свого сусіда, а він воює і за твою сім'ю. Протистоїть наглій силі: "гуртом і батька легше бити".

2. Баланс ідеального і матеріального: людина їсть, щоб жити, але не живе, щоб їсти. "ЯКІ В ТЕБЕ ЦІННОСТІ - ТАК ТИ І БУДЕШ ЖИТИ". Потрібне розуміння, що цінності - це дуже практичні речі, котрі коштують грошей: "суспільний інтерес", "гуманітарний чи соціальний капітал" ("анонімна довіра") мають конкретний матеріальний вимір. Чесним бути дорожче сьогодні, але вигідніше завтра і надалі. Протистоїть гіперіндивідуалізму: зациклений лише на матеріальному повинен випадати з "кола довіри".

3. Презумпція честі і гідності, поява "ганьби" як суспільного інституту. Повернення інституту "моральних авторитетів".

4. Повага до професіоналізму. Довіра на основі спільних цінностей і попередніх дій, а не за сімейно-клановою ознакою.

Остап Кривдик. „Кто вместо них?", Ежедневная інтернет-газета „Одесса-дейли"

http://odessa-daily.com.ua/newspaper

Богдан Гаврилишин вважає, що існує кілька базових "... прототипів цінностей, форм правління та економічних систем; кожен з них має свої переваги й недоліки. Одні з них привабливіші з гуманістичної точки зору; інші — із політичної, філософської або соціальної; ще інші зумовлюють кращі економічні досягнення". У книзі [3] у розгляд введено по три прототипи для кожної зі складових суспільного ладу. Оскільки нас цікавить ефективність суспільств, то особливий інтерес викликають цінності/переконання, що впливають на стосунки між індивідами або групами, на відносини в суспільстві як такому. Отже, найпродуктивніший спосіб класифікації цінностей пов'язаний зі ступенем значимості, що приписується самому собі, іншим особам або громаді в цілому, а саме: індивідуалістсько-конкуренційні, групово-кооперативні та урівнювально-колективістські. Три прототипи складової „Політичне правління": противага – боротьба за владу; колегіальне правління - співпраця при владі; унітарне правління – диктатура; Економічна система також має три прототипи: вільне підприємництво, узгоджене вільне підприємництво - регульована ринкова економіка, адмінстративно-командна система. Нижче дано короткий опис прототипів складових суспільного ладу [3]:

ЦІННОСТІ.

1. Індивідуалістсько-конкуренційні. Кожен індивідуум — унікальний. Об'єктивним для кожного є те, що його турбують власні потреби й прагнення; кожен шукає шляхи самоутвердження та самовираження.

2. Групово-кооперативні. Особа — лише частинка всесвіту й частинка суспільного ладу. Кожен покликаний відігравати власну роль у ньому, добровільно підпорядковувати себе вищим цілям, виконувати свої обов'язки і реалізовувати своє призначення шляхом кооперативної взаємодії з іншими.

3. Урівнювально-колективістські. Люди народжуються рівними, вони невіддільні від суспільства. Для задоволення своїх потреб кожна людина повинна бути спроможною брати із загального фонду і вносити до нього якнайбільше у відповідності з її здібностями. Кожен реалізує своє покликання і шукає його втілення у безконфліктному суспільстві.

ПОЛІТИЧНЕ ПРАВЛІННЯ.

1. Противага (боротьба за владу). Це представницький уряд з однією партією при владі та однією або кількома в опозиції, усвідомлена мета яких полягає у відверненні зловживань та кращому використанні влади, у "противазі". Свободи гарантуються поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову.

2. Колегіальне (співпраця при владі). Рішення приймаються представниками різних верств населення, що мають різні погляди, беруть участь у цьому процесі і, отже, поділяють відповідальність за наслідки прийнятих рішень.

3. Унітарне (диктатура). За цієї форми правління влада концентрується на вершині соціальної піраміди без існування офіціальної опозиції або противаги. Це властиво усім диктатурам від лівих до правих, незалежно від їхніх ідеологічних обґрунтувань.

ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА.

1. Вільне підприємництво. Основні риси цієї системи — приватна власність, максимізація прибутку і вільний ринок із зобов'язаннями уряду утверджувати все це нормою закону з переважно суперницькими відносинами між урядом, бізнесом і робітництвом.

2. У згоджене вільне підприємництво. Ця система має риси, подібні до попередньої, за винятком узгодженості відносин між урядом та бізнесом (а в деяких країнах і робітництвом), що забезпечує досягнення консенсусу в питаннях загальнонародних цілей, пріоритетів і наступної узгодженості економічних зусиль.

Loading...

 
 

ֳ


...