WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Вибір оптимальної моделі місцевого самоврядування для України -

Вибір оптимальної моделі місцевого самоврядування для України -

Вибір оптимальної моделі місцевого самоврядування для України

Політична інтрига напередодні чергових парламентських та місцевих виборів, багатоваріантний сценарій подальшого розвитку подій, нова смуга нестабільності змушують знову замислитися про так звані "вічні питання": про українську ідентичність, про єдність нації, про співвідношення національного і соціального тощо. Не останнє місце серед них займає проблема долі реформування українського суспільства в цілому і окремих його секторів.

Авторам ближчою є тематика державного будівництва та місцевого самоврядування. На ній ми й спробуємо сконцентрувати увагу.

Новий статус України, здобутий після подій кінця 2004 року, відкриває перед нею обнадійливі перспективи, створює сприятливі передумови для трансформації економіки, державного управління, місцевого самоврядування та духовної сфери. Теперішній стан справ не задовольняє нікого. Отже, ми приречені на зміни.

Слід визнати, що нинішня влада, якій, як крайній, і доводиться, власне, за все відповідати, одержала непросту спадщину попередніх півтора десятиліть. Утворена за минулих режимів владна система підпорядкувала своїм клановим інтересам розвиток економіки, політичного і громадського простору. Суспільство роз'їдає корупція, протекціонізм і взаємна зневага всіх до всіх. Люди опинилися поза сферою впливу на свою власну долю, що привело, з одного боку, до соціальної апатії, а, з іншого — до масового виїзду за межі країни, причому, часто назавжди.

Неодноразово владна еліта намагалась реформувати існуючу систему державного управління та місцевого самоврядування. Однак, всі ці спроби мали досить фрагментарний характер, торкалися переважно центральних ланок, і до 2005 року обслуговували інтереси бізнесово-владної верхівки, самої держави. І не випадково. Попри значні можливості соціального ліфтування в період первісного нагромадження капіталу, ця верхівка залишалась, практично, незмінною від радянських часів і рекрутувалася головним чином з числа партійно-радянської, комсомольської та господарської номенклатури, несе на собі всі вади, притаманні цьому прошарку радянського суспільства. Вона перенесла своє бачення системи державного управління і своє уявлення про місцеве самоврядування в пострадянський період.

Тож не дивно, що система державного управління та місцевого самоврядування у нас і досі залишається, по суті, радянською.

Аналізуючи її стан, неважко виділити основні недоліки. Найхарактернішими є: нераціональна система органів виконавчої влади на центральному рівні; незавершеність трансформації Кабінету Міністрів України в політичний орган; невизначеність статусу міністрів і неефективна діяльність міністерств; надмірна централізація влади; недосконала організація публічної влади на регіональному рівні; недорозвиненість системи місцевого самоврядування; нераціональна побудова системи адміністративно-територіального устрою; низька ефективність функціонування інститутів державної та муніципальної служби; відсутність партнерських засад у відносинах особи з органами публічної влади.

Не можна не сказати, що нинішня влада намагається розв'язувати ці проблеми. Проте, їй бракує при цьому системності, наукового підходу та належного кадрового забезпечення. Головна увага звертається на виконання короткострокових соціальних зобов'язань (підвищення пенсій, стипендій, зарплат тощо); несистемні зміни у фіскальній політиці; невтихаюча боротьба проти періодичних криз у паливно-енергетичному комплексі, сільськогосподарському виробництві, житлово-комунальному господарстві; спорадичні спроби удосконалити систему органів виконавчої влади.

Цілком очевидно, що успіх трансформації, проголошеної на Майдані, залежить від того, якими будуть відносини між громадянами і державою, між громадянами і місцевим самоврядуванням. Тобто, перспективи трансформації мусять бути націлені насамперед на створення такої влади, яка була б здатна захистити інтереси конкретної людини, гарантувати права і свободи громадянина (його фундаментальні права), відстоювати національні інтереси України, незалежно від того, йдеться про вступ до СОТ чи про газові контракти з Росією.

Виходячи з усього цього, необхідно визнати, що головними принципами реформування державного управління та місцевого самоврядування повинні бути децентралізація, деконцентрація, субсидіарність, партнерські стосунки між державною владою і місцевим самоврядування, міжсекторне співробітництво владних інституцій, політичних партій, неурядових громадських організацій та бізнесових кіл. Необхідною умовою трансформації державного управління та місцевого самоврядування є реформування адміністративно-територіального устрою України, приведення його у відповідність до потреб суспільства, подальший розвиток економіки, інтеграція України у європейський та світовий простір.

Визначаючи, що 2005 рік став новим етапом трансформації ми виходимо не лише з того, що до влади прийшла нова команда, але й з тих змін, які відбулися в законодавчому полі. Вони орієнтовані на конкретних людей, їх потреби та інтереси. Проект закону про внесення змін до Конституції України щодо місцевого самоврядування, який більше відомий за своїм номером 3207-1 від 8 грудня 2004 року, попри всі недоліки і недоречності докорінно змінює систему управління на регіональному та місцевому рівнях і є логічним продовженням тих перетворень, які відбулися з 1 січня 2006 року. Крім того, 2005 року була створена робоча група Кабінету Міністрів України, яка розробила проект закону про територіальний устрій України. І хоч далі розмов справа не пішла, важко переоцінити її значення для реформування системи державного управління та місцевого самоврядування. Думаємо, що основний підсумок діяльності цієї групи — усвідомлення українською державно-політичною верхівкою того очевидного факту, що зміни назріли, є актуальними, і, більше того — вони стоять в сьогоднішньому порядку денному.

Вперше серйозна розмова про перспективи розвитку місцевого самоврядування в нових політичних умовах відбулася на Х Всеукраїнських муніципальних слуханнях в березні 2005 року. Їх метою було обговорення нової державної політики у сфері місцевого і регіонального розвитку, розробки механізмів правового, адміністративного та інституційного забезпечення взаємодії муніципальної спільноти, органів місцевого самоврядування зі структурами державної влади. Учасники слухань запропонували тоді здійснити ряд невідкладних кроків на шляху до формування ефективної сучасної моделі влади, спроможної забезпечити якісно новий рівень життя українських громадян.

Пропонувалося якнайшвидше ухвалити законопроект 3207-1, що на думку учасників Слухань дозволило б повнішою мірою узгодити норми Конституції України з Європейською хартією місцевого самоврядування, зокрема, щодо утворення виконавчих органів районних та обласних рад, надання якісних державних та муніципальних послуг населенню, а також удосконалити адміністративно-територіальний устрій України.

Слухання також рекомендували запровадити в українське законодавство такі нормативні поняття, як "поселення", "громада" і "регіон". Було визнано за необхідне збільшити питому вагу власних доходів місцевих бюджетів шляхом відповідних податкових реформ; ввести змішану модель місцевого оподаткування, власні доходи районних та обласних бюджетів; привести у відповідність ресурси, які спрямовуються на виконання делегованих і власних повноважень з обсягом самих повноважень; сформувати систему відповідальності держави за фінансове забезпечення делегованих повноважень через механізми відмови органів місцевого самоврядування від виконання делегованих повноважень; започаткувати систему комплексного розвитку територій шляхом співфінансування проектів різними рівнями влади за програмою "держава-регіон"; реформувати систему справляння плати за землю; запровадити сучасні методи управління місцевими бюджетами; внести зміни до формули розрахунку трансфертів з метою застосування механізмів підвищення зацікавленості органів місцевого самоврядування у нарощувані доходного потенціалу.

В підсумковому документі Слухань особлива увага зверталась на необхідність якомога швидшого здійснення реформи житлово-комунального господарства.

Надзвичайно цікавою є програма реформування системи територіальної організації влади та адміністративно-територіального устрою України, схвалена на Слуханнях. Вона передбачає створення базових адміністративно-територіальних одиниць — об'єднань територіальних громад з дотриманням принципу повсюдності місцевого самоврядування та чітке розмежування територій громад. Йшлося також про ліквідацію райдержадміністрацій, удосконалення механізмів формування представницьких та виконавчих органів місцевого самоврядування різних територіальних рівнів, оптимізацію їх структури, посилення правового захисту депутатів місцевих рад, проведення обстеження соціально-економічного, фінансового стану адміністративно-територіальних одиниць, розробку чітких критеріїв оптимізації районного та обласного поділу України з урахуванням географічних, історичних та інших чинників.

Спостерігаючи за колізіями нинішньої виборчої кампанії, мимоволі згадуєш про те, які думки висловлювались навесні 2005 року учасниками Слухань щодо цієї проблематики. А саме: розвести в часі парламентські і місцеві вибори; вибори до сільських, селищних та міських (для міст з кількістю населення до 70 тис. осіб) рад проводити за мажоритарною системою; вибори до міських рад міст з кількістю населення понад 70 тис. осіб проводити за пропорційною системою; вибори до Верховної Ради АРК, обласних та районних рад проводити за змішаною системою. Багатьох недоречностей, які виникають в процесі підготовки до виборів 26 березня 2006 року можна було б уникнути, яки би відповідні інституції прислухалися до думки муніципальної громадськості.

Наступним кроком здійснення децентралізації державного управління та удосконалення місцевого самоврядування у 2005 році стало проведення громадського обговорення законопроекту "Про територіальний устрій". Воно проходило в ряді областей, зокрема, у Вінницькій, Одеській, Івано-Франківській. Обговорення показало, що існує серйозний опір місцевих та регіональних еліт здійсненню будь-якої адміністративно-територіальної реформи взагалі, і саме цієї реформи (реформи Р.П.Безсмертного) зокрема. Найбільш поширеними аргументами проти проведення зміни адміністративно-територіального устрою були: погіршення доступу населення до послуг, які надаються органами місцевого самоврядування, віддалення органів влади від людей, ліквідація сіл і районів, зокрема зникнення в наслідок повного вилюднення населених пунктів, які нібито передбачалося позбавити фельдшерсько-акушерських пунктів, шкіл, клубів, сільрад. При цьому повністю ігнорувався той факт, що реформа всім своїм змістом націлена саме на наближення місцевої влади до людей. Противників реформи підтримала значна частина народних депутатів, в тому числі керівництво Верховної Ради України. На здійснення реформи в бюджеті на 2006 рік не було передбачено жодної копійки. Вона фактично була зірвана.

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...