WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Ефективність локальних спільнот (громад) та криза -

Ефективність локальних спільнот (громад) та криза -

Ефективність локальних спільнот (громад) та криза

"Криза в суспільстві, криза в державі – це переломний етап еволюційного розвитку ... суспільства й держави" – так характтеризувала ситуацію в Україні ще у 2003 році Тетяна Сербинська [1]. Для нинішньої ситуації констатацію „криза" слід поширити на весь світ. Безумовно, криза дає взнаки у першу чергу на рівні локальних спільнот – територіальних громад. Але розглядати проблеми виходу з кризи чи пом'якшення її наслідків для конкретної громади поза регіональним, національним та глобальним контекстом було б у принципі не вірно, було б марною справою, оскільки не може дати результата наближеного до реальності.

Сучасному поколінню українців випала місія відповісти на виклики, що повстали перед ним на рубежі століть, визначитись із шляхами і засобами, які воно має обрати для своєї країни, щоб убезпечити кожному громадянинові держави, кожному членові суспільства гідний рівень життя у найближчому й віддаленому майбутньому. Про які виклики йдеться? Перш за все, це перманентна трансформаційна криза, в якій Україна знаходиться ось вже майже 20 років, має корені як у світовому, так і у національному контексті. Зокрема, під час української трансформації необхідно розв'язати шестиєдине завдання: - розбудова власної державності; - формування єдиної української політичної нації; - утвердження нової (для посткомуністичної України!) системи суспільних цінностей і приорітетів (вищість прав громадян, рівність перед законом, демократія, толерантність, наполегливість у досягненні компромісу і консенсусу тощо); - створення демократичної системи правління; - перехід до сучасної ринкової екосоціальної економіки; - перехід від індустріальної енерго- та ресурсовитратної економіки до економіки знань і послуг. Принагідно відзначимо, що жодне з цих завдань (може, за виключенням першого) не можна вважати завершеним. Другий виклик виник лише наприкінці минулого року. Це глобальна (світова) фінансово-економічна криза, що на фоні триваючої трансформаційної національної кризи в Україні проявилась особливо жорстко.

Про ефективність суспільств. Важливо визначити шляхи виходу з кризового стану для подальшого оновлення системи суспільних відносин, налагодження взаємодії держави й громади. Вихід із ситуації можливо знайти, лише відповівши на запитання: "Яке майбутнє ми хочемо отримати? Чого ми бажаємо?"

А чого ми бажаємо? Кожна людина бажає щастя. "Людина створена для щастя, як птах для польоту" – крилатий вислів, що визначає сенс людського життя. Але що ж таке щастя? Заглянемо в енциклопедичний словник: "Щастя є поняттям моральної свідомості. Щастя - це стан людини, що відповідає внутрішньому задоволенню своїм буттям, повнотою й осмисленістю життя" [2]. Як бачимо, усвідомлення щастя є суб'єктивним і відносним. Воно залежить від внутрішнього самовідчуття й задоволеності фізичних потреб людини, наявності певного добробуту і безпеки людини та її сім'ї на соціально-прийнятному рівні, задоволеності взаємостосунками з іншими людьми. Із сказаного витікає, що з точки зору кожної окремої людини сенсом існування усіх зовнішніх щодо неї інституцій (органів, підприємств, влади і т.п.) є сприяння цій людині у досягненні стану щастя - "стану задоволеності своїм буттям, повнотою й осмисленістю життя". Тобто, з точки зору кожного конкретного учасника будь-якої спільноти (держави, країни, громади, ...), ефективність функціонування спільноти у кінцевому рахунку визначається ступенем наближення громадян держави, жителів країни, членів громади до бажаного стану щастя у всій його повноті.

Зрозуміло, що у пошуках механізмів підвищення ефективності суспільних організмів, перш за все, маємо оглядатися навкруги і, вивчаючи успішний досвід інших спільнот, формувати власні уявлення про шляхи й засоби досягнення бажаного стану речей у власному домі. Шукаючи відповіді на поставлені питання, звернемо увагу на теорію ефективності суспільств Богдана Гаврилишина [3].

Серед майже 200 сучасних націй-держав є країни, які більш ефективні у служінні устремлінням людей до щастя. Виникають питання: "Чим вони відрізняються одна від одної? Які складові ефективного існування цих спільнот? Які їхні риси, властивості, структури українцям слід узяти до уваги щоб, не повторюючи довготривалого історичного шляху, прискорити досягнення подібних результатів на національному українському грунті у сучасних світових, європейських та українських геополітичних, економічних, соціокультурних, історичних, технологічних реаліях і тенденціях?"

Аналогічні питання виникають при розгляді ефективності спільнот різного рівня, аж до рівня локальних спільнот, які в Україні називають „територіальні громади" і яких в Україні станом на 01.01.2007 р. налічувалось 11 519 (з них 457 міські громади). Серед цих 11,5 тисяч формально рівних українських громад також є більш і менш ефективні у задоволенні людських потреб. Теж саме справедливо і відносно 27 спільнот регіонального (області, АРК, Київ, Севастополь) і 608 спільнот субрегіонального рівня (490 сільських та 118 міських районів).

Але чи правомірним є застосування методології аналізу ефективності Богдана Гаврилишина на спільноти іншого рівня, відмінні від тих, що аналізувались у його книзі, наприклад, на рівень „громада"? Адже теорія ефективних суспільств побудована Богданом Гаврилишиним на матеріалі спільнот рівня „нація-держава?"

Наша відповідь „ТАК". Наведемо деякі міркування на користь цього твердження.

Певна подібність таких спільнот як „громада" та „нація-держава" очевидна. Хоча кількісний фактор (число учасників спільноти) чинить свій вплив на завдання спільнот та інші якісні (структурні, функціональні і тому подібні) характеристики цих соціальних організмів. Разом із тим, соціальні спільноти, до яких відносять як нації-держави, так і громади, не залежно від їхнього розміру і політичного статусу у розумінні теоріїї систем є складними соціальними відкритими системами [4], тобто вивчаються з єдиних наукових позицій, оскільки мають багато подібного у своїй структурі і функціонуванні. Крім того, спільним для відкритих систем є те, що кожна із таких систем, в даному випадку - соціальних систем, не може бути повністю незалежною, ізольованою від зовнішніх впливів. Тобто ні громада, ні нація-держава не можуть діяти не враховуючи зовнішній контекст свого існування (правовий, ресурсний, політичний, технологічний, енергетичний, природний, міжнародний для націй-держав, регіональний та національний – для громад тощо). Один із патріархів української політичної думки Микола Костомаров ще наприкінці ХІХ-ого століття в роботах „Швейцарська спілка" та „Переднє слово до „Громади" також уподібнював громаду і державу, проводив паралелі між ними. Наталя Перинська, зокрема, звертає увагу на те що Микола Костомаров вважав державу асоціацією громад, а громаду – асоціацією громадян [5].

Тут також слід відмітити, що кількісний фактор не є вирішальним у віднесенні соціальної системи до країни чи громади. Дійсно, деякі територіальні громади за чисельністю жителів переважають деякі країни. Прикладами є багатомільйонні територіальні громади столиць крупних країн і карликові чи малі держави. Справа у функціональних відмінностях спільнот. Нації-держави можуть мати власну валюту, збройні сили та інші силові структури, а їх елементи-підсистеми (регіони і громади) – „ні". Країни є самостійним суб'єктом міжнародного права, а регіони та територіальні громади – „ні", хоча і регіони і громади у демократичних країнах країни мають можливість вступати у відносини із суб'єктами інших країн. І таке інше. Тобто, для націй-держав міжнародне оточення та міжнародне право має значно більше значення, ніж для регіонів чи громад цих націй-держав.

Оскільки ми маємо намір поширити теорію ефективних суспільств Богдана Гаврилишина [3] з рівня „нації-держави" на рівень „громада" та „регіон", то наведемо основні підходи розвинутої ним теорії для суспільств рівня „нація-держава".

Критерії ефективності суспільств. „Суспільства, держави мають значні відмінності щодо ефективності в залежності від часу та країни. Економічне становище може характеризуватися як низькою продуктивністю при великій бідності, так і швидким економічним зростанням, процвітанням, а також стагнацією або занепадом. Зовнішнє політичне становище країни може змінюватися від сили і впливу до відносного безсилля, а внутрішнє – від мирного, спокійного функціонування політичних інституцій при значних особистих та інституційних свободах і високому ступені добровільності у прийнятті системи управління до нав'язування силою, приборкання заворушень, масового терору, суспільних чвар, громадянської війни й революції. Суспільне здоров'я також може змінюватися з плином часу: від близьких стосунків між людьми на роботі та під час відпочинку з можливостями для творчих, корисних занять, згуртованості та почуття обов'язку до чвар, напруженості, руйнації соціальних структур, відчуженості і високої злочинності.

Loading...

 
 

ֳ


...