WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Формування механізмів державної підтримки розвитку малих міст України -

Формування механізмів державної підтримки розвитку малих міст України -

Формування механізмів державної підтримки розвитку малих міст України

Не потребує окремих доказів твердження про те, що в урбанізованих країнах рівень розвитку країни визначається рівнем розвитку її міст. Україна – високо урбанізована держава. При сумарному вітчизняному рівні урбанізації вище 68 % за деякими регіонами цей рівень сягає за 80%. Разом з тим, малі міста України складовою загальної мережі міст в Україні. При цьому проблеми розвитку малих міст мають суттєві відмінності від проблем розвитку великих та середніх міст. Ці відмінності зумовлені власне масштабом цих міст, їх неспроможністю самостійно концентрувати необхідні для розвитку ресурси у достатньому обсязі.

Разом з тим, на малі міста розповсюджуються високі сучасні загальні вимоги щодо розвитку міст, які формують розвинені суспільства через аналіз власного досвіду та проблем цивілізаційного розвитку. У статті здійснено спробу через аналіз європейського досвіду розвитку міст сформувати засади державної політики підтримки розвитку малих міст України.

У 1996 р на всесвітній конференції у Стамбулі (Хабітат ІІ) урядами 171 країни світу "місто" офіційно визнано центральним фактором соціального й економічного розвитку людства [9]. Уряди країн-учасниць також поставили собі за мету підтримувати й управляти процесом урбанізації. Урядова делегація від України взяла участь у в цій конференції, підтримала резолюцію і всі основні документи, що накладає відповідні обов'язки на втілення державної політики розвитку міст України.

На наш погляд, зазначений факт можна вважати історично зафіксованим переломним моментом у поглядах людства на подальший напрямок цивілізаційного розвитку. За даними ООН у 2005 році урбанізоване населення становило 3,2 млрд. осіб. На початку 2007 року вперше було зафіксовано, що вже більшість (51%) населення світу мешкає у містах і за прогнозом до 2025 року ця цифра збільшиться до двох третин.

Загальне зростання долі міського населення має певні внутрішні тенденції. За даними дослідження ООН [3] від 40 до 50% приросту урбанізованого населення в країнах, що розвиваються, відбудеться, переважно, через міграцію населення з сільських поселень до міських. В розвинутих же країнах основним ключовим фактором приросту урбанізованого населення стає ре-класифікація [2], тобто, переведення населених пунктів з типу сільських у міські.

Дослідники доводять чіткий зв'язок між рівнем розвинутості країни, її впливом на світовий розвиток та кількістю та впливовістю міст цієї країни. Стрімка урбанізація та метрополізація відбуваються в умовах демографічного вибуху у країнах Азії й Африки. У найближчі десять-п'ятнадцять років ми станемо свідками (і безпосередніми учасниками) глобальної переструктиризації в розселенні на планеті. Факт визнання міста центром подальшого цивілізаційного розвитку є одночасно фактом визнання міст концентратором всіх проблем розвитку нашої техногенної (за визначенням В.Стьопіна [12]) цивілізації.

Гострота новопосталих проблем у містах світу зініціювала появу за останні 15-20 років низки документів міжнародного рівня, в яких тема локального (для урбанізованих країн це переважно – міського) розвитку займає вагоме (ключове) місце. Серед таких документів: Соціальна Хартія міст-членів союзу Балтійських міст (Росток, 13 жовтня 2001) [11]; визначальні принципи стійкого просторового розвитку Європейського континенту (Ганновер, 7-8 вересня 2000 р) [10]; Стратегія європейського регіонального планування (1988 р., Лозанна, Страсбург) [1]; Європейська Хартія місцевого самоврядування (15 жовтня 1985 р. Страсбург) [7]; Хартія "Міста Європи на шляху до стійкого розвитку (Ольборгська Хартія, Данія 27 травня 1994 р.) [13]; "Порядок денний Хабітат II". (Стамбул 3-14 червня 1996 р.) [9]; "Порядок денний на ХХІ ст." (Ріо-де-Жанейро, 3-12 червня 1992 р.) [8].

У цих міжнародних документах місто визнається центральним фактором соціального й економічного розвитку людства, центром суспільного життя та національної економіки, хранителем культури, спадщини та традицій. Містам належить ключова роль у процесах зміни стилю життя населення, моделей виробництва та споживання, просторової структури розселення та розміщення виробництва.

Разом з цим, місто несе відповідальність за екологічні проблеми людства та руйнацію природного капіталу. У місті також найбільш гостро відчувається порушення соціальної, політичної, архітектурної, ресурсної й екологічної рівноваги. У той же час міський рівень – це найменший масштаб, в якому ці проблеми можуть знайти конструктивне інтегральне цілісне рішення.

У документах зазначено, що місто не має право експортувати проблеми і порушення рівноваги на зовнішнє середовище або у майбутнє. Всі проблеми або порушення рівноваги мають врегульовуватися всередині міста або за певних умов виноситься на територіальні системи регіонального або національного рівнів. В останньому випадку підходи та шляхи до рішення проблем мають узгоджуватися спільно у ході переговорів всіх зацікавлених сторін. Оскільки всі міста по-своєму унікальні, кожне місто має знайти власний шлях до стійкого розвитку, використовувати свої переваги, внутрішній потенціал і привабливість у якості основи для локально орієнтованих стратегій стійкого розвитку.

Міста мають оцінювати ефект комерційного підприємництва з позиції критеріїв стійкого розвитку, стимулювати довгострокову зайнятість і виробництво товарів з тривалим терміном використання. У вказаних документах також відзначено, що необхідною передумовою стабільності є досягнення певного прийнятого рівня життя населення. Соціальна злагода є однією з основних потреб для розвитку міста. Міста мають стати опорними майданчиками стратегій реагування на виклики у суспільстві.

Бачення стійкого розвитку має бути адресовано різним політичним і соціальним організаціям та мешканцям міст, які своїми діями і визначатимуть спільне майбутнє.

Узгодженість економічних і соціальних вимог із екологічними, культурними функціями територій мають стати підґрунтям довгострокового крупномасштабного просторового розвитку, який має базуватися на наступних принципах, стислий виклад яких в інтерпретації в українських реаліях має такий вигляд:

  • Прагнення територіальної цілісності міста через збалансований соціальний та економічний розвиток територій та покращення конкуренції;

  • Поліцентричності розвитку національних та регіональних рівнів, що означає, що кожне місто має бути одним з центрів певної діяльності, займати своє місце у загально-регіональній та загальнонаціональній системі розподілу праці та капіталу. У цьому відношенні місцева влада повинна бути спроможною до проведення активної політики просторового розвитку, основою якої є високі стандарти адміністративної практики та прикладної політики. А також причетність громадян і соціальних груп до планування просторового розвитку;

  • Покращення відносин між містом і селом. Мають розвиватися міські системи, що включають малі та середні міста і міста сільських районів, в тому числі для спрощення доступу до них мешканців країни. Створення та укріплення міських мереж збільшує взаємозалежність цих міст, створює зв'язки, сприяє спеціалізації міст, економічному розвитку, економічній змагальності та спільному пошуку шляхів рішення проблем. Сільсько-міське партнерство відіграє все більшу роль. Умовою ефективних відносин є рівність і партнерство між міською та сільськими місцевими владами;

  • Рівних умов просторової доступності. При розгляді шляхів руху мають застосовуватися об'єктивні стратегії, що враховують на рівних підставах різні способи транспортування та вимоги просторового планування;

  • Покращення доступу до інформації та знань. Потрібно вдосконалювати телекомунікаційні мережі, налагоджувати інтерфейси між виробниками інформації і потенційними користувачами, вбудовувати інформаційні мережі міста в регіональні, національні, світові мережі;

  • Зменшення шкоди (збитків), що наносяться природному середовищу;

  • Розвитку та захисту природних ресурсів та природної спадщини. Примноження природних ресурсів, баланс екосистем, рекреаційної привабливості території, підвищення її рекреаційної цінності й якості життя. Відтворення екологічних мереж. Ідентифікація територій, що потребують відтворення (наприклад, індустріальних пустощ);

  • Примноження культурної спадщини, як фактору розвитку. Збільшення місцевої культурної привабливості для інвесторів, туристів та населення, важливим внеском в економічний розвиток та поселення місцевої ідентичності;

  • Комплексне збереження культурної спадщини має бути підґрунтям розвиту спеціалізованих туристичних маршрутів. Предметом великих місцевих культурних програм може стати виокремлення пам'яток та розвиток підходів до їх збереження, відтворення та використання. Вся цінна спадщина має бути включена в культурні маршрути та збережена для майбутніх поколінь;

  • Розвиток енергоресурсів при підтримці безпеки їх формування;

  • Підтримка високоякісного стійкого туризму. Особливо в випадках неблагополучних територій розвиток туризму має стати пріоритетним. Потрібно знання спроможності екосистеми та чисельності відвідувачів, яких може витримати екосистема. Потрібно розвивати форми м'якого туризму, що добре пристосовані до місцевих умов;

  • Обмеження впливів природних та техногенних катастроф. Запобіжні заходи, що спрямовані на обмеження збитків від катастроф і створення менш вразливих структур поселення.

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...