WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Концептуальні засади реформування системи публічної адміністрації -

Концептуальні засади реформування системи публічної адміністрації -

Концептуальні засади реформування системи публічної адміністрації

Проблематика публічної адміністрації у процесі державотворення займає особливе місце, адже об'єктивні економіко-політичні зміни змушують як постійно переглядати її окремі аспекти, так, час від часу, проводити її реформу. Необхідність таких реформ з'являється, як правило, при:

  • суттєвій зміні задач публічної адміністрації;

  • зміні парадигми управління.

Відновлення української державності і проголошення бажання побудувати правову, демократичну, соціальну державу з ринковою економікою поставило на порядок денний питання реформи публічної адміністрації в Україні, оскільки потрібно було замінити командно-адміністративну систему управління на демократичну. Але, на жаль, ми досі з цим завданням повністю не справилися і, відповідно, не маємо ефективних механізмів зняття конфліктів по лініях держава-суспільство, держава-особа, суспільство-особа. Принагідно зауважу, що перехід до ринкової економіки в умовах відсутності громадянського суспільства призвів до зрощення влади і бізнесу. Неврегульованість законодавцем багатьох суспільно-економічних відносин, колізії законодавчих та нормативно-правових актів, хибна податкова та грошово-кредитна політика призвели до того, що бізнес, першим пішовши в тінь, потягнув туди і публічну адміністрацію. А ще за деякий час тіньові схеми запрацювали як у законодавчому органі, так і у представницьких органах місцевого самоврядування. Влада стала непрозорою і незрозумілою. Суспільство атомізувалося і відчужилося від влади. Непродумані економічні реформи в сільському господарстві зруйнували традиційну сільську громаду. Про громаду міську як спільноту людей, що проживають на визначеній території і об'єднані певними економічними, соціальними, культурними, духовними і т.д. зв'язками, та самоусвідомлюють себе як цілісність і окремішність, взагалі не стало сенсу говорити. Отож громада стала неефективною, а особа виявилася схованою за цією громадою і, відповідно, нездатною до самореалізації.

Існуюча на сьогодні система публічної адміністрації характеризується високим ступенем централізації і нездатна забезпечити ні людський розвиток, ні соціально-економічний розвиток територій – середовища життєдіяльності людини, ні якісний рівень надаваних цією адміністрацією управлінських і громадських послуг, що відповідали б європейським стандартам, а правове середовище культивує патерналізм як державний, так і муніципальний.

Вона не тільки не є механізмом розв'язання проблем, а сама уже стала проблемою.

Як наслідок, від розвинених держав світу ми щодалі, то більше відстаємо у соціально-економічному розвитку, а за якістю життя – і поготів.

Причинами неефективності системи публічної адміністрації є:

  • нераціональна сформованість окремих підсистем (наприклад, підсистеми органів виконавчої влади на центральному рівні);

  • нераціональна організація діяльності окремих елементів та підсистем (наприклад, міністерств, державних адміністрацій, місцевого самоврядування);

  • нечітка визначеність як завдань системи публічної адміністрації, так і її складових підсистем та елементів;

  • нечітко визначена і така, що допускає дублювання, компетенція її елементів;

  • нераціональний розподіл обсягів матеріально-фінансових ресурсів між елементами системи публічного адміністрування, необхідних для належної реалізації закріпленої за ними компетенції, неправильний механізм розподілу;

  • нечітка визначеність відповідальності кожного елемента системи та працівників публічної служби за неналежну реалізацію компетенції;

  • нескоординованість дій механізмів самоорганізації та функціонування окремих підсистем публічної адміністрації;

  • неефективність публічної служби;

  • нераціональний територіальний устрій держави;

  • неврегульованість відносин між органами публічної адміністрації та громадянами відповідно до сучасної парадигми управління;

  • незабезпечення належного судового, парламентсько-представницького контролю за діяльністю публічної адміністрації.

Зрозуміло, що перелічені причини визначають напрямки реформ публічної адміністрації. При цьому зауважу, що позаяк кількість надаваних органами публічної адміністрації управлінських і громадських послуг з часом зростає, зростають вимоги до їх якості, з'являються альтернативні джерела громадських послуг, то від органів публічної адміністрації вимагається не лише відкритість, прогнозування, врахування змін зовнішнього середовища, забезпечення зворотнього зв'язку з отримувачами послуг, а і націленість на інновації, пошук нових методів і форм діяльності.

Все це передбачає при реформі публічної адміністрації врахування сучасної парадигми управління, в основі якої лежить нова управлінська культура, спрямована на споживача-громадянина, і оптимальне з точки зору отримання кінцевого результату – задоволення його потреб та законних інтересів, співвідношення: централізації-децентралізації; політичного і адміністративного управління; публічного адміністрування-менеджменту.

В результаті реформ ми повинні отримати ефективну, відкриту, прозору і відповідальну публічну адміністрацію, яка через надання людині вчасно якісних управлінських і громадських послуг створить умови для її розвитку та самореалізації.

Таким чином держава створить умови, за яких громадяни самі забезпечать собі гідний рівень життя і матимуть можливість самостійно будувати свою життєву траєкторію подібно тому, як приєднання до Болонського процесу дозволяє будувати індивідуальну освітню траєкторію.

Акцентую, однак, вашу увагу на світоглядній проблемі, яку потрібно усунути для того, щоб змінити відповідно правове поле. Досі у нас, на відміну від іншої частини Європи, "колективне" стоїть вище від "особистого". Це спричинило, зокрема, невідповідність Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" Європейській хартії місцевого самоврядування.

Сама ж реформа публічної адміністрації має здійснюватися на принципах:

  • верховенства права як пріоритету прав і свобод людини і громадянина, гуманізму та справедливості в діяльності публічної адміністрації;

  • законності: діяльність публічної адміністрації на засадах чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності;

  • забезпечення унітарності України та цілісності її території;

  • децентралізації;

  • субсидіарності;

  • відкритості;

  • відповідальності (правова відповідальність за дії та бездіяльність);

  • підконтрольності.

Починати ж реформу публічної адміністрації потрібно, чітко виписавши завдання для кожної її підсистеми чи елемента та наділивши їх відповідною компетенцією, користуючись принципами децентралізації та субсидіарності.

Потрібно провести фінансово-економічну оцінку надання органами публічної адміністрації послуг, визначити джерела оплати послуг та просторові межі діяльності кожної підсистеми чи елемента системи публічної адміністрації для мінімізації затрат ресурсів для надання цих послуг. Це створить передумови для збільшення переліку, обсягів та якості надання публічних послуг на функціональних територіальних одиницях (їх можна умовно назвати округами). Такі функціонально-територіальні одиниці можуть бути введені для ефективного надання освітніх, культурних, побутових та інших послуг. Наприклад:

  • освітні округи;

  • поштові округи;

  • судові округи;

  • податкові округи;

  • військові округи тощо.

Їх межі можуть не збігатися з межами адміністративно-територіальних одиниць, які встановлюються відповідно до підібраної і визначеної системи якісних та кількісних критеріїв.

Такий підхід дозволяє виробити більш раціональний механізм перерозподілу обмежених публічних ресурсів через вдосконалення бюджетних відносин і податкової системи.

Як відомо, система публічної адміністрації твориться відповідно до законодавчо закріпленого поділу держави на територіальні підрозділи. Кількість ієрархічних ступенів адміністративно-територіального устрою залежить від розмірів і освоєності території, розміщення населення, політико-правових засад державності та економічно виправданого надання публічних послуг, згрупованих за певними якісними ознаками. Для трирівневої системи це, наприклад, можуть бути:

  • послуги першої необхідності;

  • загальні послуги;

  • спеціалізовані послуги.

Визначення меж адміністративних одиниць, як правило, залежить від особливостей розселення та економічної єдності розташованих на території господарств. Зазвичай враховують і культурні, етнічні, природні, екологічні та інші особливості.

Для певної уніфікації адміністративно-територіального поділу використовують кореляційні коефіцієнти, що враховують географічні особливості, кліматичні умови, техногенність, податкоспроможність тощо. Зазначимо, що правильна організація адміністративно-територіального устрою не тільки забезпечує економіко виправдане надання публічною адміністрацією визначених законом послуг, а й сприяє соціально-економічному розвитку територій та консолідації суспільства.

Як уже згадувалося, територіальна організація різних форм державної влади (представницької, виконавчої, судової) може збігатися повністю або частково. Критерій тут один – ефективність.

За генетичними і географічними особливостями публічну адміністрацію можна поділити на два типи:

  1. публічну адміністрацію поселень – природних територіальних колективів;

  2. публічну адміністрацію адміністративних одиниць окружного характеру (області, району, округи). При чому поселення, які не задовольняють умовам їх класифікації як адміністративно-територіальної одиниці (АТО), можуть мати власні елементи публічної адміністрації, якими їх наділяє власне АТО, а не держава.

Реформа публічної адміністрації повинна:

  1. створити можливість вибору територіальними громадами моделі місцевого самоврядування, у відповідності до якої організовувалася б діяльність цього виду публічної влади на території юрисдикції громади;

  2. визначити механізми контролю представницької, судової влад та громадськості за якістю надаваних публічною адміністрацією і гарантованих законом послуг;

  3. забезпечити достатній обсяг фінансово-матеріальних ресурсів для якісного надання публічною адміністрацією гарантованих законом управлінських і громадських послуг;

  4. покращити механізм розподілу публічних фінансів і контролю за ними, заклавши в ці механізми прозорість процесу і підконтрольність його представницьким органам;

  5. для подолання корупції змінити адміністративні процедури, зробивши їх прозорими.

Реформування публічної служби має забезпечити її становлення як професійної та політично-нейтральної з механізмом самовдосконалення.

За ідеологічну основу реформи публічної адміністрації слід узяти доктрину адміністративних послуг, за якою держава не управляє суспільством, а надає йому послуги. Відповідно, громадяни є не об'єктами управління, а споживачами послуг. Адміністративні процедури мають бути формалізованими у відповідному законі або Адміністративно-Процедурному Кодексі. Цей Кодекс повинен врегульовувати і "втручальні провадження" адміністративних органів, щоб забезпечити при прийнятті рішень захист прав та законних інтересів приватних осіб.

Важливими складовими реформи публічної адміністрації є формування інституту адміністративної відповідальності та удосконалення досудових механізмів оскарження рішень, дій та бездіяльності органів публічної адміністрації, які повинні ґрунтуватися на загальних принципах та правилах адміністративної процедури.

Для проведення реформи публічної адміністрації потрібне відповідне політичне, організаційне, правове, фінансове, наукове та інформаційне забезпечення.

Але, передусім, необхідно затвердити концепцію реформи публічної адміністрації, підготувати саму програму реформ та відповідних заходів щодо її реалізації, передбачивши відповідний для цього часовий, організаційний і фінансовий ресурс, пам'ятаючи, звичайно, при цьому про існуючі на її проведення обмеження та загрози.

Loading...

 
 

ֳ


...