WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Історія та легітимація децентралізованої держави -

Історія та легітимація децентралізованої держави -

Історія та легітимація децентралізованої держави

1.1. Децентралізація

Децентралізація означає, що в рамках централізованої держави утворюються самостійні одиниці як носії місцевого самоврядування громади. Це можуть бути комуни або регіони. В межах місцевих та регіональних утворень їм передаються функції нормотворчостітауправління. Демократичні вибори до місцевих та регіональних парламентів забезпечують необхідну демократичну легітимацію їх юридичних та адміністративних функцій.

Наслідком децентралізації є місцева та регіональна автономії. Комуни та регіони отримують право на самоврядування для вирішення проблем місцевого або регіонального значення.

1.2. Деконцентрація

Про деконцентрацію йдеться у тому випадку, коли держава розподіляє адміністративні обов'язки між органами державної влади різного рівня. У випадку вертикальної деконцентрації, держава утворює адміністративні органи на регіональному та місцевому рівнях. У випадку горизонтальної деконцентрації, наприклад, для вирішення особливих завдань управління, утворюються поряд з державними міністерствами також інші особливі органи державної влади.

1.3. Субсидіарність

Принцип субсидіарності – субсидіарного права – обмежує суверенітет держави1.Вінвимагає надання законодавчих та адміністративних прав бодай найменшій відповідній політико-адміністративній одиниці для вирішення її власних справ. Таким чином, децентралізація сприяє втіленню принципу субсидіарності. Всі проблеми, які можна вирішити у межах місцевості та, відповідно, регіону, вилучаються із нормативного та адміністративного поля центральних органів державної влади.

Принцип субсидіарності важливий не лише з точки зору державної організації. Він є також елементом ліберальної політичної теорії. Державі дозволяється застосовувати економічні та інші важелі лише у тих випадках, коли йдеться про вирішення державних завдань. Держава не повинна створювати конкуренцію розвитку приватного сектору економіки.

2. ІСТОРІЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНОЇ ДЕРЖАВИ: ВІД СУПЕРЕЧОКДО КОНСЕНСУСУ ШЛЯХОМ ВИБОРУ НАЙКРАЩОЇ ФОРМИ ДЕРЖАВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Історія децентралізованої держави, тобто місцевої та, відповідно, регіональної автономії, є фактично історією суперечок у пошуках найкращої форми державної організації.

Після Другої світової війни, виходячи з досвіду історичного розвитку, перевагу було віддано децентралізованій організації держави.

2.1. Диспут між Боденом та Альтузіусом

Початком історії децентралізованої держави є відомий диспут між Боденом та Альтузіусом.

Наприкінці XVI століття Боден розвинув теорію суверенної монолітної держави. Він теоретично обґрунтував абсолютизм не лише у Франції, а й в усій Європі. Суверенна монолітна держава була в Європі до кінця XIX століття ідеальною моделлю державної організації. Так, провідним мотивом прусської політики в XVII та XVIII століттях було прагнення стати суверенною монолітною державою на зразок Франції.

Опонентом Бодена приблизно у 1600 р. виступив німецький теоретик державного будівництва Альтузіус. На противагу монолітній державі він висунув теорію федеральної державної організації. За Альтузіусом, суверенним має бути не монарх, а народ. Цілком у дусі сучасного принципу субсидіарності він вимагав передачі місцевому та регіональному політичним рівням правових повноважень, а також права на самоврядування в якомога більшому обсязі. Його модель державної розбудови орієнтована не на суверенну монолітну державу, а на федеративну організацію Німеччини2.

Ці ідеї Альтузіуса були забуті аж до кінця XX століття. Актуальними вони стали лише на теренах Європейського Союзу.

2.2. Могутність централізованої держави проти слабкості федеративної

Аж до XX століття панувала впевненість у могутності централізованої держави. Переконливим зразком цього була адміністративна організація Наполеона. Французька адміністративна система стала моделлю для інших європейських держав, оскільки вона найефективніше забезпечувала втілення волі глави держави або парламенту. Сувора ієрархічна форма правління французької держави уможливлювала рівноправність, нівелювання регіональних та місцевих відмінностей, а також забезпечувала втілення загальнодержавних проектів централізованої країни.

На противагу такій державі децентралізована та федеративна держава виглядаласлабкою. Це стосується, насамперед, військової сфери. Федеративна держава, не маючи федеральної армії, а лише армійські частини з різних федеральних земель, програвала армії монолітної держави. Подібну слабкість федеративна держава виявляла також і у внутрішній політиці. Така форма державного устрою являла собою загрозу державній єдності, створювала перепони на шляху проведення загальнодержавної економічної політики, а також перешкоджала створенню єдиного правового простору.

2.3. Поворот на початку XX століття: ідея субсидіарності проти нацистської та соціалістичної централізованої держави

На початку XX століття виникла ідея субсидіарності, спрямована проти централізованої держави нацистського та соціалістичного типу. Переродженню централізованої держави в авторитарну була протиставлена теза: правові та адміністративні функції держави повинні бути розмежовані. Тільки у тому випадку, коли регіональні або місцеві органи не в змозі справитися із завданнями самоврядування, держава втручається, задіявши юридичні та адміністративні важелі. Ця ідея була викладена у папській Енцикліці Великого посту у 1931 р.3

Спрямованість цього нового принципу субсидіарності є очевидною. Він вимагає від централізованої держави захисту місцевої та регіональної демократії, а також громадянських свобод.

2.4. Переможна хода децентралізованої держави після Другої світової війни

Після Другої світової війни розпочалася переможна хода принципів субсидіарності, децентралізації та регіоналізації. Від французької моделі централізованої держави відмовилися сьогодні навіть у Франції. Було визнано, що централізм не посилює державу, більше того, він може призвести до недієздатності уряду.

Регіоналізація та децентралізація стали провідними принципами європейської політики. Це стосується Європейського Союзу та Ради Європи. Обидві інституції доклали зусиль, до речі, з великим успіхом, для створення Європи автономних регіонів. Варто послатися на регіональну політику Європейського Союзу, а також на програмні заяви європейських парламентів4. Крім того, варто також послатися на Європейську хартію місцевого самоврядування або на проект європейської Хартії регіональних автономій.

Після Другої світової війни всі колишні централізовані країни Західної Європи запровадили регіональний рівень із законодавчим правом та правом на самоврядування. Варто згадати, насамперед, Францію, Іспанію та Італію. Відтак, децентралізована держава з місцевою та регіональною автономією стала панівною формою західноєвропейської державної організації.

На завершення історичного огляду:

Протягом XX століття утвердилась форма державного устрою, яка забезпечує існування місцевої та регіональної автономій. Сьогодні можна сформулювати таку тезу: місцева та регіональна автономія стали принципами європейського конституційного права, тобто такого конституційного права,яке єспільним для всіх країн Європи. Таким чином, нове європейське конституційне право розвивається не тільки у сферах основних галузей права, демократії та розмежування гілок влади, але і у сфері державної організації.

Розбудовою такого загальноєвропейського конституційного права опікуються різні інституції та політичні діячі: Рада Європи з її Хартією місцевого самоврядування та регіональної автономії, Європейський Союз із його концепцією Європи регіонів та сприяння регіональному економічному розвитку, політекономісти – прихильники тези оптимізації економічного зростання місцевих та регіональних автономій, а також прихильники теорії управління зі своєю тезою некерованості централізованої держави. Варто зазначити, що теорія і політична практика одностайно виступають за децентралізований та регіоналізований державний устрій.

Існує багато підстав для такого розвитку, про які далі йтиме мова.

3. ЛЕГІТИМАЦІЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНОЇ ДЕРЖАВИ

Місцева та регіональна автономія, або ж місцеве та регіональне самоврядування, є наріжними каменями децентралізованої держави. На користь такого роду децентралізованої держави існує декілька аргументів5.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...