WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Проблеми реформування адміністративно-територіального устрою -

Проблеми реформування адміністративно-територіального устрою -

До ключових питань реформи належать: система адміністративно-територіальних одиниць, їх правовий статус та вимоги до них при формуванні та реорганізації; вимоги до адміністративно-територіального устрою; система органів публічної влади та етапи проведення реформи. Все інше можна поки що винести за дужки.

У разі успіху реформа матиме далекосяжні наслідки насамперед для місцевого і регіонального розвитку. На цьому питанні хотілося б зупинитися дещо ширше.

До сьогоднішнього дня всі заходи, які вживалися українською владою, незалежно від осіб керівників та їх партійної приналежності, не забезпечили потрібної суспільству ефективності системи управління місцевими та регіональними справами і, як наслідок, кардинального покращання умов життя громадян України. Їх результатом стало формування такої системи територіальної організації влади, яка продемонструвала неспроможність в умовах кризового розвитку економіки результативно та ефективно впливати на процеси соціально-економічного і культурного життя територій, забезпечити якісний рівень надання громадських послуг населенню, що відповідав би європейським стандартам. Ця система виявилася нездатною до самовдосконалення і саморегуляції в умовах небачених раніше змін в економіці та політичній системі.

В цілому, сучасний стан місцевого та регіонального розвитку характеризується відсутністю належного матеріального, фінансового, кадрового та іншого ресурсного забезпечення, необхідного для виконання завдань і повноважень місцевого самоврядування, глибокою кризою житлово-комунального господарства, систем енерго-паливо-водозабезпечення і соціальної інфраструктури, поглибленням диспропорцій у соціально-економічному стані територіальних громад та регіонів, невирішеністю нагальних питань реформування системи адміністративно-територіального устрою України.

Зокрема, з року в рік можна спостерігати нестачу коштів місцевого самоврядування, а бюджетна система України спрямована на підтримку не самодостатніх (тих, що володіють власною фінансовою базою), а дотаційних територіальних громад та регіонів, оскільки діє правило – чим більше надходжень до місцевого бюджету поступає за рахунок внутрішніх джерел, тим більше вилучень слід чекати в наступному бюджетному році. І навпаки, чим менше таких надходжень, тим більше поступає до місцевого бюджету коштів з Державного бюджету України за рахунок міжбюджетних трансфертів з метою фінансового вирівнювання.

Реконструкції потребують більшість об'єктів комунальної власності, що забезпечують надання комунальних послуг населенню. Так, вкрай незадовільним є технічний стан мереж і споруд, які експлуатуються підприємствами житлово-комунального господарства. Зокрема, в аварійному стані перебуває близько третини водопровідних та каналізаційних мереж, тисячі кілометрів теплових мереж. Постійно погіршується стан житлового фонду України, близько 40 тис. будинків (4% житлового фонду України) належать до категорії аварійних, а всього потребує ремонту кожний третій будинок.

Неврегульованою залишається проблема розмежування повноважень між органами виконавчої влади на місцях та органами місцевого самоврядування, між органами місцевого самоврядування різного територіального рівня (село, селище, місто, район у місті, район, область) та забезпечення виконання делегованих повноважень, що постійно призводить до виникнення конфліктних ситуацій при вирішенні питань місцевого і регіонального розвитку. В окремих регіонах посилюється адміністративний тиск на посадових осіб органів місцевого самоврядування з боку керівників місцевих органів виконавчої влади.

Створена, як ми вже зазначали, в тридцяті роки двадцятого сторіччя система адміністративно-територіального устрою України не дозволяє сформувати такі територіальні громади, які б володіли достатніми матеріальними, фінансовими ресурсами, територією та об'єктами соціальної інфраструктури, необхідними для ефективного виконання завдань та повноважень місцевого самоврядування, делегованих повноважень. Юрисдикція органів місцевого самоврядування багатьох міст України поширюється на територіальні громади сіл та селищ, які згідно з Конституцією України виступають самостійними суб'єктами місцевого самоврядування і мають власні органи місцевого самоврядування.

Все це свідчить про те, що в Україні поглиблюється криза системи управління місцевим та регіональним розвитком, всієї системи територіальної організації влади.

Вже вкотре доводиться пояснювати деяким високопосадовцям, що держава може бути міцною тільки за наявності сильних регіонів та громад. Як свідчить світовий і вітчизняний досвід державотворення, системні реформи можуть бути ефективними в тому разі, коли до них залучаються й владні інститути на територіальному рівні. Тому необхідно радикально змінити владні відносини на рівні областей, районів, міст, селищ, сіл. Адже саме на цих рівнях найбільш виразно проявляється ефективність влади, її здатність продемонструвати свої можливості через надання своєчасних і якісних управлінських (адміністративних) та громадських послуг населенню.

Перманентні експерименти щодо реформування інститутів територіальної організації влади на місцях, які здійснювалися без достатнього наукового обґрунтування, здебільшого на основі емпіричного досвіду протягом 90-х – початку 2000-х років, бажаних результатів не дали. Наслідком цих перетворень стало лише погіршення й без того громіздкої та неефективної системи влади, що є однією з основних причин суттєвої диспропорції соціально-економічного розвитку регіонів України.

Недосконалість чинного законодавства з цих питань породжує численні конфлікти між різними органами влади як по горизонталі, так і по вертикалі, вносить додаткову напругу у відносини між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Подальше вдосконалення поділу влади "по горизонталі" – між окремими гілками, однорівневими підсистемами державної влади, – неможливе без поділу влади "по вертикалі" – між вищими, центральними і місцевими органами, без удосконалення системи державного управління в питаннях централізації та децентралізації влади, збалансованості загальнодержавних інтересів з інтересами регіонів та територіальних громад. Передумовою досягнення збалансованості інтересів є формування і впровадження виваженої державної політики щодо регіонів, особливо в аспекті фінансового забезпечення їх соціально-економічного розвитку, узгодженості повноважень і дій органів регіонального управління та місцевого самоврядування, розвитку самоврядних інституцій. Нова державна регіональна політика має надати динамізму регіональному соціально-економічному розвитку через більш повне залучення ресурсного потенціалу регіонів, використання переваг територіального поділу й кооперації праці.

Вирішення означених проблем є можливим тільки за умов поєднання інституційних змін в системі публічної влади саме з реформою адміністративно-територіального устрою України. Тільки така реформа, не ставлячи під сумнів унітарного характеру Української держави, може упорядкувати наявну систему адміністративно-територіальних одиниць, раціоналізувати їхні межі, забезпечити формування дієздатних територіальних громад.

Саме створення дієздатних громад є наріжним каменем реформи. Тут повинні бути зосереджені такі функції, як: дитяча дошкільна освіта та виховання, початкова та загальна освіта, охорона довкілля, організація дозвілля, санітарний контроль та профілактика, первинна медична допомога та ін.

В тому разі, якщо ми будемо продовжувати намагання створити місцеве самоврядування "згори", ми можемо одержати в результаті радянську систему з прямим підпорядкуванням рад нижчого рівня – вищому.

Подальший розвиток місцевого самоврядування залежить у першу чергу від законодавчого забезпечення вирішення проблеми ресурсів.

Згідно із ч. 1 ст. 142 Конституції України "матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад". Натомість на практиці у механізмі реалізації цього положення існує чимало проблем.

По-перше, в Україні досі не визначений статус об'єктів комунальної власності. Внаслідок цієї невизначеності, а також через проведену приватизаційну політику переважна більшість прибуткових підприємств України була виведена з власності територіальних громад та передана приватним власникам. Наступним кроком, як правило, була реструктуризація приватизованих підприємств, унаслідок якої вся соціальна сфера цих підприємств передавалася у комунальну власність. Цей процес проходив поза волею муніципальної влади, ресурси місцевому самоврядуванню під додаткові соціальні зобов'язання державою не передавалися. Відтак, залежність місцевого самоврядування ще більше посилилася.

По-друге, місцева податкова база в Україні недосконала. Хоча Закон "Про систему оподаткування України" передбачає понад два десятки місцевих податків та зборів, на практиці середньостатистична місцева рада використовує не більше п'яти податків. Крім того, жодного загальнодержавного податку не перераховується у повному обсязі до місцевих бюджетів. За світовою практикою, такими податками мали б бути, наприклад, прибутковий податок із громадян, земельний податок, а також податок на нерухомість. Отже, система місцевого оподаткування потребує змін. Проте це проблема не комунального, а загальнодержавного масштабу. Вирішенню її сприяло б прийняття проекту Податкового кодексу України. Хоча й за умов існування цього Кодексу спеціальний Закон України "Про місцеві податки та збори" також був би необхідний.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...