WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Проблеми реформування організації влади в Україні та шляхи їх вирішення -

Проблеми реформування організації влади в Україні та шляхи їх вирішення -

Проблеми реформування організації влади в Україні та шляхи їх вирішення

Зміни в політичній системі, в тому числі в адміністративній її частині та в територіальному устрої, давно назріли. Як ніколи в Україні є можливість удосконалення інституційних структур державного управління, головною метою якого є децентралізація, деконцентрація ресурсних можливостей та реалізація принципу субсидіарності.

Чи не соромно нам, маючи таку історію, таку генетику, таку землю, таку географію, такі природні ресурси і такий інтелектуальний потенціал 47-ми мільйонів українців, пасти задніх щодо рівня і якості життя? У чому секрет і що робити? Питання банальні, з глибоким історичним корінням. Але спробуємо дати на них відповідь.

На основі експертних висновків міжнародних правових інституцій модель влади в Україні можна вважати надцентралізованою. Суспільно-політична і економічна ситуація в Україні свідчить про глибоку кризу в державному управлінні. Завдання №1 місцевого самоврядування України – не тільки стати незалежними від впливу владного "трикутника", а й навчитися впливати на прийняття стратегічних державних рішень через інститути громадянського суспільства.

Представникам усіх рівнів влади важливо зрозуміти філософську формулу, яка народилася під час останніх виборів Президента України: "Український народ перестав бути рабом для тих, хто програв вибори і владу, але разом з тим і для тих, хто виграв вибори і владу" (авторське формулювання).

Потрібно зізнатися, принаймні наодинці з собою, що влада будь-якого рівня втратила довіру людей, що вся політична система України недосконала, неефективна і така, що не відповідає рівню українського суспільства.

Модель держави – спотворена, авторитарна, застаріла.

Що робити?

Світова практика, досвід розвинутих країн свідчать, що на порядку денному формування української державності мають стати децентралізація державного управління та демократизація всіх відносин у суспільстві. Поза сумнівом, настав час принципово нового рівня відповідальності Парламенту як вищого законодавчого органу країни, становлення регіонального самоврядування та розвитку місцевого самоврядування в контексті європейських стандартів. Назріла необхідність розробки, прийняття та реалізації Програми дій з розвитку української державності.

Стає зрозумілим, що політична система України потребує якісних змін, а для цього необхідне глибоке розуміння стратегічного бачення подальшого розвитку державності.

Децентралізація державного управління можлива лише за умови комплексного підходу та політичного, правового і науково-методичного забезпечення. Потрібна політична воля на всіх рівнях політичної влади – від Президента України до сільського голови.

Становлення місцевого самоврядування в Україні пов'язано з наділенням міст Магдебурзьким правом, яке передбачало звільнення населення від юрисдикції урядової адміністрації і надання йому самоуправління на корпоративній основі.

Становлення і розвиток місцевого самоврядування є самоціллю кожної держави, яка хоче бути демократичною, правовою, економічно розвинутою, з досконалими інститутами громадянського суспільства.

Сутність реформи в тому, щоб отримати дієздатні територіальні громади, які матимуть можливість в сфері своїх повноважень вирішувати на місцях проблеми соціально-економічного та культурного розвитку територій, життєдіяльності своїх населених пунктів у галузі будівництва, житлово-комунального господарства, торговельного обслуговування, транспорту, зв'язку тощо.

Низька ефективність роботи органів місцевого самоврядування обумовлена найбільш суттєвими факторами, а саме:

  • відсутністю повноцінного місцевого самоврядування з необхідними фінансовими ресурсами на рівні як територіальних громад, так і регіонів;

  • надцентралізованою існуючою системою фінансових ресурсів та відсутністю належної податкової бази;

  • надмірною залежністю органів місцевого самоврядування від органів центральної виконавчої влади, відсутністю системи апелювання з тих чи інших питань до арбітражних суб'єктів;

  • відсталою адміністративною системою, що не відповідає засадам ринкової економіки, як на центральному, так і на місцевому рівнях;

  • наявністю великих диспропорцій у розвитку територій;

  • неефективною системою державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, особливо в рівнях оплати праці;

  • відсутністю ефективної постійно діючої системи взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадськості.

І суттєве зауваження: місцеве самоврядування неможливе без регіональної складової, без встановлення регіонального самоврядування.

Державна регіональна політика має бути спрямована на розв'язання соціально-економічних проблем регіонів через механізми стимулювання, створення умов для вирівнювання диспропорцій у рівнях соціально-економічного розвитку, забезпечення фінансової самодостатності регіонів.

На погляд автора, саме неспроможність місцевих органів влади Франції вирішувати нагальні проблеми громадян підвладних територій, стала головною причиною останніх подій у багатьох містах цієї країни.

Як відомо, в 1992 році була прийнята Європейська хартія міст. Нині у Конгресі місцевих і регіональних влад Європи триває обговорення запропонованих змін до цього документа. Звісно, вона удосконалюється на основі пропозицій місцевих влад, і це нормальний демократичний процес. Європейська хартія міст є базовим інструментом і набором принципів, які гарантують місцевим органам влади виконання своїх функцій у містах. Її необхідно переглянути, враховуючи ті швидкі, принципово нові політичні, соціальні, економічні зміни, які проходять в Європі останнім часом. Безумовно, для успішної реалізації повноважень місцевих влад щодо задоволення потреб місцевих громад кардинально повинна змінитися система формування місцевих бюджетів. Це притаманно не тільки містам західних країн, а й країнам молодої демократії. Ця теза особливо підтверджується практикою планування місцевих бюджетів та їх реалізацією в прогресивних регіонах України протягом 2005 – 2006 років.

Самоврядування як високоефективна складова політичної системи загалом, й управління соціально-економічними процесами зокрема, довело свою спроможність не лише з точки зору організації їх життєдіяльності на місцевому рівні, потужного розвитку місцевої демократії як головної складової демократії в цілому, а й високої ефективності використання ресурсів.

Дуже важливим питанням є реформування відносин між місцевими органами влади столиці України – м. Києва та столичного регіону – Київської області.

Не можна відносини між цими суб'єктами віддавати на відкуп столичній владі, причому централізованій. Також не може розвиток Київського обласного регіону залежати від стосунків столичної і обласної влади, тим більше від чиновників. Вкрай необхідна розробка правових засад цих відносин на основі передових європейських технологій, подібних відносин між столицями розвинутих країн та пристоличними територіальними одиницями. Це підтверджує і суттєва різниця в рівнях життя.

Запропонована автором модель "Київ-екополіс" має набагато більше переваг, насамперед з точки зору екологічного підходу на засадах концепції сталого розвитку щодо розробки стратегії, в тому числі і столиці з її столичними функціями, але при цьому враховуватимуться інтереси тих же киян, які, на наш погляд, є визначальними.

Основними складовими наведеного варіанта могли б бути такі:

  • збереження історичної спадщини території регіону;

  • можливість вирішення суб'єктами місцевого самоврядування Київщини питань розвитку своїх територій, соціальної інфраструктури, яка б була насамперед конкурентною;

  • скорочення транспортних витрат осіб, які їздять на роботу до Києва;

  • формування рекреаційної зони;

  • відпрацювання оптимальної схеми розміщення промислових підприємств, у тому числі комунальної сфери, особливо тих, які б виконували функцію комунального забезпечення як столиці, так і пристоличних територій з об'єктами спільного призначення (каналізаційно- та водоочисними спорудами, об'єктами енергозабезпечення);

  • формування нового рівня свідомості, розуміння важливості залучення людей до управління містами, а отже, і державою;

  • формування дійових територіальних громад із системою рівноправних відносин.

Втілення у життя такої моделі – це створення передусім певного конкурентного середовища як унікального механізму, що стимулює регіональний і місцевий розвиток.

Створення ж асоціації як форми об'єднання забезпечить пошук найоптимальнішої моделі столичного регіону та принципів його розвитку.

Це стратегічне питання потрібно вирішувати, але, перш за все, ми повинні об'єднатися навколо державності України і тоді обов'язково отримаємо результат. Очевидно, що зміна організації влади в Україні потребує кардинальних реформ в усіх сферах життєдіяльності, тому принципово важливим стало б відпрацювання суспільноузгодженої стратегічної Програми дій, основними складовими якої могли б стати:

  • узгодження проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" № 3207-1 щодо удосконалення системи місцевого самоврядування та його прийняття в 2006 році;

  • проведення адміністративної реформи, починаючи з прийняття Закону про Кабінет Міністрів України, закінчуючи організацією влади сільського рівня на засадах ринкової економіки та досвіду найбільш успішних моделей державності розвинутих країн світу;

  • реформування бюджетної системи з метою її децентралізації, враховуючи диспропорції в розвитку регіонів та відпрацювання системи бюджетного вирівнювання;

  • створення ефективної податкової бази соціально-економічного розвитку на основі прогресивної заохочувальної системи кардинального економічного зростання, в тому числі на місцевому рівні;

  • приведення територіального устрою до оптимальної для України системи на основі національних, історичних, соціально-економічних та екологічних традицій;

  • забезпечення проведення відповідно до європейських стандартів усієї судово-правової системи;

  • сприяння створенню сучасної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів усіх рівнів влади на основі державного замовлення;

  • прийняття Закону України про громадські організації та об'єднання органів місцевого самоврядування з метою забезпечення обов'язковості громадської експертизи проектів законодавчих та нормативних актів, що містять у собі правове регулювання відносин компетенцій місцевих влад;

  • інформаційне забезпечення реформ з метою об'єднання всіх тих, хто "за" реформи і нейтралізації тих, хто "проти".

Література:

  1. Конституція України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996.

  2. Марія Гірняк. Європейська хартія місцевого самоврядування в Україні: питання реалізації та контролю. - Львів, 2004.

  3. Президент України та державна регіональна і муніципальна політика. Збірник матеріалів та документів. / Упоряд. О.Іщенко, В.Кампо, М.Пухтинський, В.Тихонов/ За заг. ред. О.Дьоміна. – К.: Логос, 2002. – 236 с.

Loading...

 
 

ֳ


...