WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Ініціативи президента України В.Ющенка щодо конституційної реформи -

Ініціативи президента України В.Ющенка щодо конституційної реформи -

Президент України просував ідею реформування територіальної організації влади. Зокрема, на засіданні Національної ради з питань взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яке відбулось у Лівадії (Автономна Республіка Крим, 25.03.2008 р.), він наголошував на необхідності розробки плану реформування органів місцевого самоврядування в контексті майбутніх конституційних змін.

Тим часом діяльність НКР не була підтримана політичними силами. Відбулося лише її установче засідання. Конституційний процес через політичні чинники призупинився. Одним із факторів став також негативний висновок Конституційного Суду щодо можливості затвердження проекту Конституції України на всенародному референдумі. Однак створена НКР робоча група здійснила аналіз положень чинної Конституції, опрацювала міжнародний та вітчизняний досвід конституційно-державного будівництва, загальновизнані міжнародні стандарти та вимоги міжнародно-правових документів у сфері прав людини. Були проаналізовані висновки і рекомендації Венеціанської комісії та Парламентської асамблеї Ради Європи, висновки і рішення Конституційного Суду України. Зокрема, було взято до уваги зауваження Венеціанської комісії до проекту нової редакції Конституції України, розробленого групою науковців на чолі з професором В.М.Шаповалом, який став важливим елементом у дискусії з конституційної реформи в Україні. Були також враховані окремі норми проекту, підготовленого фракцією Комуністичної партії, розробки Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України, громадських організацій, думки вчених – провідних фахівців у галузі конституційного і адміністративного права.

НКР напрацювала концепцію конституційних змін, які зберігають досить сильні позиції Президента у структурі влади. Однак провідні політичні сили задекларували інші прагнення, поставили під сумнів доцільність продовження діяльності НКР.

Останнім часом Президент України, враховуючи призупинення конституційного процесу, активізував свої зусилля щодо впровадження конституційної реформи. Підставою для таких кроків, є намір "перезавантажити" систему державної влади, що цілковито відповідає суспільним інтересам, на чому полягає більшість незалежних політичних експертів, які стверджують, що без конституційної реформи чергові вибори Президента України чи перевибори Верховної Ради України не внесуть суттєвих змін у функціонування державної влади, не стануть основою для розв'язання системних проблем. Тому є логічним, що Президент України взяв на себе роль модератора оновленого конституційного процесу, намагаючись залучити до нього якнайбільше зацікавлених сторін. Він висловлює переконання, що запропоновані ним зміни до Конституції мають забезпечити стабільну та більш ефективну роботу парламенту, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що тема реформування Конституції має бути предметом інтересу кожного громадянина.

В такому контексті сприймається виступ Президента України на чергових Всеукраїнських муніципальних слуханнях (Київ, 30 березня 2009 р.), у якому він вперше озвучив основні концептуальні положення нової Конституції, та наступного дня у своєму щорічному посланні про внутрішнє і зовнішнє становище України на засіданні Верховної Ради України (31 березня 2009р.) Головна ціль конституційної реформи – забезпечити самодостатність уряду, інститутів місцевих органів влади та інституту президентства. Основні пріоритети пропонованих ним змін полягають у децентралізації владних повноважень, налагодженні стабільної системи роботи державної влади, виході країни з перманентної політичної кризи, усуненні надмірної концентрації і дублювання владних повноважень, оптимізації діяльності національного парламенту, розвитку місцевого самоврядування, реформуванні територіальної організації влади.

Президент України запропонував Зміни до Основного Закону держави викласти у формі нової редакції Конституції України. Його основною метою є системне оновлення Конституції України, яке дасть імпульс для систематизації, посилення конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина, реальному забезпеченню їх захисту передусім у судовому порядку; підвищенню ефективності державної влади на засадах чіткого розподілу функцій, удосконаленню системи стримування і противаг; усуненню дуалізму в системі виконавчої влади, а також збалансуванню всього державного механізму; розвитку інститутів безпосередньої демократії.

Результатом впровадження нових конституційних норм стане оптимізація територіальної організації влади в Україні; удосконалення системи місцевого самоврядування; створення передумов для здійснення судової реформи та реформи правоохоронних органів; встановлення конституційних засад участі України у процесах світової та європейської інтеграції.

Президентським проектом Закону пропонується змішана республіканська форма державного правління. До системи державної влади відносяться двопалатний парламент (Національні Збори України, які складаються із Палати депутатів і Сенату), Кабінет Міністрів України та Президент України (глава держави).

Найбільший спротив політичних сил викликає ідея двопалатного парламенту. Сторони дискусії висувають, головним чином, політичні, а не теоретичні й юридичні аргументи, посилаючись на загрози федералізації України та її розпаду як держави, небезпеку для утвердження демократії в країні, недоцільність введення двопалатного парламенту для унітарної держави тощо. Ці аргументи не підтверджуються світовою практикою, яка свідчить, що саме двопалатний парламент є ключем до розв'язання багатьох проблем територіальної організації влади3. Бікамералізм поступово утверджується і в конституційній теорії та практиці Європейського Союзу та держав, що входять до нього. Зокрема, двопалатні парламенти успішно функціонують у таких унітарних державах-членах Європейського Союзу, як: Австрія, Ірландія, Іспанія, Італія, Польща, Словенія, Румунія, Франція, Чехія тощо ( а в Європі – це 18 країн, не рахуючи "карликових"). На сучасному етапі для багатьох парламентів властиві законодавчі, представницькі, установчі (державотворчі), контрольні, бюджетно-фінансові, зовнішньополітичні та інші повноваження. Множинність завдань і функцій, які постають перед сучасними парламентами, об'єктивно зумовлює ускладнення їх внутрішньої структури. Парламенти багатьох унітарних країн світу сьогодні не обмежуються структуризацією на комітети, комісії чи інші парламентські органи, а поділяються на нижню та верхню палати.

Переважно сенат (верхня палата) виконує контрольну функцію стосовно рішень нижньої палати і уряду, а в деяких країнах має право законодавчого вето. Через механізми контролю двопалатний парламент стабілізує державу. Верхня палата парламенту призначена для усунення можливих конфліктів і суперечок між гілками влади. Це досягається її діяльністю з доопрацювання нормативно-правового акту, прийнятого нижньою палатою, відповідно до інтересів всіх гілок влади, ставить бар'єри для концентрації парламентської влади однією політичною силою. Тим самим усувається необхідність накладання президентом вето на недосконалі закони, невизначеність з нормативними актами, зменшується вірогідність подань до Конституційного Суду.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...