WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Напрямки адміністративної реформи -

Напрямки адміністративної реформи -

Як же в системі двовладдя працює адміністративний апарат? Для того, щоб успішно сприяти утвердженню демократії, адміністративний апарат повинен бути оперативним і вищою мірою ефективним. Це означає, що державна служба повинна бути висококваліфікованою і професійною, базуватися на принципах кар'єри за здібностями, набору на роботу на конкурсній основі і високих моральних якостей, а також мати належну систему оплати праці. Такий наголос на людському капіталі сприятиме державній службі у виконанні її основних завдань, наприклад, в економічному зростанні та приватизації. Парадокс полягає в тому, що водночас держава, як правило, змушена скорочувати витрати на надання послуг і утримання держапарату, рівень яких успадкований від старого режиму і сприяє марнотратству та неефективності. Лері Даймонд (Larry Diamond, 1999:93) описує це як "ортодоксальний парадокс", коли держава повинна зменшити свій вплив на деяких ділянках і посилити його у тих сферах, де необхідно розв'язувати нові проблеми, наприклад ті, що пов'язані з приватизацією і новою системою врядування.

Адміністративна реформа у Східній Європі

Більшість фахівців з питань адміністративної реформи у країнах колишнього радянського блоку, що стали на шлях побудови демократії, зауважують, що основні виклики реформи адміністративної системи перекликаються з необхідністю розвитку сучасної системи врядування так, як вона визначена у даній роботі. Добре відомо, що відмінними рисами попереднього устрою була висока централізація управління, ієрархічний контроль над нижчими рівнями влади та відсутність самостійних сфер місцевого самоврядування. Централізація поєднувалася з концентрацією або злиттям законодавчих і виконавчих органів. Реформування, за висновком Йоакіма Йенса Гессе (Joachim Jens Hesse, 1993:251), в даній ситуації означало зміну системи "подвійного підпорядкування" субнаціональних органів влади партійному або виконавчому органові і запровадження розмежування повноважень на державному рівні.

Необхідно було не тільки розмежувати партійну бюрократію і державне управління, але й встановити чіткі повноваження законодавчих та виконавчих установ, поєднавши їх з новими формами демократичної підзвітності і контролю; послабити контроль над регіональними адміністративними утвореннями, створити систему місцевого самоврядування, і запровадити ефективний правовий контроль за адміністративною діяльністю.

За час демократичних перетворень в країнах Східної та Центральної Європи відбулися радикальні зміни. По-перше, застарілі бюрократичні структури з міністерствами централізованого планування відійшли в минуле, цінове регулювання в багатьох сферах було ліквідовано, а міністерства, що виконували роль штабів державних галузей виробництва, було скасовано. За прикладом країн Західної Європи були створені галузеві міністерства. По-друге, органи влади поєднують надання державних і альтернативних послуг, послуговуючись, зокрема, ресурсами приватного сектору. Вони користуються зокрема дотаціями на приватне житло, приватними транспортними послугами та послугами з догляду за дітьми. По-третє, оподаткування та інші форми бюджетних надходжень були спрощені й уніфіковані. Зокрема, спростилися процедури безпосереднього оподаткування з джерел податків, відрахування із зарплатні і дивідендів, а також виплата субвенцій (дотацій). По-четверте, відбувається реформування державної служби за західноєвропейськими зразками, в тому числі впроваджується культура сервісного обслуговування поряд із принципами заощадження, реорганізації та перепідготовки. Важливою є також підготовка нових кадрів державних службовців з використанням навчання методів управління. По-п'яте, відбуваються процеси деконцентрації і децентралізації, що будуть розглянуті нижче (Rice 1992).

Країни Східної Європи мали важке завдання подолати негативне ставлення народу до ефективності діяльності бюрократичного апарату. Основними проблемними сферами тут ще залишаються досягнення ефективності й рентабельності, а також корупція, упередженість оцінок, надмірна заполітизованість та однобокий вплив еліт на державну політику (Kotchegura, 1999:11).

На центральному адміністративному рівні завдання полягало також у спрощенні діяльності відомств, утвердженні управлінської ролі міністерств, узгодженні дій та модернізації. Одним із прикладів реформи попередньої системи є створення особистого апарату, який працює безпосередньо з міністрами, в деяких випадках виконуючи політичні функції, а в інших, надаючи важливі допоміжні послуги. Іншою новацією є спроба розмежувати політичних керівників від постійних адміністративних керівників. Такий крок сприяє стабільності роботи установ і захистові державних службовців від політичного впливу.

Ще одним важливим викликом було питання координації діяльності управлінських відомств. На момент скасування старої системи існувала проблема узгодженості дій відомств, тому в межах міністерств необхідно було створити нові структури для координації діяльності різних управлінських рівнів. Останньою зміною була "модернізація" управлінського апарату на кшталт західноєвропейських реформ, викладених вище. У Східній Європі модернізація означала також підвищення здатності державних чиновників виконувати свою основну роботу. Результати таких реформ є особливо очевидними в Польщі та Угорщині і, до деякої міри, в Чеській та Словацькій республіках, а також в Болгарії (Hose 1993; Ketwski 1993; Verheijen 1998).

Серед центральноєвропейських країн Угорщина має найбільший досвід у запровадженні інновацій на кшталт посади державного секретаря, що має повноваження, схожі до повноважень секретарів міністерств у Великій Британії та Франції. Крім секретарів прем'єр-міністра та Кабінету Міністрів, з 1990 року там існують посади державного секретаря та парламентського секретаря при кожному міністерстві. Держсекретарі міністерств є керівниками професійного адміністративного апарату, і зустрічаються щотижня перед засіданням уряду для розробки позицій з питань, що стоять на порядку денному. Парламентські секретарі є заступниками міністра з політичних питань і збираються щодва тижні для обговорення політичних питань (Baka 1998). Проблема угорської системи полягає в тому, що конфлікт між двома типами секретарів є майже неминучим і може мати руйнівний характер для ефективності системи управління. Спостерігачі зазначають, що створення невеличкого апарату з розробки політичного курсу при кожному міністрі мало б сприяти відновленню політичної зацікавленості у процесі розробки політики (Baka і Keraudren 1998:385). Пропозиції щодо реформ в Угорщині включають скорочення функцій державних секретарів і заміну постійних засідань трьома типами координаційних комітетів у складі персоналу міністерств, апарату і державних секретарів. Метою цих пропозицій є "зміцнення уряду як колегіального органу" (Baka 1998: 140).

Основним лейтмотивом адміністративних реформ у Східній Європі була децентралізація. Польща, наприклад, проводила структурну адміністративну децентралізацію паралельно з реформами місцевого самоврядування (Letowski 1993). Угорщина й Польща пройшли через труднощі покращення координації дій між центральними і місцевим органами влади і подолання збігу їх функцій. Крім того, обидві країни змушені були займатися виправленням значних вад організації субнаціональних органів влади: застарілі управлінські механізми, недостатній і низькокваліфікований апарат, низька податкоспроможність (Rice 1992:118). Verheijen (1998:213-14) з цього приводу зазначав, що в цих країнах основними напрямками майбутніх реформ повинні були стати:

Loading...

 
 

ֳ


...