WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні -

Проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні -

Проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні

Процес демократизації в Україні передбачає передусім становлення правової держави, яка в повсякденному житті керується законодавством, діє в межах, у спосіб на підставі правових норм, які констатують себе в системі національного законодавства взагалі, публічного права зокрема. Тому розвиток законодавства в сфері публічного права є надзвичайно важливим полем уваги всіх, хто опікується демократичними перспективами розвитку нашої країни. Як справедливо наголошує професор Погорілко В.Ф., чинна Конституція України не вирішила і не могла вирішити всіх питань організації і здійснення державної влади в Україні, а тому розвиток законодавства у сфері місцевого самоврядування та державного управління найкраще ілюструє те, що не завжди береться до уваги, а саме: право є продуктом політики.

Щоб уяснити чітко картину, яка існує в системі місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, необхідно пригадати історію прийняття законів, які регламентують діяльність цих органів.

Початок законодавчого забезпечення зазначених відносин покладено 7 грудня 1990 року. Саме 7 грудня 1990 року Україна, яка на той час ще була республікою колишнього СРСР, першою серед радянських республік прийняла Закон "Про місцеве самоврядування". За цей період законодавче регулювання питань місцевого самоврядування пройшло кілька етапів. Як відомо, 26 березня 1992 року було прийнято нову редакцію Закону "Про місцеве самоврядування", згідно з якою започатковано регіональне самоврядування та передбачалось створення інституту представників Президента України.

В лютому 1994 року було прийнято Закон України "Про порядок формування представницьких органів місцевого самоврядування", який скасував модель місцевого самоврядування встановлену Законом "Про місцеве самоврядування" в редакції від 1992 року. В 1996 році було прийнято Конституцію України, яка заклала конституційні засади організації місцевого самоврядування і на підставі якої розпочалася робота щодо напрацювання нового закону про місцеве самоврядування.

21 травня 1997 року було прийнято Закон "Про місцеве самоврядування в Україні", а через деякий час – у 1999 році – Закон України "Про місцеві державні адміністрації". Положення останнього суперечать Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", особливо в частині повноважень, що тягне за собою конкуренцію компетенції відповідних органів. На практиці протиріччя призводять до труднощів, з якими стикаються працівники органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.

Достатньо пригадати досить драматичну історію прийняття Закону "Про місцеве самоврядування в Україні". Як відомо, його кінцева редакція була вироблена шляхом поєднання положень двох законопроектів, які базувалися на різній ідеології і, в силу чого концептуально суттєво відрізнялись.

Ці два закони в одному пакеті направлялись до парламенту і були прийняті. Однак на Закон "Про місцеві державні адміністрації" Президентом України було накладено вето. Процес закінчися компромісом у 1999 році у вигляді прийняття вказаного Закону, що позначилось на його змісті та узгодженості норм і положень законодавства про місцеве самоврядування з нормами Закону "Про місцеві державні адміністрації". Таким чином стає зрозумілим, що проблеми публічної влади в Україні не обмежується законодавством. Якби країна жила суворо за законами, проблем було б значно менше. Основні дії скеровувались би на вдосконалення законів, що сприяло б кардинальній зміні ситуації – подальшому розвитку місцевої демократії.

В державі виникла суттєва невідповідність між вимогами чинного законодавства і реальною політичною ситуацією.

Ще Г. Гегель стверджував: "що найближчий розгляд історії переконує нас у тому, що дії людей випливають з їхніх пристрастей, їхніх інтересів ... і лише вони відіграють головну роль."

Тому на перший план виходить досить специфічне завдання, яке стоїть насамперед перед представницькими органами влади і полягає у здійсненні контролю за виконанням законодавства, аналізі практики виконання законів. Це має підвищити загальну правову культуру суспільства, сприяти впровадженню принципів правопорядку, законності, яких ще дуже бракує нашій країні.

Справа в тому, що одразу після прийняття Конституції України до парламенту було внесено 2 проекти: Закону "Про органи місцевого самоврядування" (від фракції комуністів) та Закону "Про засади місцевого самоврядування" (підготовлений експертами Асоціації міст України та Фонду сприяння місцевому самоврядування України). Верховна Рада України прийняла рішення щодо створення тимчасової спеціальної комісії, яка на основі зазначених проектів підготувала один.

Як наслідок, прийнятий закон є суперечливим, оскільки це фактично Закон про органи місцевого самоврядування з невеликим вкрапленнями загальних положень щодо принципів та системи місцевого самоврядування, а не Закон "Про місцеве самоврядування" взагалі. Цей Закон не регулює багатьох важливих питань організації і функціонування місцевого самоврядування або регулює їх таким чином, що це є кроком назад від положень Конституції України, не відповідає її духу, ідеям.

Якщо говорити про Основний Закон, то він по суті запровадив централізовану систем управління, оскільки місцеве самоврядування визнається лише на низовому рівні – місто, село, селище. В Європі Україна по суті є єдиною централізованою державою.

Як відомо, на засіданні Конгресу місцевих та регіональних влад Європи обговорювалися питання щодо регіонального самоврядування. Українська делегація єдина проголосувала проти прийняття Хартії регіонального самоврядування.

Муніципальна влада може зіграти вирішальну роль у запобіганні або наступній нейтралізації деструктивної діяльності антидемократичних політичних сил, що прагнуть до відродження тоталітаризму. Звідси однією з найважливіших особливостей муніципальної влади, прямо пов'язаних із природним правом є втягування на конституційну орбіту приватноправових положень, як нормативних принципів публічного права.

Найболючішим є питання – повноваження місцевого самоврядування. При встановлені компетенції місцевого самоврядування не повною мірою був дотриманий принцип субсидіарності, передбачений статтею 4 Європейської хартії місцевого самоврядування. Внаслідок цього значна частина повноважень місцевого самоврядування отримала статус "делегованих", а характер розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади призвів до виникнення "конкуренції компетенцій", коли одні й ті ж питання опинилися у віданні різних органів публічної влади.

В Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження виконавчих органів рад розбиті на дві групи: самоврядні та делеговані.

Звідки ж з'явилися так звані делеговані повноваження? Адже в Конституції України записано, що органам місцевого самоврядування законом можуть бути надані окремі повноваження органів виконавчої влади. Це підміна термінів: у Законі з'являється новий термін – "делеговані" повноваження. Є велика різниця між наданими та делегованими повноваженнями. Надані повноваження – це повноваження, вилучені з компетенції органів місцевої виконавчої влади та передані органам місцевого самоврядування. Делегування передбачає тимчасове виконання відповідних повноважень на договірних засадах та за згодою того органу, якому повноваження делегуються.

При цьому згідно із Законом за органами місцевого самоврядування закріплено більше делегованих повноважень, ніж самоврядних. З чим це пов'язано? На мою думку, все дуже просто. Так, Закон передбачає, що у сфері виконання делегованих повноважень органи місцевого самоврядування підзвітні і відповідальні перед органами виконавчої влади. Таким чином, запровадження інституту делегованих повноважень було здійснено з метою фактичної ліквідації принципу організаційної самостійності органів місцевого самоврядування та для підпорядкування їх по вертикалі органам виконавчої влади. Тому для кожного рівня влади законом має бути встановлено термін повноважень, які не можуть бути вилучені і передані, або делеговані до іншого рівня влади.

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...