WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Проблеми реформування адміністративно-територіального устрою -

Проблеми реформування адміністративно-територіального устрою -

Проблеми реформування адміністративно-територіального устрою

Нині українська влада поставлена самим ходом історії перед необхідністю оперативно приймати і, головне – реалізовувати рішення, від яких буде залежати доля нації. Сучасна ситуація вимагає максимальної зосередженості на вирішенні проблем, які безпосередньо пов'язані з організацією системи управління суспільством. Фінансово-економічна криза породила нові виклики і загрози. Але глибина кризи зумовлюється не лише об'єктивними економічними, але й значною мірою суб'єктивними чинниками. Всі реформи сьогодні фактично зупинені через політичні обставини. Це повною мірою стосується і такої важливої та делікатної сфери як публічна влада.

Вихід із цієї непростої ситуації можливий лише за умови об'єднання зусиль керівництва держави, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадян України. Задіяти весь існуючий потенціал можна, спираючись на принцип децентралізації державної влади. Всі гілки та осередки влади мають взяти на себе свою частку відповідальності за використання публічної влади як інструмента подолання наслідків кризи, за проведення (чи не проведення) реформ. У цьому сенсі нинішня криза є не тільки проблемою, а одночасно й шансом для всіх інституцій держави та суспільства.

Про це йшлося на Всеукраїнських муніципальних слуханнях, які проходили в місті Києві, наприкінці березня 2009 року, за участю Президента України Віктора Ющенка. У виступі перед учасниками слухань Президент накреслив основні шляхи виходу з кризи, запропонував варіант оновленої Конституції України, розповів про своє бачення майбутньої системи публічної влади.

Зупинимося лише на одному аспекті проблеми – адміністративно-територіальному устрої.

Характеризуючи його сучасний стан, слід, на жаль, із сумом констатувати, що цей устрій у головних своїх складових сформувався в період радянської влади, побудований на тоталітарних засадах і в такому вигляді вживлений у тіло Української незалежної держави. Йому притаманні такі риси, як: невпорядкованість структури; великі диспропорції в ресурсному забезпеченні, а відтак – і в рівнях соціально-економічного розвитку між адміністративно-територіальними одиницями одного рівня; нераціональне розмежування між ними.

Ми переконані, що така система адміністративно-територіального устрою – одна з основних перешкод на шляху подолання фінансової, економічної та політичної кризи. Окрім того, його вади породжують такі негативні явища, як: високий ступінь централізації влади, позбавлення представницьких органів на місцях реальної можливості проводити на місцях політику в інтересах людини, тобто надавати громадянам доступні, якісні послуги; дублювання повноважень органів публічної влади різних рівнів; неможливість повного, чіткого і ясного розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади; ускладнення земельних відносин; неефективне використання ресурсів; низька інвестиційна привабливість та ін.

Як бачимо, практично все впирається у хаотичність адміністративно-територіального устрою держави. Тому його реформування могло б не лише врятувати багато речей, відкрити шляхи виходу на нові цивілізаційні рубежі у посткризовий період, але й потягло б за собою проведення земельної, аграрної, бюджетної та інших реформ. Це також дало б можливість чітко зрозуміти, які стандарти необхідні для того, щоб нормально функціонувала територіальна громада.

Заради об'єктивності треба визнати, що після прийняття Конституції України 1996 року було здійснено ряд заходів, спрямованих на пом'якшення недоліків адміністративно-територіального устрою, на формування організаційно-правових, матеріальних та фінансових основ системи територіальної організації влади. Останнім часом у Міністерстві регіонального розвитку та будівництва України розроблено низку цікавих і перспективних документів - Концепція державної регіональної політики, Концепція реформи місцевого самоврядування, Концепція реформи адміністративно-територіального устрою та ін.

Здійснювалися і практичні спроби провести реформу адміністративно-територіального устрою. Йдеться, насамперед, про реформу 2005 р. Навіть не вдаючись до детального аналізу тих подій, можна зробити висновок, що на той час і вище політичне керівництво країни, і середня управлінська ланка, і переважаюча частина населення виявилися не готовими до її сприйняття, особливо, коли говорити про якісь окремі, часткові елементи.

Що ж до засадничих принципів – вони залишися незмінними і до сьогоднішнього дня.

Необхідно підкреслити, що ці принципи відповідають загальноприйнятим європейським підходам.

Варто зауважити, що досвід державного будівництва в демократичних європейських країнах свідчить – надмірна централізація влади на певному етапі призводить до неефективності, та навіть до недієздатності системи державного управління. Натомість децентралізація влади з сильними інститутами місцевого самоврядування є провідною формою державної організації розвинутих країн, яка підтвердила свою економічну перевагу над централізованою формою державної адміністрації. Отже, проведення адміністративно-територіальної реформи повинно забезпечувати реалізацію принципів децентралізації та субсидіарності, які передбачають утворення в рамках держави самостійних одиниць, як носіїв місцевого самоврядування, а також надання таким самоврядним одиницям широких прав і повноважень.

Надзвичайно важливою для нас є реалізація принципу повсюдності місцевого самоврядування. Адже це дасть змогу вирішити як проблему меж юрисдикції органів місцевого самоврядування, так і питання власності земель сільськогосподарського призначення.

До того ж, реалізація цих принципів дасть змогу по суті втілити в життя саме місцеве самоврядування, яке досі, можливо за винятком міст обласного значення, має переважно декларативний характер.

Реформування адміністративно-територіального устрою на європейських принципах дасть можливість: упорядкувати адміністративно-територіальні одиниці, здійснити їх уніфікацію, систематизацію, забезпечить їх порівняльність; підвищити ефективність використання бюджетних коштів; зумовити зростання доходної частини місцевих бюджетів; покращити якість та просторово-часову доступність соціальних послуг для населення; зупинити деградацію сільської поселенської мережі, зменшити соціокультурну різницю між містом та селом; вирішити ряд інфраструктурних проблем, таких, як транспортне сполучення, вивезення та утилізація сміття, водопостачання, утримання та ремонт доріг; покращити передумови для пожвавлення залучення інвестицій; покращити управління земельними ресурсами, знизити корупційну вразливість операцій із землею; удосконалити систему управління територіями.

Реформа створить умови для вирішення соціальних проблем із максимальним наближенням влади до громадян. Адже саме безпосередня обізнаність представницьких органів влади з проблемами на місцях є запорукою реалізації орієнтованої на людину місцевої та регіональної політики. Наближення влади безпосередньо до громадян разом із запровадженням механізмів бюджетної автономії самоврядних одиниць дозволить на практиці виконати одне и основних завдань адміністративно-територіальної реформи – надавати громадянам максимально можливу кількість суспільних послуг високої якості. Водночас наділення представницької влади на місцях широким колом повноважень забезпечить реалізацію принципу "чим більше повноважень – тим більша відповідальність".

Кількома словами мусимо окреслити так звані "умови, які ставляться перед архітекторами реформи", і про що не так давно писали деякі засоби масової інформації. Розберемося з ними по черзі.

Перше. Реформа має бути максимально політично нейтральною, що у вітчизняному розумінні означає: успіхи чи поразки не повинні бути надто очевидними, всі політичні мегагравці мають отримати свої вигоди. Задамося питанням, а чи можливо це на ділі? Будь-хто, хоча б трохи знайомий з українською політичною кухнею впевнено відповість - ні. Чому? Та тому, що рівень протистояння в українській політичній еліті досягнув критичної позначки. Тому, що навіть найменший успіх опонента – ще один гострий ніж в спину кожного нинішнього українського політика, а слава і популярність успішного реформатора ніколи, як і гроші, не будуть поділені по-справедливості.

Друге. Реформа має бути недорогою, а у мінфінівському варіанті – взагалі безплатною. Таке можливе лише в російських народних казках та анекдотах. Пригадуєте, як солдат зварив кашу з сокири?

Третє. Зміни не повинні бути болючими для електорату з причини перманентних виборів в Україні. Більше того, бажано, щоб виборці тих змін навіть не помітили. "Оце так реформи" – скажете ви. А навіщо ж тоді їх проводити?" І будете абсолютно мати рацію.

Четверте. Нейтралізація тих чиновників, які можуть зазнати втрат від реформи.

Зробити це можна, але вкрай складно. Можна частково добитися зниження активності та ефективності їх опору, але складно примусити їх мовчати або сидіти склавши руки в умовах зазіхання на їхні життєво важливі інтереси.

Отже, ми глибоко впевнені, що єдиною умовою проведення реформи адміністративно-територіального устрою України повинна стати така: жодних попередніх умов. Не має значення коли її проводити, але проводити необхідно. А це означає – чим швидше, тим краще.

Розпочинаючи реформу адміністративно-територіального устрою, як нам здається, слід передусім досягнути мінімально необхідного рівня суспільного консенсусу щодо основних її складових. На наше переконання в тому разі, якщо реформатори з самого початку почнуть малювати на мапах межі громад і кордони районів, їхня майбутня діяльність не матиме успіху.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...