WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Проблеми реформування адміністративно-територіального устрою -

Проблеми реформування адміністративно-територіального устрою -

Не все гаразд також із третім чинником фінансової автономії самоврядування – місцевою бюджетною політикою. Чинний Бюджетний кодекс, у порівнянні з минулими роками, цю проблему дещо пом'якшив. Натомість лишаються певні неузгодженості у сфері міжбюджетних відносин. Проте головне, що чинний Бюджетний кодекс не встановлює навіть паритету у розподілі ресурсів між державним та місцевими бюджетами. Хоча, на думку багатьох експертів, оптимальним співвідношенням було б 60/40 відсотків на користь бюджетів місцевого самоврядування.

Одним із факторів вирішення проблеми ресурсного забезпечення місцевого самоврядування в Україні мало б стати забезпечення реалізації принципу субсидіарності.

Згідно із Європейською Хартією місцеве самоврядування ґрунтується на трьох засадах: організаційній, правовій та фінансовій автономіях. Якими б не були доводи песимістів, але реалії такі, що в Україні згадані автономії у місцеве самоврядування впроваджуються. Звичайно, не без проблем, але за всіма ними поступово вимальовується фундамент того самоврядування, яке передбачено у Хартії.

Однак для досягнення цієї мети необхідно переглянути норми чинного муніципального виборчого права, яке по суті створило об'єктивну основу для послаблення всієї інституціонально-політичної системи, постійного відновлення конфліктів на субнаціональних рівнях територіальної організації влади. Недосконалий механізм формування місцевих рад за діючою пропорційною системою зумовлює такі гострі проблеми:

  • неадекватне представлення інтересів населення окремих територіальних одиниць у межах регіону при формуванні депутатського складу обласної ради, що має вираження передусім у нерівномірному представництві районів і міст в обласних радах. Сотні територіальних громад сіл, селищ не мають своїх представників у районних радах. Так само у будь-якій з областей є 2-5 районів, які не представлені в обласних радах;

  • обмежений доступ виборців до інформації про конкретних осіб, які обираються до місцевих рад за партійними списками (система закритих списків);

  • надмірне представництво бізнесових кіл у місцевих радах за рахунок зниження представництва соціально-культурної сфери, посилення ролі бізнес-корпоративних інтересів при прийнятті політичних рішень, поширення практики політичних суперечок, спекуляцій, маніпуляцій інтересами виборців;

  • послаблення безпосереднього зв'язку депутатів місцевих рад із населенням, розрив між реальними потребами виборців і місцевою політикою;

  • політизація органів місцевого самоврядування, дерегіоналізація місцевої політики, приділення місцевими радами надмірної уваги питанням загальнодержавного, а не місцевого значення;

  • складнощі формування політичних коаліцій, які б адекватно представляли електоральні уподобання населення, сприяли б виробленню ефективної політики місцевого розвитку;

  • наявність диктату з боку партійних лідерів по відношенню до однопартійців, що входять до складу місцевих рад.

Це має вираження у протистоянні:

  • між обласними державними адміністраціями (ОДА) та обласними радами, які мають політичний та ідеологічний контексти. Голови ОДА, які представляють одну політичну силу, не знаходять підтримки своєї політики у представницьких органах місцевого самоврядування, більшість у яких сформована іншими політичними силами. Винятком є окремі регіони (Донецька, Луганська області, АР Крим, Севастополь), де ситуація характеризується монополізмом однієї політичної сили, а боротьба різних угрупувань всередині цієї політичної сили не має публічного характеру;

  • між міським головою та міською радою, яке часто зумовлено їх різною партійною приналежністю. Політичні угрупування, що не змогли провести на посаду міського голови свого кандидата, намагаються усунути діючих міських голів шляхом переформування більшості у радах або через місцеві референдуми.

І наостанок. Потрібно врешті-решт визначитися зі стратегією розвитку місцевого самоврядування. Побудова європейської моделі самоврядування в нашій державі має бути наповнена конкретним змістом. Українським реаліям найбільш відповідає трирівнева модель організації публічної влади на місцях: перший рівень – регіон (АРК, області, міста зі спеціальним статусом), другий рівень – район, третій рівень – громада (базовий рівень територіального устрою).

Таким чином, майбутнє України полягає в децентралізації, розвитку місцевої та регіональної демократії, забезпеченні верховенства права, що має стати одним із головних пріоритетів України. Основою цього повинен бути новий алгоритм законодавчого забезпечення діяльності місцевого самоврядування, а саме: потрібно прийняти ряд законодавчих актів, які визначали б з однієї сторони систему адміністративно-територіального устрою, а з іншої – побудову територіальної влади в Україні в цілому.

Сьогодні Україні для удосконалення системи врядування на місцевому і регіональному рівні необхідно першочергово вирішити такі проблеми:

  • реформування адміністративно-територіального устрою;

  • удосконалення законодавства про місцеві вибори;

  • створення системи економічно спроможних територіальних громад;

  • забезпечення повноцінного самоврядування на районному та обласному рівнях;

  • формування виконкомів районних та обласних рад;

  • надання місцевим держадміністраціям контрольно-наглядових, координаційних функцій;

  • детальне розмежування повноважень між органами самоврядування та їх виконавчими органами, а також підрозділами центральних органів виконавчої влади на місцях;

  • забезпечення фінансової автономії територіальних громад, реформування місцевих фінансів та системи міжбюджетних відносин;

  • налагодження контролю з боку громадськості за діяльністю органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

  • удосконалення судового захисту місцевого самоврядування;

  • забезпечення достатнього інформаційного супроводження органів місцевого самоврядування;

  • підготовка кваліфікованих кадрів для служби в органах місцевого самоврядування.

Для цього слід виконати ряд завдань.

Першочергові завдання:

Збалансування системи територіальної організації влади, що передбачає розробку механізму партнерських відносин між органами державної влади та місцевого самоврядування; забезпечення прозорості та відкритості діяльності місцевих органів влади; реальне впровадження існуючих та розвиток нових форм участі громадян в управлінні місцевими справами; забезпечення фінансової автономії місцевого самоврядування; вдосконалення статусу, функціонального призначення, повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб; посилення їх відповідальності за виконання покладених функцій та повноважень.

Розробка та затвердження концептуальних документів.

Середньострокові завдання:

– здійснення початкових етапів адміністративної, адміністративно-територіальної реформ, реалізації політики фінансової децентралізації;

    • формування економічно спроможних територіальних громад на засадах визначення територіальної основи місцевого самоврядування, його повсюдності, визначення відповідної ресурсної бази;

    • законодавче забезпечення, яке стосується здійснення адміністративної, адміністративно-територіальної, бюджетної, фіскальної реформ з врахуванням положень нової редакції Конституції України.

Перспективні завдання:

– завершення реалізації конституційного, законодавчого, фінансово-економічного процесу забезпечення реформування територіальної організації влади, системи публічної адміністрації на засадах децентралізації, деконцентрації повноважень, субсидіарності, фінансового федералізму;

– оптимізація організації та функціонування регіонального рівня виконавчої влади та місцевого самоврядування;

– формування конкурентноспроможного місцевого самоврядування, як результат ефективної взаємодії місцевої влади, інституцій громадянського суспільства, бізнесових кіл.

Відповідно до зазначених завдань реформування місцевого самоврядування може відбутися у декілька етапів:

І етап: 2009 – 2011 роки – вирішуються першочергові завдання – проведення адміністративної реформи на рівні територіальної організації публічної влади; розробки та впровадження відповідної законодавчої бази реформування; підготовки та проведення державно-правових експериментів, пілотних проектів реформування місцевого самоврядування; прийняття концепцій, законів;

ІІ етап: 2011 – 2015 роки – вирішуються середньострокові завдання – здійснення адміністративно-територіальної реформи у контексті формування економічно спроможних територіальних громад; створюється територіальна основа громад, їх органи самоврядування, які наділяються достатніми власними ресурсами;

ІІІ етап: з 2015 року – вирішуються перспективні завдання – завдання адміністративно-територіальної реформи на регіональному рівні територіальної організації влади, формування конкурентоспроможного місцевого самоврядування; створюються нові райони та формуються органи публічної влади районного рівня, включно з виконавчими органами районних рад.

Зосередившись на розв'язанні цих проблем, ми досягнемо поставлених цілей і зробимо життя конкретної людини, мешканця громади гідним мешканця Європи у ХХІ столітті.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...