WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Проблеми поступу місцевого самоврядування -

Проблеми поступу місцевого самоврядування -

Проблеми поступу місцевого самоврядування

1. Нотатки до сучасної історії та здобутків у становленні місцевого самоврядування.

Становлення місцевого самоврядування в Україні за останні 10 років має свої етапи і, на жаль, не є послідовним. Воно проходило на фоні перманентних змін у системі територіальної організації влади, політичних, фінансово-економічних кризових явищ.

На першому, початковому (умовно: 1990-1993 рр.), випробовувались різні моделі територіальної організації публічної влади. На другому, починаючи з 1994 року, відпрацьовувались підходи до сучасного конституційного бачення системи місцевого самоврядування. На третьому, після прийняття Конституції України 1996 року, вирішувались організаційні, законодавчі й прикладні проблеми його становлення і розвитку.1 Виміром досягнень щодо становлення місцевого самоврядування може слугувати оцінка реалізації принципів, що визначені у Європейській хартії місцевого самоврядування, яка була ратифікована Верховною Радою України у 1997 році. Головними з них є: організаційна, правова, фінансова, майнова (економічна) самостійність місцевого самоврядування в особі територіальних громад, органів місцевого самоврядування. Слід визнати: на сьогодні в Україні частково реалізуються дві перших засади. Про фінансову і майнову самостійність говорити ще зарано.

Організаційно-правові основи розбудови системи місцевого самоврядування вперше знаходять конституційне підтвердження у статті 7, розділі ХІ Основного Закону й розвиваються у новому Законі про місцеве самоврядування 1997 року. Нова організація цієї системи оформлюється у 1998 році після проведення місцевих виборів.

Президент України з 1997 року видає низку Указів й Розпоряджень щодо: проведення в Україні адміністративної реформи, зокрема, затверджується Концепція адміністративної реформи, вносяться суттєві зміни до системи Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, зміцнюється статус міністрів, вводиться інститут державних секретарів; створення Комісії з питань адміністративно-територіального устрою; запровадження нових концептуальних засад державної регіональної політики; розробки програми розвитку малих міст України; встановлення національного свята — "Дня місцевого самоврядування" з нагоди десятої річниці законодавчого відновлення в Україні місцевого самоврядування. 30 серпня 2001 року, відповідно до статті 7 і розділу ХІ Конституції України, видається Указ "Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні", яким затверджується Програма з аналогічною назвою.

Після прийняття Конституції та закону про місцеве самоврядування 1997 року Верховна Рада України приймає закони про столицю України, про службу в органах місцевого самоврядування, про органи самоорганізації населення, про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в Ірпінському регіоні, про Генеральну схему планування території України, про судоустрій. На розгляді знаходиться ще біля 20 проектів законів. Важливими кроками у подальшому розвиткові місцевої демократії стало прийняття Бюджетного, Земельного та Цивільного кодексів.

В цей же період Кабінет Міністрів, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади ведуть законопроектну роботу, приймають акти щодо впровадження, здійснення адміністративної реформи, державної регіональної політики.

На державному рівні утворюються координаційні структури, зокрема, Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, Національна Рада з узгодження діяльності загальнодержавних, регіональних органів та місцевого самоврядування, Міжвідомча комісія з питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України. Відповідно до Концепції державної регіональної політики, визначається центральний орган виконавчої влади, на який покладається відповідальність за проведення регіональної політики, підтримку місцевого самоврядування — Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України. Запроваджується інститут Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи. З цілим рядом концептуальних, законотворчих ініціатив виступає Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України.

Ілюстрацію підтримки розвитку місцевого самоврядування на державному рівні доцільно доповнити коментарем окремих положень концептуальних та нормативно-правових документів з цих питань.

Найбільш повне відображення принципи Європейської хартії місцевого самоврядування знаходять в Конституції 1996 року та в Законі про місцеве самоврядування 1997 року. Це стосується, зокрема, і фінансово-економічних засад самостійності територіальних громад. Проте, на жаль, вони не знайшли відповідної реалізації в законодавстві та практиці місцевого самоврядування. Воно досі не отримало своєї фінансово-економічної "конституції".

Бюджетний Кодекс, який починає працювати в реальному обсязі лише з 2002 року, не вирішує всіх проблем дієвого регулювання міжбюджетних відносин, системи місцевих фінансів. З 1998 року у Верховній Раді знаходяться на розгляді декілька варіантів проектів законів про право комунальної власності (прийняття якого прямо передбачено в базовому Законі про місцеве самоврядування), про місцеві податки і збори.

Не дуже вдалим виявилося співвідношення положень законів про місцеві державні адміністрації та про місцеве самоврядування, особливо в частині чіткого розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Та й сама розробка проекту чинного нині базового Закону показала протилежні підходи до законодавчого ствердження системи місцевого самоврядування. В ході роботи над проектом стикнулися системно-функціонально-цільовий (наближений до європейських зразків) і традиційно-галузевий ("прорадянський") підходи. Перший — виходив з того, що необхідно розробляти закон саме про місцеве самоврядування із визначенням статусу кожного елемента його системи, передусім, територіальної громади; що слід цілеспрямовано "розвести" функції, а потім вже повноваження органів місцевого самоврядування різних рівнів, а також їхні повноваження і повноваження відповідних місцевих державних адміністрацій щодо надання населенню адміністративних і громадських послуг; велика увага приділялася основам організаційної, правової, фінансово-майнової самостійності територіальних громад, впровадженню засад "статутного права". Другий підхід (про це вже йшлося вище) був традиційно спрямований не на територіальну громаду, як певну спільноту, мешканців самоврядних одиниць, а на органи та їх повноваження: виключні, власні, делеговані. Дві останні групи носять галузевий характер і не розмежовуються щодо надання відповідних послуг населенню по різних рівнях системи місцевого самоврядування, зокрема, в залежності від чисельності територіальних громад. Пріоритет отримав другий підхід. На практиці це породило чисельні колізії і прояви суб'єктивізму.

І так із року в рік: приймалися закони про місцеве самоврядування, вносились проекти нових актів, проте, в цьому процесі не було ані послідовності, ані комплексності, елементарного планування законодавчого забезпечення місцевого самоврядування. Зараз фахівці налічують більше 3-х тисяч нормативних актів, в яких згадується термін "місцеве самоврядування"; 700 законів пов'язані із сферою місцевого самоврядування. Мабуть, все це призвело до ідеї розробки та прийняття Муніципального кодексу України. І такий проект з'явився та внесений до парламенту. В той же час доцільно задуматись, а чи варто прискорювати прийняття Кодексу? І чи буде він повноцінним документом, без розробки та схвалення цілого ряду статутних, передусім, фінансово-економічних законів. Скоріше, можна вести мову про систематизацію законодавства та видання зводу законів, які пов'язані із регулюванням відносин у сфері місцевого самоврядування.

Цій проблематиці були присвячені громадські слухання "Проблеми становлення і розвитку законодавства про місцеве самоврядування в Україні: 10 років поступу"2. Була прийнята відповідна резолюція, в якій відзначались: незавершеність законодавчого забезпечення реальної фінансово-економічної самостійності територіальних громад; некомплексність підходів до визначення предмета законодавчого регулювання щодо місцевого самоврядування і до концепції розвитку законодавства в цілому; відсутність судових і правових механізмів забезпечення дотримання законодавства всіма учасниками процесу управління на місцях; нерозвинутість інституційної підтримки впровадження законодавчих інновацій; відсутність правового забезпечення проведення державно-правових експериментів щодо запровадження нових форм організації місцевого самоврядування. Було визнано за необхідне підготувати Концепцію законодавчого забезпечення місцевого самоврядування, а також відповідну комплексну програму законотворення у цій сфері.3

Loading...

 
 

ֳ


...