WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Проблеми поступу місцевого самоврядування -

Проблеми поступу місцевого самоврядування -

В плані моніторингу Україну неодноразово відвідували керівники КМРВЄ та доповідачі КМРВЄ по Україні. У 1998 році на сесії КМРВЄ були прийняті критичні для України Резолюція № 48 та Рекомендація № 68. В цих документах відзначався дефіцит законодавства щодо місцевого самоврядування; наявність конфліктних ситуацій навколо місцевої виборчої кампанії 1998 року; фінансово-економічні проблеми; невідповідність Хартії організації структур місцевого самоврядування регіонального рівня.

За результатами цих двох документів були видані спеціальне доручення Президента України, Прем'єр-міністра України, прийнята Постанова Верховної Ради України. В подальшому моніторинг був продовжений. Україну декілька разів відвідували делегації доповідачів КМРВЄ. Українська делегація активно працювала в Конгресі. Львівський міський голова В. Куйбіда, який очолював делегацію, був обраний Віце-президентом Палати місцевих влад та Конгресу.

Останні візити доповідачів КМРВЄ у 2001 році пройшли під критичною нотою. Зокрема, вони відзначали наступне:

  1. дефіцит законодавства щодо місцевого самоврядування, особливо в частині чіткого розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; великої кількості так званих делегованих повноважень, що позбавляє суб'єкти місцевого самоврядування організаційно-правової самостійності; недосконалого статусу органів місцевого самоврядування регіонального рівня; невизначеності правових фінансово-економічних основ місцевого самоврядування тощо;

  2. брак "політичної волі" щодо здійснення адміністративної реформи на місцевому і регіональному рівнях на засадах децентралізації державного управління, деконцентрації владних повноважень, субсидіарності, консолідації ресурсного забезпечення і стратегічного планування розвитку територіальних громад;

  3. відсутність прозорих процедур розв'язання так званих компетенційних спорів і конфліктних ситуацій на місцевому і регіональному рівнях, в першу чергу, у судовому порядку;

  4. невиконання і неімплементованість в повному обсязі у національне законодавство положень Європейської хартії місцевого самоврядування; необізнаність з її змістом представників місцевого самоврядування; державних службовців, населення.

У листопаді 2001 року на засіданні Постійного Комітету Конгресу, в цілому на VIII міні-сесії КМРВЄ, були затверджені чергові Рекомендація та Резолюція щодо стану місцевої та регіональної демократії в Україні.

Отже, європейський вибір України допомагає у розв'язанні проблем розвитку місцевого самоврядування.

Короткий опис досягнень і труднощів у становленні місцевого самоврядування дозволяє перейти до висвітлення перспектив розвитку місцевої демократії в Україні.

2. Інноваційні підходи до процесів місцевого і регіонального розвитку.

Численні публічні дискусії щодо розв'язання проблем місцевого самоврядування, місцевого і регіонального розвитку призвели до висновків про необхідність гармонізації інтересів суб'єктів місцевого і регіонального розвитку; розробки та реалізації механізмів партнерства. Результатом таких дискусій було, зокрема, створення громадських об'єднань: "Спілки лідерів місцевих та регіональних влад України", а також Всеукраїнського об'єднання місцевого і регіонального розвитку "Міжрегіональний союз".

Під час розробки концептуальних документів, зокрема, Концепції адміністративної реформи, державної регіональної політики, використовуючи зарубіжний досвід, почав кристалізовуватись сучасний європейський погляд щодо перспектив місцевого і регіонального розвитку: "не місцеве самоврядування само по собі", а разом з регіоном, державою. Саме такий погляд, таке розуміння процесів, що відбуваються у системі територіальної організації влади, призвело до створення міжтериторіальних неурядових інституцій.

Нарешті настав час до втілення загальновизнаних демократичних принципів: децентралізації державного управління, деконцентрації повноважень органів виконавчої влади, субсидіарності. Прийшло розуміння, що принципи управління, сформульовані у минулому тисячоріччі Файолем, вже не спрацьовують.

Дослідження, проведені в Україні, в рамках здійснення адміністративної реформи показали вади залишків "радянської" системи державного управління: владні повноваження є надзвичайно розмитими і не стримуються ані консультаціями з громадськістю, ані жодними іншими процедурами попередньої оцінки рішень; система державного управління перевантажена дублюванням повноважень; хоча повноваження і дублюються, існує дуже мало джерел вироблення альтернативних варіантів політики; існує надзвичайно потужний формальний апарат контролю за діяльністю органів державного управління, хоча реально ніхто не несе відповідальності за якість рекомендацій щодо розробки напрямів політики та надання послуг.4

Подолання цих вад пов'язано із новою парадигмою місцевого і регіонального розвитку. Вона має свої еволюційні, юридичні, інституційні, інструментальні компоненти. Позитивний досвід перетворень у Польщі свідчить про необхідність комплексного підходу до вирішення питань місцевого і регіонального розвитку. Реформування має відбуватись знизу, із створення самодостатньої територіальної спільноти (у Польщі – гміни) — територіальної громади, оптимальної з точки зору забезпечення її відповідними фінансовими, економічними, кадровими та іншими ресурсами. Паралельно і послідовно слід іти шляхом трансформації адміністративно-територіального устрою, зокрема, запровадження принципу "повсюдності" місцевого самоврядування, проведення реформацій у системах пенсійного забезпечення, охорони здоров'я, освіти.

Адміністративно-територіальна реформа — дуже складна, багатоаспектна проблема, яка потребує ретельного аналізу і дослідження. Архаїзм "партійно-радянської" системи існуючого устрою не викликає сумнівів. Проте, для того, щоб його раціоналізувати і влаштувати до потреб України, її громадян, необхідно провести концептуальне вивчення демографічних, соціально-економічних, кадастрових та інших проблем. При цьому марно сподіватися на те, що прийняття Закону (який вже довгий час "блукає" у парламенті) "Про адміністративно-територіальний устрій України" вирішить всі проблеми, тому що їх розв'язання лише адміністративно-правовими засобами не є, і не може бути оптимальним результатом.

Доцільно прислухатись до фахівців з регіональної проблематики: "З огляду на оптимальність для розмірів України триступеневого адміністративного поділу, стратегічним напрямком її вдосконалення може бути не докорінна зміна сучасної адміністративної системи, а окремі структурні зміни в межах існуючої ієрархії, які б поліпшили її функціональні можливості, що особливо стосується середньої, нижчої за обласну, та базової ланки".5

Новий, інноваційний етап місцевого і регіонального розвитку став предметом обговорення на VI-х і VII-х всеукраїнських муніципальних слухань, в ході яких було висунуте і обговорене цілий ряд проектів та програм, що стали в ряд практичної реалізації. Серед них: Концепція програми сприяння місцевому і регіональному розвитку та зміцненню засад місцевого самоврядування в Україні, проект "Місцеве самоврядування в Україні – 10 років розвитку", тощо.6

На цих заходах йшла мова про інституційні та інструментальні механізми місцевого і регіонального розвитку, т. зв. кращі практики місцевого самоврядування. Серед них: стратегічне планування розвитку територіальних громад, міжсекторне співробітництво (місцева влада, НПО, бізнес), контрактні форми взаємодії місцевого самоврядування з державою, агентства регіонального розвитку і т.ін.

На VII-х муніципальних слуханнях, які проходили у вересні 2001 року у Бердянську розглядались концептуальні засади національної програми місцевого та регіонального розвитку. В цьому документів визначені цілі, принципи програми та її складові: реформування низового рівня системи адміністративно-територіального устрою України; створення правових та організаційних умов для формування самодостатніх територіальних громад; реформування системи місцевого самоврядування; чіткий розподіл сфер компетенції та повноважень між органами місцевого самоврядування та органами державної влади; визначення статусу та режиму комунальної власності; подальше вдосконалення бюджетної системи та міжбюджетних відносин; зміцнення правових гарантій прав територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Loading...

 
 

ֳ


...