WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Проблеми законодавчої підтримки реформ та здійснення контролю за дотриманням законодавства -

Проблеми законодавчої підтримки реформ та здійснення контролю за дотриманням законодавства -

Проблеми законодавчої підтримки реформ та здійснення контролю за дотриманням законодавства

Будь-яка реформа має спиратися на відповідну законодавчу базу. Це є необхідною умовою ефективного реформування.

Сучасне українське законодавство ще дуже далеке від досконалості. Воно не сприяє інноваційному розвитку держави. Також, на жаль, ми маємо приклади невиконання вимог чинних законів. Тобто на сучасному етапі розвитку України ми маємо дві великих проблеми: невідповідність існуючої нормативно-правової бази сучасним умовам та потребам країни; відсутність ефективної системи контролю за дотриманням та виконанням законодавства.

Функція контролю є однією з найважливіших у системі державного управління. Здійснення цієї функції допомагає значно поліпшити процес прийняття рішень та управлінської діяльності загалом. Як зазначають сучасні науковці, "контроль – це одна з основних функцій управління, представляє одну із стадій управлінського процесу і виступає способом забезпечення законності та державної дисципліни" [9, с.27].

Здійснення контролю є важливим як на центральному, так і на місцевому рівнях управління. Значними повноваженнями щодо здійснення контролю наділена Верховна Рада України. Згідно зі ст. 8.1.1. Регламенту ВРУ "Верховна Рада України відповідно до встановлених Конституцією України повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України, додержанням законів та інших актів, які вона приймає, за виконанням загальнодержавних програм і бюджету, діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує" [4, с. 100].

Відповідно до статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належать: "... здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України та здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією" [1, с. 33-35].

Значні контрольні функції Верховної Ради України покладені на відділ контролю Апарату Верховної Ради України. А саме: організація та здійснення контролю за додержанням термінів виконання завдань, визначених в актах Верховної Ради України, протокольних доручень, що даються на її пленарних засіданнях, за додержанням термінів розгляду запитів народних депутатів України, контроль стану зберігання документів і справ тощо.

Контрольними повноваженнями у Верховній Раді України наділені її постійні комісії, Президія та, звичайно, безпосередньо народні депутати. Згідно зі статтею 8.1.3: "...постійні комісії Верховної Ради України здійснюють свої контрольні функції за впровадженням в життя законів України та інших рішень Верховної Ради України, за діяльністю державних органів і організацій. Ці органи і організації зобов'язані виконувати вимоги комісій, подавати їм необхідні матеріали і документи, розглядати в обов'язковому порядку рекомендації постійних комісій і повідомляти у встановлений ними строк про результати розгляду і вжиті заходи..."[4, с. 100].

Однією з форм депутатського контролю є депутатський запит. Стаття 8.3.1 Регламенту Верховної Ради України зазначає таке: "1. Народні депутати України відповідно до ст. 111 Конституції України та Закону України про статус народного депутата України мають право депутатського запиту. 2. Коло питань, з яких вноситься депутатський запит, визначено в ст. 12 та ч. 9 ст. 19 Закону України "Про статус народного депутата України" [4, с. 102]. Також за ініціативою органів Верховної Ради України або групи народних депутатів України може призначатися депутатське розслідування з будь-якого питання, що належить до повноважень Верховної Ради України.

Для того, щоб здійснювати свої контрольні повноваження Верховна Рада України може створювати спеціальні контрольні комісії. Це визначено статтею 8.4.4. Регламенту Верховної Ради України: "Верховна Рада може створювати, коли визнає за необхідне, тимчасові контрольні, ревізійні, слідчі комісії з будь-якого питання своєї компетенції..."[4, с. 104].

Незважаючи на те, що правова основа для здійснення контролю Верховною Радою України існує, вона, в той же час, потребує свого вдосконалення та більш детального визначення. На думку деяких фахівців і народних депутатів України, необхідно розробити та прийняти Закон України "Про парламентський контроль в Україні"[7, c. 393].

На наш погляд, можна погодись із думкою М.Орзіха та С.Ківалова щодо "визнання парламентського контролю як вищої форми державного контролю, котрий виходить за межі традиційного уявлення про державний контроль як засіб забезпечення законності в державному управлінні" [8].

Серед сучасних українських авторів, що зробили найбільший внесок у опрацювання функції парламентського контролю в Україні, слід відзначити таких як О.В.Висовень, А.М.Колодій, О.О.Майданник, О.В.Мельничук, М.П.Орзіх, Н.Г.Плахотнюк, Л.А.Сидорчук.

Розвиненість і ефективність парламентського контролю залежать, в першу чергу, від законодавчого забезпечення цієї діяльності. Однак вони також залежать і від ступеня демократичності всього державного механізму, рівня громадянського суспільства, ролі й місця представницького органу в правовій системі держави.

Однією з найдієвіших форм реалізації парламентських повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням законів, відповідно до статті 15 Закону України "Про статус народного депутата України" є право народного депутата України на депутатський запит "до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності" [2].

Саме депутатський запит є тією формою депутатського контролю, яка реально впливає на стан забезпечення прав і свобод громадян та виконання законів посадовцями всіх рівнів.

У Верховній Раді України проходження депутатських запитів забезпечує відділ контролю. Останнім часом форма депутатського запиту стала дуже популярною. Наприклад, якщо за чотири роки від початку роботи Верховної Ради України третього скликання з 1998р. по 2002р. було подано всього 2676 запитів, то в парламенті четвертого скликання у 2002 р. було подано 598 депутатських запитів, у 2003 році – 2578, а у 2005 році (станом на 22 листопада) – 12792 запити. У цьому році тільки з питань дотримання законності депутатами було подано 5411 запит.

Різке збільшення кількості депутатських запитів дає змогу вважати їх ефективним засобом, але, все ж таки, певні проблеми існують:

1. Іноді замість дієвих відповідей на депутатські запити надходять формальні відписки і у підсумку відбувається знецінення депутатського запиту як засобу парламентського впливу, спрямованого на вирішення загальнодержавних питань.

2. Триває практика адресування запитів Президенту України чи Прем'єр-міністру України з питань, які належать до безпосереднього відання тих чи інших міністерств і відомств України, місцевих органів влади і управління та повинні, в першу чергу, розглядатись на цьому рівні. Ці помилки призводять до наступного переадресування запитів за належністю і порушення з цих причин термінів їх розгляду.

Ефективність здійснення Верховною Радою України своїх контрольних функцій значною мірою залежить від наявності процедур відповідальності за порушення вимог чинного законодавства. Загалом вимоги про відповідальність існують, але майже в усіх них відсутні конкретні механізми і процедури застосування, а відтак вони залишаються не більше ніж деклараціями.

До останнього часу занепокоєність працівників відділу викликала відсутність дієвих важелів впливу на безпосередніх виконавців. Фактично єдиним засобом "боротьби" з безвідповідальними виконавцями було інформування їх керівників про випадки порушень термінів виконання депутатських запитів, для вжиття відповідних заходів. Слід зазначити, що інколи виконавці в силу залежності від своїх керівників просто не надають прямих та конкретних відповідей на "гострі" запитання народних депутатів, намагаючись, так би мовити, "не розголошувати інформацію".

Першим кроком у вирішенні цієї проблеми було прийняття Закону України від 11 липня 2003 року "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення". Цим законом на відділ контролю було покладено нові обов'язки – складання протоколів про адміністративне правопорушення у разі недотримання виконавцями термінів розгляду депутатських запитів і звернень, що "тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян"[3].

Протокол складається працівником відділу контролю Апарату Верховної Ради України відповідно до вимог статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі безпосереднього виявлення ним недодержання встановлених законодавством строків надання інформації народному депутату України, а також за зверненням народного депутата або його помічників. Звичайно, поки що йшлося лише про терміни, а не зміст відповідей, якими народні депутати часто лишаються незадоволеними. Керівники органів влади, яким адресовані запити та звернення, відтепер вкрай зацікавлені у своєчасності надання відповідей, оскільки багатьох з них непокоїть не так можливий штраф, як неминучий суспільний розголос, що аж ніяк не сприяє зростанню їх авторитету.

Може здатися, що адміністративні санкції за порушення термінів надання інформації є зайвими, але це не так. Виконавча влада, за своїй сутністю, є такою, що намагається діяти самостійно, уникаючи будь-якого контролю як з боку законодавчої влади, так і з боку громадськості. Навіть у таких країнах як США, де парламентський контроль можна вважати абсолютним, є випадки, коли виконавча влада діє поза контролем Конгресу США. Наприклад, війна у В'єтнамі була розпочата без санкції Конгресу. Щоб надалі такого не сталося, була прийнята спеціальна поправка до Конституції США. В цій країні чиновники за ненадання інформації або за надання неправдивої інформації можуть бути притягнуті до відповідальності за неповагу до Конгресу, або за злочинну неповагу до Конгресу. Вони можуть бути оштрафовані, або засуджені, арештовані і посаджені до в'язниці Капітолію [6].

Останнім часом в Україні з'явилися тенденції щодо досягнення порозуміння з цього питання між органами законодавчої і виконавчої влади. Так, реагуючи на звернення керівництва Верховної Ради України щодо порушень термінів розгляду запитів, Кабінет Міністрів України видав Розпорядження № 216-р від 23 квітня 2003 року "Про покращення роботи з депутатськими запитами і зверненнями", виконання якого вже призвело до позитивних зрушень у зміцненні виконавської дисципліни органів виконавчої влади [5].

Зрозуміло, що ці міри не є вичерпними. На сучасному етапі необхідно налагодити взаємодію між законодавчою та виконавчою гілками влади, між тими, хто розробляє та тими, хто виконує закони, розробити більш чіткі та ефективні механізми парламентського контролю.

В результаті майбутнього реформування політичної системи, Верховна Рада має запровадити якісно нові для України та необхідні для правової демократичної держави механізми і норми здійснення влади, адже за чинної системи неможлива діяльність функціонально незалежних та ефективно захищених державних структур і службовців, зобов'язаних у межах своєї компетенції спиратися лише на закони, а не на вказівки всевладних посадовців. І ці зміни у кінцевому підсумку мають призвести не до поглиблення конфронтації, а до співпраці та посилення взаємодії між законодавчою і виконавчою гілками влади, між розробниками та виконавцями.

Література

  1. Конституція України: прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

  2. Закон України "Про статус народного депутата України" Відомості Верховної Ради, № 3, 1993, с.17.

  3. Закон України від 11 липня 2003 року "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення".

  4. Регламент Верховної Ради України. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 132 с.

  5. Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про покращення роботи з депутатськими запитами і зверненнями", № 216-р від 23 квітня 2003 р. – К., 2003.

  6. Кислий П.С., Рахімкулов Е.Р. Народний депутат України: представник влади народу. - К., Програма сприяння парламенту України Університету Індіани, 2002. - 98с.

  7. Парламентаризм в Україні: теорія та практика. – К.: Інс-тут законодавства ВРУ, 2001. – 658 с.

  8. Орзіх М., Ківалов С. Парламентський контроль і державно-правова реформа // "Голос України", № 204, 2.11.1999р.

  9. Сушинський О. І. контроль у сфері публічної влади: теоретико-методологічні та організаційно-правові аспекти: монографія. – Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2002. – 468 с.

Loading...

 
 

ֳ


...